ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.03.2015Справа №910/24844/14
За позовом Заступника прокурора міста Києва
в інтересах держави в особі:
1. Київської міської ради,
2. Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до відповідачів:
1. Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
2. Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
3. Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району" м. Києва,
4. Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Подільського району" м. Києва,
5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Український будівельний холдинг"
про визнання недійсними розпорядження та інвестиційного договору,
Судді: Селівон А.М. (головуючий)
Демидов В.О.
Цюкало Ю.В.
Представники сторін:
Від позивача-1: Дорошенко О.С. - заступник начальника відділу, довіреність № 225-КР-1787 від 12.12.14р.
Від позивача-2: Тетерятник О.В. - представник, довіреність №062/02/07-11625 від 29.12.2014, службове посвідчення № 247 від 31.12.2014.
Від відповідача-1: Грам А.М. - представник, довіреність №001-586 від 02.03.2015, службове посвідчення №2 (дійсне до 24.11.2016)
Від відповідача-2: не з'явився;
Від відповідача-3: не з'явився;
Від відповідача-4: не з'явився;
Від відповідача-5: Щуренко І.С. - представник, довіреність б/н від 10.12.2014, Черевичний Д.О. - представник, довіреність б/н від 10.12.14 р.
Від прокуратури: Дергунов Д.С. - представник, службове посвідчення № 004715 від 20.09.2012
Присутній у судовому засіданні: гр. ОСОБА_9 - паспорт серії НОМЕР_1, виданий Луцьким МВ УМВС України у Волинській області 29.05.2003.
В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району" м. Києва, Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Подільського району" м. Києва, Товариства з обмеженою відповідальністю "Український будівельний холдинг" про визнання недійсними розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.05.2012 № 894 "Про затвердження переможця конкурсу по залученню інвестора до здійснення заходів з облаштування 38 пішохідних підземних переходів (Лот 3)" та договору № 049-13/і/121 від 11.10.2012, укладеного між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району" м. Києва, Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Подільського району" м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український будівельний холдинг".
В обґрунтування позовних вимог прокурор в позовній заяві посилається на недійсність спірних договору і розпорядження, виходячи з того, що останні суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки на підставі них відповідач-5, за твердженням прокурора, фактично, отримав право користування комунальним майном, шляхом встановлення збірно-розбірних конструкцій у переходах, використання їх для своїх цілей, а також шляхом можливості фактичної передачі комунального майна в суборенду, у зв'язку з чим спірний договір є удаваним правочином в силу приписів ст. 235 Цивільного кодексу України, та за своєю правовою природою є договором оренди комунального майна.
При цьому Київська міська рада не уповноважувала відповідачів 3, 4 на укладення угод щодо оренди пішохідних переходів, при укладенні спірного договору не було дотримано визначеного Законом України "Про оренду державного та комунального майна" порядку укладення даного виду договору та не визначено його істотних умов. Крім того, як зазначає прокурор, перед укладенням спірного договору не було здійснено оцінки вартості комунальних підземних переходів та не визначено орендної плати за користування ними. Також прокурор вважає, що спірний договір укладений неуповноваженими особами та його сторонами не дотримано порядку для укладення договорів оренди, визначеного Положенням про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250.
Крім того, спірний договір, за твердженням прокурора, не відповідає п. 6.1, розділу 7 та п. 11.1 вказаного Положення. На підставі вищевикладеного прокурор вважає, що спірний договір відповідно до приписів ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.
Разом з цим, оспорюване розпорядження, на підставі якого укладено спірний договір, також підлягає визнанню недійсним, виходячи з того, що Київська міська державна адміністрація діяла всупереч вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а відтак і ст. 19 Конституції України. При цьому, порушення інтересів держави прокурор обґрунтовує приписами ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", виходячи з того, що підземні пішохідні переходи, які є комунальною власністю, передано комерційній структурі в незаконну оренду всупереч вимог Закону, при цьому територіальна громада не отримує передбачену законодавством орендну плату у грошовій формі, за рахунок якої наповнюється місцевий бюджет. Визначення позивачів, в особі яких прокурор звернувся до суду з даним позовом, останнім мотивовано положеннями ст.ст. 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", відповідно до яких від імені та в інтересах територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради, поряд з цим забезпечення реалізації державної та регіональної політики у сфері приватизації, оренди, використання, відчуження майна комунальної власності територіальної громади міста Києва забезпечує Департамент комунальної власності м. Києва, який також у межах своїх повноважень здійснює функції щодо управління майном комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2014 порушено провадження у справі № 910/24844/14 та призначено до розгляду на 11.12.2014.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2014 розгляд справи відкладено на 14.01.2015, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.
Ухвалою суду від 14.01.15 р., враховуючи категорію та складність, призначено колегіальний розгляд справи.
Розпорядженням Заступника голови господарського суду міста Києва від 14.01.15 р., з огляду на категорію та складність справи, справу № 910/24844/14 передано для розгляду колегії суддів у складі: Селівон А.М. (головуючий), Демидов В.О., Цюкало Ю.В..
Ухвалою суду від 14.01.15 р. дана справа прийнята до провадження у визначеному складі суду.
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 14.01.15 р. по 04.03.15 р. на підставі ч.3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У судове засідання 04.03.15 р. з'явились прокурор та уповноважені представники позивачів -1, -2 та відповідачів -1, -5.
Уповноважені представники відповідачів -2, -3, -4 в судове засідання не з'явились.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 04.03.15 р. відповідачі -2, -3, -4 повідомлені належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про оголошення перерви в судовому засіданні 11.02.2015 р..
