04 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого: Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л.,Наумчука М.І.,
Мостової Г.І.,Олійник А.С.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Заводської районної у м. Дніпродзержинську ради Дніпропетровської області, відділ громадянства і реєстрації фізичних осіб Дніпродзержинського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справи України в Дніпропетровській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 19 грудня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Дніпропетровської області від 30 липня 2014 року,
У квітні 2011 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Заводської районної у м. Дніпродзержинську ради Дніпропетровської області, відділ громадянства і реєстрації фізичних осіб Дніпродзержинського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справи України в Дніпропетровській області (далі - ВГІРФО Дніпродзержинського МУ УМВС України в Дніпропетровській області), про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачу ОСОБА_7 на праві приватної власності, виселення з даної квартири та зняття з реєстраційного обліку. Позивач обґрунтовував своє звернення до суду неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_7 умов кредитного договору №014/800020/3133/74/1 від 18 квітня 2008 року. З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив звернути стягнення на спірне нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 392 997,98 грн; виселити ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з предмету іпотеки та зобов'язати ВГІРФО МВ УМВС України в Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 19 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2014 року, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 за кредитним договором №014/800020/3133/74/1, укладеним 18 квітня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7, яка складає 392 997,98 грн, у тому числі: 374 600,34 грн заборгованості за кредитом; 15 034,83 грн - заборгованості за процентами; 3 362,81 грн - пені за прострочення сплати кредиту та процентів, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №014/800020/3133/74/1, укладеним 18 квітня 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7, яким є квартира №4, розташована у будинку АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, житловою площею 46,5 кв.м, загальною площею 63,6 кв.м, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження». Виселено ОСОБА_7 зі спірної квартири. ВГІРФО Дніпродзержинського МУ МВС України в Дніпропетровській області зобов'язано зняти з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_7 В іншій частині позову відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у виселенні та знятті з реєстраційного обліку ОСОБА_8, ОСОБА_9 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскільки відповідачем ОСОБА_7 умови кредитного договору виконуються неналежним чином, то в рахунок погашення кредитної заборгованості слід звернути стягнення на предмет іпотеки з подальшим виселенням останнього зі спірної квартири.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині виселення відповідачів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зі спірної квартири та зняття їх з реєстраційного обліку, суд першої інстанції виходив з того, що згадані відповідачі не були повідомленні про виселення із цієї квартири в порядку передбаченому положеннями Закону України «Про іпотеку», так як наслідок не мали можливості звільнити зазначене приміщення добровільно. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в цій частині, апеляційний суд погодився з його висновками та одночасно послався на положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», зауваживши, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.
Судами встановлено, що 18 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є позивач та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № 014/800020/3133/74, за умовами якого банк надав позичальнику кредит за програмою «Житло в кредит на вторинному ринку» у розмірі 35 тис. доларів США строком на 240 місяців, а останній зобов'язався його повернути рівними частинами до 18 квітня 2028 року (а.с.7-11).
З метою забезпечення виконання ОСОБА_7 зазначеного кредитного договору, 18 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (іпотекодержателем) та ОСОБА_7 (іпотекодавцем) був укладений договір іпотеки, за яким іпотекодавець надав іпотекодержателю предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 14-16).
08 липня 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на адресу відповідача ОСОБА_7 надіслано лист №С04-14-1-3/2145, зі змісту якого вбачається, що позивач пропонував відповідачу ОСОБА_7 та всім громадянам, що мешкають у спірній квартирі, добровільно звільнити приміщення протягом 1 місяця з дня отримання цієї вимоги (а.с. 112).
З довідки ТОВ «Інфо-ком» № 1182149 від 29 лютого 2012 року вбачається, що у спірній квартирі зареєстровано три особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (а.с. 118).
Відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Зі змісту ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР та ст. 40 Закону «Про іпотеку» вбачається, що виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя (кредитора) або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до ст.41 Закону України «Про іпотеку», реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
Як роз'яснено у п. 43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_8, ОСОБА_9, суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212-215 ЦПК України, не надав належної оцінки наявним у справі доказам в їх сукупності, не перевірив фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для їх вирішення. Зазначаючи про відсутність повідомлення згаданих відповідачів про виселення та зняття з реєстрації, залишив поза увагою, що позивач своїм листом (а.с. 112) попереджав відповідача ОСОБА_7 та інших осіб, які проживають за адресою спірної квартири добровільно звільнити це приміщення в порядку передбаченому положеннями ст. 40 Закону України «Про іпотеку». Суд першої інстанції не з'ясував коли саме були зареєстровані відповідачі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у спірній квартирі та чи надавалась іпотекодержателем згода на їх реєстрацію в порядку передбаченому умовами договору. Натомість з доданих до справи письмових доказів (а.с. 19) вбачається, що на момент укладення кредитного та іпотечного договорів відповідач ОСОБА_7 підтвердив, що він неодружений, у фактичних шлюбних відносинах ні з ким не перебуває, спірну квартиру придбав за особисті кошти у власне користування.
Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги в частині відмови у виселенні та знятті з реєстраційного обліку ОСОБА_8, ОСОБА_9, в рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції в цій частині без змін. Одночасно, апеляційний суд в тексті судового рішення здійснив послання на положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», зазначивши, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм, залишивши поза увагою вимоги ст. 303 ЦПК України, відповідно до яких, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Зокрема, рішення суду першої інстанції від 19 грудня 2012 року, яке було предметом перегляду в апеляційному порядку, було ухвалено до прийняття цього Закону (03 червня 2014 року), а отже посилання апеляційного суду на його положення є передчасними.
За таких обставин судові рішення першої та апеляційної інстанції в частині відмови у виселенні та знятті з реєстраційного обліку ОСОБА_8, ОСОБА_9 не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а отже не є предметом перегляду у порядку касаційного провадження.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 19 грудня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Дніпропетровської області від 30 липня 2014 року в частині відмови у виселенні та знятті з реєстраційного обліку ОСОБА_8, ОСОБА_9 скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: Т.Л. Ізмайлова
Г.І. Мостова
М.І. Наумчук
А.С. Олійник