Ухвала
25 лютого 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів:Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І.,Мостової Г.І., Олійник А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 вересня 2014 року,-
У січні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя.
Вимоги за позовом обґрунтовував тим, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 Київської області було придбано на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 1990 року під час перебування у шлюбі з ОСОБА_7 за спільні кошти подружжя, а тому вказаний будинок є спільною сумісною власністю сторін і їхні частки в ньому рівні.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 28 січня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 вересня 2014 року позов задоволено. Поділено між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 сумісно набуте майно та визнано за ОСОБА_8 право власності на Ѕ частину житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: Київська обл., АДРЕСА_1
У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені судові рішення першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до нотаріально посвідченого договору від 17 березня 1990 року ОСОБА_9 подарував своїй дочці ОСОБА_7 8 300,00 крб.
В цей же день 17 березня 1990 року був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_11 купила житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1
В пункті 2 вказаного договору зазначена вартість спірного будинку з господарськими будівлями та спорудами, яка складає 8 300,00 крб.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що спірний будинок з господарськими будівлями та спорудами було придбано подружжям в період шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю і підлягає поділу між подружжям в рівних частках.
Повністю з висновками суду першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі,
якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства,
доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного
заробітку.
Відповідно до ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Відповідно до роз'яснень викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, вказаних вимог закону та обставин справи не врахував, не з'ясував джерело придбання спірного будинку, та не надав належної правової оцінки доказам, а саме договору дарування від 17 березня 1990 року, згідно якого ОСОБА_9 подарував своїй дочці ОСОБА_7 8 300,00 крб, які зняв з ощадної книжки 17 березня 1990 року, що підтверджується копією ощадних книжок, виданих на ім'я ОСОБА_9, а також договір купівлі-продажу спірного будинку, який укладений в цей же день що і договір дарування грошових коштів 17 березня 1990 року і вартість будинку складала також 8 300,00 крб. Також судом не надано належної правової оцінки тому, що вказані договори посвідчені нотаріально державним нотаріусом Баришівської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі, спочатку договір дарування грошових коштів від 17 березня 1990 року за № 629, а потім договір купівлі-продажу спірного будинку від 17 березня 1990 року за № 630, у зв'язку з чим прийшов до передчасного висновку щодо задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України не виконав, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, не перевірив доводів апеляційної скарги, не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи.
За таких обставин, визнати ухвалені судові рішення законними і обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 вересня 2014 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова М.І. Наумчук А.С. Олійник