іменем україни
11 березня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Коротуна В.М., Дем'яносова М.В., Попович О.В., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Чернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного господарського об'єднання «Концерн «Військторгсервіс», ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, за касаційною скаргою заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 24 грудня 2014 року,
У квітні 2014 року Чернівецький прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Державного господарського об'єднання «Концерн «Військторгсервіс» (далі -Концерн «Військторгсервіс») та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 14 грудня 2005 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу приміщення кафе 1-1 -
1-29, загальною площею 397,40 кв. м, по АДРЕСА_1.
Вказуючи, що відчуження вказаного майна відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки дозвіл на його відчуження на момент вчинення правочину Міністерством оборони України не видавався, Прокурор просив визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нерухомого майна від 14 грудня 2005 року.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2014 року, позов задоволено. Визнано договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - кафе, загальною площею 397,4 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений 14 грудня 2005 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» та ОСОБА_1, недійсним з моменту вчинення.
Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 24 грудня 2014 року, рішення суду першої інстанції скасовано та у справі ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту не є належним, оскільки спірне майно може бути витребувано від останнього набувача, який не є стороною оспорюваного правочину, шляхом подання віндикаційного позову в порядку ст. 388 ЦК України.
Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.
Судами встановлено, що спірне майно - приміщення магазину № 24, площею 117,5 кв. м, по АДРЕСА_1 є загальнодержавною власністю, що перебувало на праві господарського відання Концерну «Військторгсервіс».
Судами також встановлено, що 12 листопада 2004 року начальником Головного управління торгівлі Міністерства оборони України ОСОБА_3, який був наділений повноваженнями на відчуження нерухомого майна на підставі довіреності Міністерства оборони України від 04 жовтня 2004 року № 220/2071, було надано дозвіл начальнику Державного підприємства «Управління торгівлі Західного оперативного командування» ОСОБА_4 на відчуження вищевказаного нерухомого майна.
Вказану довіреність, яка надана ОСОБА_3, було скасовано окремим дорученням Міністра оборони України від 12 лютого 2005 року.
05 жовтня 2005 року Державним підприємством Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» в особі ОСОБА_4 було видано довіреність, якою уповноважено ОСОБА_5 відчужити зазначене нерухоме майно.
14 грудня 2005 року на підставі вказаної довіреності, за договором купівлі-продажу Державне підприємством Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» передало у власність ОСОБА_1 спірне приміщення.
Враховуючи відсутність розпорядчого акта Міністерства оборони України на відчуження спірного майна та погодження Фонду державного майна України на відчуження майна, суди дійшли вірного висновку, що ОСОБА_5 не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення договору купівлі-продажу спірного майна.
Таким чином, правильно встановивши, що відбулося відкликання 12 лютого 2005 року Міністром оборони України ОСОБА_6 довіреності на право укладання договорів та врахувавши, що генеральний директор Концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_3 не повідомив про це начальника філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_4, який 05 жовтня 2005 року надав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_5 від імені Концерну «Військторгсервіс» відчужити приміщення магазину № 24, площею 117,5 кв. м по АДРЕСА_1, суди дійшли правильного висновку про те, що оскільки ОСОБА_5 не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення договору купівлі-продажу спірного майна, то спірна угода не відповідає вимогам діючого законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Проте, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту не є належним та спірне майно має бути витребувано від останнього набувача, який не є стороною оспорюваного правочину, шляхом подання віндикаційного позову в порядку ст. 388 ЦК України.
Так, відповідно до ст. ст. 387, 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в оосби, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
· було викрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
· вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до п. 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власника підлягає вирішенню за правилами ст. ст. 387, 388 ЦК України.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції належним чином не врахував, що Прокурором було заявлено позов лише про визнання недійcним правочину в інтересах особи, яка була стороною данного правочину до іншої сторони правочину та не заявлялися вимоги до останнього набувача спірного майна, який не є стороною оспорюваного правочину. Таким чином, враховуючи те, що між сторонами у справі наявні договірні правовідносини, спір про недійсність правочину необхідно вирішувати відповідно до вимог ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України, а тому на спірні правовідносини положення ст. ст. 387, 388 ЦК України (віндикація) не розповсюджуються.Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.В свою чергу, суд апеляційної інстанції фактично встановлював обставини щодо виникнення «віндикації», які не є предметом доказування у цій справі, а тому дійшов невірного висновку про відмову в задоволенні позову. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом при ухваленні рішення у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права належним чином не встановлені, суд апеляційної інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 24 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: В.М. Коротун
О.В. Попович
М.В. Дем'яносов
С.П. Штелик