73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78
Веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
12 березня 2015 р. Справа № 923/1882/14
Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А. при секретарі Івлевій В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: ОСОБА_1, м. Херсон
до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства Херсонське обласне підприємство фірма "Взуття", м. Херсон
відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент Сервіс груп", м. Херсон
про визнання договорів недійсними
за участю
представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_1 від 28.12.2006 року; ОСОБА_3 дов. № 158 від 10.06.2014 року
від відповідача 1 - Чертков О.В. дов. № 68 від 19.12.2013 р.,
від відповідача 2 - Кандиба А.В. дов. № 2 від 28.01.2015 р.
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Херсонське обласне підприємство фірма "Взуття" (далі-відповідач-1) про визнання недійсними договорів оренди нежитлового приміщення та майна № 13 від 31.12.2011 з додатковою угодою №1 від 31.12.2012 та №24 від 31.12.2013.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договори оренди укладено акціонерним товариством з порушенням процедури укладення значних угод, принципу розумності, внаслідок чого акціонерне товариство недоотримує прибуток, а позивач, в свою чергу, не отримує дивіденди, та не може скористатись правом на обов'язковий викуп акцій, що порушило його корпоративні права та законні інтереси як акціонера ПАТ ХОП фірма "Взуття". Позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на рішення Конституційного суду України справа № 1-10/2004 від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, ст. ст. 20, 207 ГК України, ст. 25, ч. 1 ст. 50, ч. 3, ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства", ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 232 ЦК України.
Ухвалою від 22.01.2015 року суд залучив до участі у справі відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рент Сервіс груп".
Відповідачі позовні вимоги не визнають, вважають їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, відзначають чинність рішень Загальних зборів акціонерного товариства про попереднє схвалення значних правочинів та про схвалення оспорюваних правочинів, заперечують проти доводів позивача про порушення фінансових інтересів акціонерного товариства поза відносинами представництва.
Справу розглянуто в судових засіданнях 22.01.2015 р., 12.02.2015р. та 12.03.2015р.
Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони мають як права (брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду і т.п.), так і обов'язки (зокрема, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи).
Відповідно до розділу V ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.
Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, який дає змогу встановити достовірність документу.
Враховуючи викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для прийняття рішення. В судовому засіданні після закінчення розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення з роз'ясненням процедури оскарження рішення та набрання ним законної сили, повідомлено про дату підготовки повного рішення.
Дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ПАТ ХОП фірма "Взуття" на праві власності належить нерухоме майно - комплекс за адресою Херсонська область, м. Херсон, вул. Паровозна, буд. 4 (а.с. 206-209).
31 грудня 2011 року між ПАТ ХОП фірма "Взуття" (далі-орендодавець, відповідач-1), в особі голови правління Волкової Олени Всеволодівни, яка діє на підставі статуту, та ТОВ "Рент Сервіс Групп" (надалі-орендар, відповідач-2) в особі директора Косих Любов Миколаївни, що діє на підставі статуту, було укладено договір оренди нежитлового приміщення та майна.
Відповідно до п. 1.1. орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення та майно, що розташоване на території комплексу за адресою м. Херсон, вул. Паровозна, буд. 4 для здійснення господарської діяльності. Приміщення надається для використання орендарем у підприємницькій діяльності.
Пунктом 2.3.2. договору орендар за згодою орендодавця може передавати орендоване приміщення (його частину), та майно в суборенду іншим особам.
Орендар за користування приміщенням та майном сплачує орендну плату, розмір якої становить 30000 грн. на місяць.
Термін дії договору встановлено до 30.06.2012 року, якщо за 1 місяць до спливу строку договору жодна із сторін письмово не заявила про небажання продовжувати договір, договір вважається продовженим на тих самих умовах та на той же строк.
Орендоване нежитлове приміщення передане за актом приймання-передачі приміщень № 1 від 31.12.2011 року.
Додатковою угодою від 31.12.2012 року № 1 до договору оренди від 31 грудня 2011 року сторони продовжили строк дії договору до 31 грудня 2013 року.
31 грудня 2013 року між ПАТ ХОП фірма "Взуття" та ТОВ "Рент Сервіс Групп" укладено договір оренди нежитлового приміщення та майна № 24.
Відповідно до п. 1.1. орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення та майно, що розташоване на території комплексу за адресою м. Херсон, вул.. Паровозна, буд. 4 для здійснення господарської діяльності.
Пунктом 3.1.2. договору орендар за згодою орендодавця може передавати орендоване приміщення (його частину), та майно в суборенду іншим особам.
Орендар за користування приміщенням та майном сплачує орендну плату, розмір якої становить 30000 грн. на місяць.
Орендоване нежитлове приміщення та майно передане за актом приймання-передачі (додаток № 2 до Договору) від 31.12.2013 року.
27.04.2012 року на чергових загальних зборах акціонерів ПАТ ХОП фірма "Взуття" ухвалено рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть вчинятись протягом року, зокрема договори оренди майна, гранична сукупна вартість яких 455000 грн. Продовжено дію договору оренди майна № 13 від 31.12.2011 року, укладеного до дати проведення Загальних зборів, на строк не більше 30 місяців на тих самих умовах з можливістю коригування ціни договору (питання 12 порядку денного протокол № 1 від 27.04.2012 року).
