11 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,
Мазур Л.М., Хопти С.Ф.,
розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_4 за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 вересня 2014 року,
У червні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеною скаргою, посилаючись на те, що їй на підставі договору купівлі-продажу від 30 квітня 2008 року на праві власності належать нежилі приміщення №№ 148а, 148б, 148г, 148д, підвалу літ. А-5, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
30 травня 2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_4 при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого 8 лютого 2013 року Заводським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з неї та кожного з поручителів на користь публічного акціонерного товариства «Ересте Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Фідобанк», заборгованості за кредитними договорами, складено акт опису та арешту майна - нежилих приміщень №№ 148а, 148б, 148г, 148д, підвалу літ. А-5, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Описане майно передано на відповідальне зберігання представнику стягувача - ОСОБА_5
ОСОБА_3 вважала, що оскаржуваний акт складений з суттєвими порушеннями норм діючого законодавства, при цьому вона отримала копію акта опису та арешту майна лише 10 червня 2014 року, однак її не було повідомлено про проведення виконавчих дій і повідомлення про проведення опису та арешту вона не отримувала, тому причина пропуску строку на оскарження цього акта є поважною. Копію постанови про відкриття виконавчого провадження вона не отримувала. Крім того, в акті опису та арешту майна від 30 травня 2014 року не вказано відмінних ознак майна, на яке було накладено арешт, а Закон України «Про виконавче провадження» не зобов'язує державного виконавця передавати арештоване майно на відповідальне зберігання саме стягувачу.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_4 щодо складання акта опису та арешту майна від 30 травня 2014 року неправомірними та скасувати даний акт.
Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2014 року скаргу ОСОБА_3 задоволено. Поновлено ОСОБА_3 строк на подання скарги та визнано неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_4 щодо складання акта опису та арешту майна від 30 травня 2014 року, а саме нежилих приміщень підвалу, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (приміщення №№ 148а, 148б, 148г, 148д), та скасовано акт опису та арешту майна від 30 травня 2014 року.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 вересня 2014 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, постановлено нову ухвалу, якою в задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що при складанні акта опису та арешту майна від 30 травня 2014 року були порушенні її права, так як її взагалі не було повідомлено про вчинення виконавчих дій, чим не виконано вимоги Закону України «Про виконавче провадження».
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні скарги, апеляційний суд виходив із того, що порушення Закону України «Про виконавче провадження» при складанні акта опису та арешту майна не встановлено, оскільки вказаним Законом не передбачено обов'язок державного виконавця повідомляти боржника про проведення виконавчих дій, а неотримання акта опису та арешту майна від відділу примусового виконання рішень не є підставою для скасування цього акта. При цьому чинне законодавство не містить заборони щодо призначення зберігачем майна іншої особи ніж боржник і в акті опису та арешту майна чітко зазначено на який саме об'єкт нерухомості боржника накладено арешт.
Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.
Судом першої інстанції установлено, що в провадженні відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області знаходиться виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 8 лютого 2013 року Заводським районним судом м. Запоріжжя, про стягнення солідарно зі ОСОБА_6 та кожного з поручителів на користь публічного акціонерного товариства «Ересте Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Фідобанк», заборгованості за кредитними договорами в розмірі 14 700 198 грн 37 коп. та 303 грн судових витрат.
Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України в рамках вказаного виконавчого провадження видано доручення від 9 квітня 2014 року на уповноваження в тому числі державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_4 провести виконавчі дії щодо опису та арешту нерухомого майна, зокрема, приміщень №№ 148а, 148б, 148г, 148д, підвалу літ. А-5, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
30 травня 2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_4 в рамках доручення було складено акт опису та арешту вищезазначеного майна.
Відповідно до п. 2.10 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, права і обов'язки сторін та інших учасників виконавчого провадження реалізуються відповідно до ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження».
За змістом ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», який має вищу юридичну силу перед іншими нормативними актами, що регулюють відносини щодо примусового виконання рішень, сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження.
Також згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 7 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом України заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 7 ст. 12).
Проте апеляційний суд не врахував, що не можна обмежитися лише констатацією того, що чинним законодавством України не встановлено заборону щодо опису та арешту майна за відсутності боржника чи уповноваженого ним представника та не звернув уваги на те, що державним виконавцем не було реально забезпечено право боржника брати участь при складанні акта опису та арешту його майна, що призвело до порушення прав останнього знати про вчинення виконавчих дій та брати участь у їх провадженні.
При цьому державним виконавцем взагалі не було прийнято жодних заходів до залучення боржника до здійснення опису та арешту його майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
У ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в ч. 8 ст. 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису.
Таким чином, посилання апеляційного суду на те, що повідомлення боржника про проведення виконавчих дій не обов'язково не відповідає наведеним вище нормам права.
Крім того, у п. 23 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 7 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що стягнення на нерухоме майно (будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку) звертається за відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна з додержанням вимог ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», крім звернення стягнення на предмет іпотеки, яке здійснюється на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса (ст. 33 «Про іпотеку»).
Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу (ч. 5 ст. 52 Закону про виконавче провадження). У будь-якому випадку черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Проте відмову державного виконавця задовольнити зазначену вимогу боржника може бути визнано в судовому порядку необґрунтованою, коли очевидно, що цією вимогою не порушено інтересів стягувача й не ускладнено виконання рішення.
За таких обставин висновок суду першої інстанції, що при складанні акта опису та арешту майна від 30 травня 2014 року були порушенні права ОСОБА_3 та вимоги Закону України «Про виконавче провадження», є обґрунтованим.
Отже, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та постановив законну ухвалу.
Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 вересня 2014 року скасувати, ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2014 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
О.В. Закропивний
Л.М. Мазур
С.Ф. Хопта