4 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Висоцької В.С., Ізмайлової Т.Л.,
Кафідової О.В., Олійник А.С.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 травня 2013 року,
У вересні 2012 року заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся до суду з указаним позовом, просив визнати незаконним і скасувати розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 4 березня 2010 року; визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 495298 на право власності на зазначену земельну ділянку площею 0,85 га та витребувати її з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ДП «Київське лісове господарство».
Позов обґрунтовано тим, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 23 грудня 2009 року № 2277 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 4 березня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, на підставі якого видано державний акт серії ЯИ № 495298 на право власності на земельну ділянку площею 0,85 га.
Спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_3 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області з перевищенням повноважень і з порушенням вимог ст. ст. 80, 84, 149, 155 ЗК України та ст. ст. 7, 8, 17, 28, 23, п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, оскільки на час її відчуження вона перебувала в державній власності та належить до земель лісового фонду.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 травня 2013 року, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі заступник прокурора Київської області просить скасувати судові рішення у справі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 травня 2013 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 21 січня 2015 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності факту, що спірна земельна ділянка перебуває в державній власності і відсутності доказів щодо відведення й закріплення її за будь-якими лісовпорядними організаціями, отже, не доведено факт вибуття спірної земельної ділянки з державної власності всупереч закону та волі держави.
Із висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на таке.
Судами встановлено, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 23 грудня 2009 року № 2277 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 4 березня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, на підставі якого видано державний акт серії ЯИ № 495298 на право власності на земельну ділянку площею 0,85 га.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (ст. 19 ЗК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 20 ЗК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст. 21 ЗК України).
Згідно із ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до ст. ст. 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.
При цьому згідно із ст. 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.
Водночас ч. 2 ст. 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом ст. 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч. 1 ст. 164 ЗК України).
Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.
Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (п.13 ч. 1 ст. 46 ЛК України).
Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (ч. 2 ст. 49 ЛК України) та включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (ст. 51 ЛК України).
Згідно із ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.
Відповідно до ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
За ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (ст. 27 ЛК України, тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із ч. 2 ст. 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
За ст. 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Згідно із ст. ст. 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Відповідно до п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.
Визначаючи правовий статус спірної земельної ділянки, суди не взяли до уваги інші матеріали, які мають значення для правильного визначення правового режиму спірної земельної ділянки, а саме: довідку відділу Держземагенства у Києво-Святошинському районі Київської області від 1 лютого 2013 року, згідно з якою відповідно до державної статистичної звітності форма 6-зем за ДП «Київське лісове господарство» в межах Гатненської сільської ради обліковуються землі площею 35,62 га; копії планшетів № 3 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» 1983, 1993 та 2003 років, проект організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об'єднання «Київліс», з яких вбачається, що спірна земельна ділянка, розташована у кварталі 2 виділу 6 Васильківського лісництва, належить до категорії земель лісогосподарського призначення та перебувала у користуванні ДП «Київліс».
Крім того, в довідці Управління Дерземагенства у Києво-Святошинському районі Київської області № 01-21/11/1/283 зазначено, що земельна ділянка площею 0, 85 га кадастровий номер 3222481600:02:010:0275 в межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, що надана ОСОБА_3, відноситься до земель лісогосподарського призначення та знаходиться в кварталі 2 виділу 6 Васильківського лісництва на підставі матеріалів лісовпорядкування ДП «Київське лісове господарство» 1993 та 2004 років (проект організації та розвитку лісового господарства), які затверджені відповідно до ст. 48 ЛК України та узгоджені з органами землеустрою.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції належним чином не з'ясував обставини справи, не дав належну оцінку письмовим доказам у справі, неправильно застосував норми матеріального права та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України.
За змістом ст. ст. 303, 315 ЦПК України апеляційний суд зобов'язаний надати відповіді на всі доводи апеляційної скарги. Недотримання вказаних вимог є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду у частині мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не з'ясував обставини справи, не дослідив докази у справі, не надав їм оцінки та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 6 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 травня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: В.С. Висоцька
Т.Л. Ізмайлова
О.В. Кафідова
А.С. Олійник