26.04.2013 року на чергових загальних зборах акціонерів ПАТ ХОП фірма "Взуття" ухвалено рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть вчинятись протягом року, зокрема договори оренди майна, гранична сукупна вартість яких 455000 грн. (питання 10 порядку денного протокол №1 від 26.04.2013 року).
28.11.2014 на позачергових загальних зборах акціонерів ВАТ Херсонське обласне підприємство фірма "Взуття" ухвалено рішення про схвалення значних правочинів, укладених ВАТ ХОП фірма "Взуття" протягом 2012-2014 років в ході поточної господарської діяльності: договору оренди нежитлового приміщення та майна № 13 від 31.12.2011 року з додатковою угодою до нього № 1 від 31.12.2012 року, договору оренди нежитлового приміщення та майна № 24 від 31.12.2013 року (питання 23 порядку денного протокол від 28.11.2014).
Позивач є акціонером відповідача-1 і власником 520786 простих іменних акцій, бездокументарної форми, з часткою 28,43% у статутному капіталі товариства (а.с. 11).
Позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди нежитлового приміщення та майна № 13 від 31.12.2011 року з додатковою угодою № 1 від 31.12.2012 року та № 24 від 31.12.2013 року стали предметом судового розгляду у даній справі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).
Статутом акціонерного товариства до виключної компетенції Загальних зборів віднесено прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства (п. 11.7.20). Положення Статуту про порядок прийняття рішень Загальними зборами про вчинення значного правочину (п.п. 11.17.6-11.17.8) ідентичні нормам частин 2, 3 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства".
Статутом Товариства до виключної компетенції Наглядової ради товариства віднесено надання Загальним зборам пропозицій щодо вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства (п. 12.13.2).
Директора визначено одноосібним виконавчим органом товариства та надано право без довіреності діяти від імені товариства, в тому числі вчиняти правочини від імені товариства. Одноособово укладати від імені товариства договори в межах сум, визначених Статутом товариства та чинним законодавством. Підписувати договори, зокрема, оренди після прийняття Наглядовою радою Товариства рішення про укладання цього договору (п.п. 13.1, 13.5, 13.5.2-13.5.3).
Частиною 3 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції чинній на момент укладення оскаржуваних угод) визначено, якщо на дату проведення загальних зборів неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться акціонерним товариством у ході поточної господарської діяльності, загальні збори можуть прийняти рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть вчинятися товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості. При цьому залежно від граничної сукупної вартості таких правочинів повинні застосовуватися відповідні положення частини другої цієї статті.
Відповідно до пункту 22 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Тому вчинення значного правочину виконавчим органом товариства за відсутності такого рішення є підставою для визнання його недійсним, якщо правочин не було схвалено в подальшому загальними зборами акціонерного товариства (стаття 241 ЦК України).
Оцінка ринкової вартості майна, переданого в оренду відповідачем-1 не проводилась, тому ухвалення рішення про попереднє схвалення значних правочинів Загальними зборами відбувалось за процедурою, передбаченою абз. 3 ч. 2 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства", враховуючи балансову вартість майна.
Оскільки, в подальшому, загальними зборами товариства схвалено оспорювані договір оренди нежитлового приміщення та майна №13 від 31.12.2011 року з додатковою угодою до нього № 1 від 31.12.2012 року, договір оренди нежитлового приміщення та майна № 24 від 31.12.2013 року (питання 12 порядку денного протокол № 1 від 27.04.2012 року, питання 23 порядку денного протокол від 28.11.2014 року), а зазначені рішення Загальних зборів чинні на момент ухвалення судового рішення, то відсутні підстави для визнання недійсними договорів оренди нежитлового приміщення та майна з підстав порушення процедури укладення значних правочинів.
Що стосується відповідності оскаржуваних угод принципу розумності, то суд зазначає таке.
Статтею 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність визначено загальними засадами цивільного законодавства.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. (ч. 3 ст. 509 ЦК України). Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст.. 627 ЦК України).
У цивільному праві розумність розглядають як пов'язану з добросовісністю і справедливістю властивість зовнішнього прояву поведінки учасника цивільних відносин з точки зору правомірності, обґрунтованості, доцільності такої поведінки. Зазвичай розумність дій пов'язують з питанням сумісності умов з цілями юридичної норми, їх відповідності сутнісним елементам чи принципам договору, загальним принципам права, публічному порядку, вимогам моралі. Зокрема, нерозумні умови договору, трактують як несумісні зі змістом та сутністю конкретного підприємницького комерційного договору, до якого вони включені.
Відповідно до статті 115 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. (ст. 759 ЦК України).
