18 лютого 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І., Мостової Г.І., Наумчука М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2014 року,
У липні 2011 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 березня 2007 року № MRXRRX12460161 у розмірі 43 337 грн 40 коп.
На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 30 березня 2007 року відповідачу виданий споживчий кредит у розмірі 6 000 грн терміном до 29 березня 2008 року під 12 % річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору станом на 17 березня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 43 337 грн 40 коп., з яких: 5 385 грн - заборгованість за кредитом, 21 064 грн 95 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 14 347 грн 57 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, 500 грн - штраф (фіксована частина), 2 039 грн 88 коп. - штраф (процентна складова).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2014 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
У касаційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - Шуліка А.В. -порушує питання про скасування оскаржуваних рішень суду із направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 30 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за яким останній отримав від банку кредит у розмірі 6 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % річних, з кінцевим терміном повернення 29 березня 2008 року (а. с. 5-7).
Відповідно до судового наказу від 14 березня 2008 року № 2-Н-1052/08 з ОСОБА_6 було стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість, що виникла станом на 12 лютого 2008 року у розмірі 9 180 грн, з яких: 5 385 грн - заборгованість за кредитом, 401 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, 729 грн - заборгованість з комісії за користування кредитом, та яку відповідно до квитанції відповідач сплатив 09 лютого 2009 року (а. с. 24-25).
Грошові кошти у сумі 9 180 грн 91 коп., що сплачені ОСОБА_6 на виконання судового наказу від 14 березня 2008 року № 2-Н-1052/08, направлені банком на погашення простроченої комісії - 891 грн, погашення пені - 4 524 грн 53 коп. та прострочених процентів - 3 765 грн 38 коп.
Згідно з розрахунком банку заборгованість станом на 17 березня 2011 року, у зв'язку з якою заявлено вимогу, виникла з квітня 2007 року та складається із заборгованості за кредитом - 5 385 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 21 064 грн 95 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором - 14 347 грн 57 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 2 039 грн 88 коп.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що судовим наказом стягнуто 5 385 грн заборгованості за кредитним договором, тому повторне стягнення вказаної заборгованості неможливе, а щодо позовних вимог про стягнення відсотків та неустойки слід відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції та залишаючи рішення без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, а саме: кредиту у розмірі 5 385 грн, оскільки за цими вимогами ухвалено судове рішення, яке фактично виконане відповідачем. Нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору не передбачено. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення пені, яка почала нараховуватися банком з травня 2007 року, оскільки ці вимоги заявлені після закінчення позовної давності, про застосування якої заявлено стороною спору.
Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є набрання законної сили рішенням суду ухваленим з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу.
Суди як першої, так і апеляційної інстанцій, на порушення вимог ст. 95 та п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України залишили поза увагою те, що набрання законної сили рішенням суду, ухваленим з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є підставою для закриття провадження у справі, та неправильно відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 385 грн, оскільки за цими вимогами ухвалено судове рішення.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Встановивши, що згідно з судовим наказом від 14 березня 2008 року стягнута заборгованість за кредитом та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання станом на 12 лютого 2008 року, сплата за судовим наказом здійснена відповідачем 09 лютого 2009 року, суд апеляційної інстанції не врахував, що наявність судового рішення про дострокове стягнення заборгованості, яке не виконано боржником, не звільняє позичальника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання у розмірі 5 385 грн та не позбавляє кредитора права на отримання неустойки з 12 лютого 2008 року по 09 лютого 2009 року, оскільки зобов'язання залишалося не виконаним належним чином до 09 лютого 2009 року.
Разом з тим, дійшовши правильного висновку про те, що нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору його умовами не передбачено, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що згідно з судовим наказом заборгованість з процентів за користування кредитом не стягувалася, та позовні вимоги про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом з 20 квітня 2007 року по 29 березня 2008 року (дата погашення кредиту, передбачена умовами договору) не вирішив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів, суд апеляційної інстанції не врахував, що п. 6.3 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) передбачена сплата штрафу за порушення строків платежу з будь-якого грошового зобов'язання більше ніж на 30 днів, не з'ясував: за яке порушення строків платежу більше ніж на 30 днів нараховані штрафи та початок перебігу позовної давності за цими вимогами.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Відповідно до п. 6.6 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які разом з заявою позичальника є кредитно-заставним договором, строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюються сторонами тривалістю у 5 років.
Разом з тим ч. 2 ст. 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Враховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.
Суд апеляційної інстанції на вказані норми матеріального права уваги не звернув та, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, оскільки ці вимоги заявлені після закінчення позовної давності, про застосування якої заявлено стороною спору, не врахував умови кредитного договору про збільшення позовної давності до 5 років, а також те, що подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, штрафу (фіксована частина), штрафу (процентна складова), у зв'язку з чим відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, ч. 1 ст. 340, ст. 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни -задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2014 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 385 грн скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.
Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2014 року в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, штрафу (фіксована частина), штрафу (процентна складова) скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В.О. Кузнєцов Т.Л. Ізмайлова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова М.І. Наумчук