Посилання позивача на нерозумність положень договорів оренди нежитлового приміщення та майна щодо розміру орендної плати належними і допустимими доказами ним не доведені. В судовому засіданні відповідачем-2 надані пояснення, що за договором суборенди нежитлового приміщення № 10 від 01.01.2013 р., укладеним між відповідачем-2 та ФОП ОСОБА_9, який наданий позивачем в обґрунтування нерозумності розміру орендної плати за оспорюваними договорами, в оренду здана лише частина складських приміщень, тоді, як відповідачем-2 за оспорюваними договорами взято в користування і інші приміщення. Відмова відповідача-1 від пропозиції позивача на укладення договору оренди нежитлового приміщення та майна з орендною платою вищою, ніж в оспорюваних договорах, укладених між відповідачами, також не доводить нерозумність зазначеного положення договору, оскільки ця пропозиція направлена відповідачу-1 17 листопада 2014 р., а позивачем оскаржено договори укладені в 2011-2013 роках.
Суд не бере до уваги посилання позивача на погіршення фінансового стану відповідача-1, як наслідок укладення оспорюваних угод з порушенням принципу розумності, оскільки акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства. Ця правова позиція міститься в постанові Пленуму Верховного Суду України, від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів".
Також суд зазначає, що Статут ПАТ ХОП фірма "Взуття" (п. 2.3.) містить перелік видів діяльності товариства, до якого віднесено не лише надання в оренду нерухомого майна. Позитивні результати всіх видів діяльності формують прибуток підприємства. Позивачем не доведено, що саме доходи, отримані акціонерним товариством від оспорюваних угод є визначальними у формуванні прибутку відповідача. Разом з тим при здійсненні будь-якого виду господарської діяльності об'єктивно існує небезпека втрат, масштаб яких обумовлений специфікою конкретного бізнесу. Ризик - це вірогідність виникнення втрат, збитків, недоотримання планових доходів, прибутку у будь-яких видах діяльності, пов'язаний з виробництвом продукції, товарів, послуг, їх реалізацією, товарно-грошовими та фінансовими операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів.
За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Корпоративні права визначено в ст. 167 Господарського кодексу України, ст.. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" як сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами;
Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач послався на те, що оспорюваними договорами порушено його корпоративні права, оскільки нерозумність положень оспорюваних договорів про розмір орендної плати, призвело до зменшення прибутку, погіршення фінансового стану товариства і, як наслідок, - неможливості одержання позивачем дивідендів протягом 2009-2013 років.
Зазначене твердження позивача спростовується доказами, долученими до матеріалів справи, а саме: протоколами загальних зборів акціонерного товариства від 27.04.2012 р., 26.04.13р., 28.11.2014 р. на яких розглянуто питання про розподіл прибутку, але рішення про виплату дивідендів не ухвалювалось, поясненнями відповідача-1 про процедуру розгляду та голосування зазначених питань на загальних зборах.
Дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів.
Аналізуючи зміст ч. 2 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства", суд відзначає, що безумовне отримання дивідендів передбачено для власників привілейованих акцій навіть за відсутністю прибутку. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку за умови ухвалення рішення загальними зборами акціонерного товариства.
Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства (ч. 1, 3 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства").
Вплив позивача на ухвалення зазначеного рішення загальними зборами акціонерного товариства обмежений його часткою в статутному капіталі товариства.
Також, позивачем не обґрунтовано, яким чином розмір прибутку вплине на ухвалення Загальними зборами акціонерного товариства рішення про виплату дивідендів.
Відповідно до ст.. 3 Закону України "Про акціонерні товариства" акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій.
Фактори ризику цінних паперів взагалі, і акцій зокрема, визначаються як зовнішнім середовищем (ризиком законодавчих змін, валютним, процентним ризиком та ін.) так і внутрішніми для даного підприємства причинами (стан менеджменту, фінансова стійкість емітента, досвід роботи персоналу з цінними паперами та ін.).
Отже, при розподіленні прибутку товариства, рішення про виплату дивідендів на загальних зборах товариства не ухвалювалось, а тому безпідставними є твердження позивача про порушення права на отримання дивідендів.
Також, обґрунтовуючи порушення корпоративних прав, позивач послався на те, що відповідачем-1 питання про укладення значних правочинів (оскаржуваних договорів) не виносилось на розгляд загальних зборів товариства, а тому позивач був обмежений в реалізації права на обов'язковий викуп акціонерним товариством його голосуючих акцій.
Відповідно до ст. 68 Закону України "Про акціонерні товариства" кожний акціонер - власник простих акцій товариства має право вимагати здійснення обов'язкового викупу акціонерним товариством належних йому голосуючих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про вчинення товариством значного правочину.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В постанові Пленуму Верховного Суду України, від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" зазначено, що при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено.
Тобто, передчасним є звернення позивача за захистом права вимоги обов'язкового викупу акцій за відсутністю рішення загальних зборів про вчинення значного правочину, доказів реєстрації акціонера для участі у загальних зборах та результатів голосування.
Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено порушення його корпоративних прав на отримання дивідендів та на обов'язковий викуп акціонерним товариством його голосуючих акцій в зв'язку з укладенням відповідачами оспорюваних правочинів.
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
Повне рішення складено 16.03.2015
Суддя Т.А. Остапенко