До початку судового засідання 11.12.14 р. через канцелярію суду відповідач-2 подав суду письмові заперечення на позовну заяву № 050/05-7816 від 08.12.2014, відповідно до яких просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, виходячи з того, що спірне розпорядження прийнято у відповідності з Законом України "Про інвестиційну діяльність" та Положенням про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24.05.2007 № 528/1189 та жодним чином не впливає на правовідносини щодо оренди майна територіальної громади міста Києва. Разом з цим, твердження позивача про те, що спірний інвестиційний договір є прихованою угодою оренди комунального майна, на думку відповідача-2, є необгрунтованими, виходячи з того, що обов'язковою складовою договору оренди, в силу приписів ст.ст. 283, 284 Господарського кодексу України, є отримання прибутку орендодавцем, тоді як ані замовники, ані організатор конкурсу не отримують в результаті його виконання жодних коштів, відтак у відповідачів відсутні мотиви для вчинення удаваного правочину. Крім того, відповідач-2 у запереченнях зазначив, що визнання удаваного правочину недійсним не передбачено приписами ст. 235 Цивільного кодексу України, а застосування правил договору оренди повністю суперечитиме вимогам законодавства. Таким чином, з огляду на те, що Цивільний кодекс України не передбачає правового наслідку недійсності удаваного правочину, а сам інвестиційний договір не містить жодних ознак удаваного правочину, відповідач-2 вважає позовну вимогу про визнання спірного договору недійсним безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Окрім того, відповідачем-2 зазначено, що в момент підписання і до сьогодні сторони інвестиційного договору № 049-13/і/121 від 11.10.2012 не порушували положень вказаного Договору, зміст його не суперечив моральним засадам суспільства, а також сторони діяли лише в межах чинного законодавства, тому вимога про визнання його недійсним є безпідставною. При цьому зазначено, що Департаментом економіки та інвестицій та іншими сторонами інвестиційного договору не було здійснено жодних дій, що порушували би норми чинного законодавства, а тому ніяким чином не нанесено державі шкоди.
Заперечення на позовну заяву відповідача-2 з доданими документами судом долучено до матеріалів справи.
Крім того, відповідач-5 також до початку судового засідання 10.12.2014 через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву б/н від 08.12.2014, відповідно до якого просить припинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, зазначивши, що визнання недійсним спірного розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) є юрисдикцією адміністративних судів, оскільки стосується правовідносин, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень управлінських функцій. Також відповідач-5 у відзиві зазначив, що не погоджується з твердженням позивача щодо удаваності спірного правочину та наявності підстав для визнання його недійсним, оскільки останній за своєю правовою природою є інвестиційним договором, метою якого є покращення умов експлуатації та технічного стану пішохідних підземних переходів та зовнішнє волевиявлення сторін при його укладенні повністю співпадає з їх внутрішньою волею. Крім того, відповідачем-5 повідомлено, що ним здійснюються заходи з облаштування 38 пішохідних підземних переходів з метою досягнення соціального ефекту, що є одним з наслідків інвестицій згідно зі ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" та зазначено, що позивачем не надано жодних доказів існування обставин, які б свідчили про існування оренди комунального майна. Також відповідачем-5 звернуто увагу суду на те, що всупереч вимогам ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява у даній справі не містить викладу обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги та в ній не зазначено докази, що підтверджують позов.
Відзив на позовну заяву відповідача-5 з доданими документами судом долучено до матеріалів справи.
Від сторін заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 04.03.15 р. до суду не надходило.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, прокурором, позивачами та відповідачами суду не надано.
Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань прокурора та представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.
Перед початком розгляду справи в судовому засіданні прокурора та представників позивачів та відповідачів було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Прокурор та представники сторін в судовому засіданні повідомили суд, що права та обов'язки прокурору та сторонам зрозумілі.
Відводу судді прокурором та представниками позивачів та відповідачів не заявлено.
Прокурор в судових засіданнях 14.01.15 р. та 04.03.15 р. підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.
У судових засіданнях 14.01.15 р. та 04.03.15 р. представники позивачів 1 та 2 підтримали позовні вимоги, викладені прокурором.
Представники відповідачів 3 та 5 в судовому засіданні 14.01.15 р. підтримали заперечення проти позову, викладені у відзивах на позовну заяву
Представники відповідачів 1 та 5 в судових засіданнях 14.01.15 р. та 04.03.15 р. заперечили проти позовних вимог з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення прокурора та представників позивачів та відповідачів, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими прокурором та сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що складаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
У відповідності до статті 16 Закону України «Про інвестиційну діяльність» Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень здійснюють регулювання інвестиційної діяльності на своїй території.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
Рішенням Київської міської ради від 24.05.2007 р. №528/1189 затверджено Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції тощо, об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно транспортної інфраструктури міста Києва (далі - Положення № 528/1189).
Відповідно до п. 1.1. Положення № 528/1189 вказане положення визначає порядок підготовки, проведення інвестиційного конкурсу, укладання інвестиційних договорів на залучення інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції, реставрації тощо, об'єктів житлового та нежитлового призначення, у тому числі соціальної інфраструктури міста, об'єктів незавершеного будівництва, станцій метрополітену, підземних переходів, автошляхів, площ та інших об'єктів, на умовах проведення інвестиційного конкурсу.
Згідно п. 1.2 Положення № 528/1189 інвестиційний конкурс проводиться з метою створення сприятливих умов для провадження інвестиційної діяльності та забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку міста Києва та поповнення бюджету міста Києва.
Відповідно до п. 4 Положення № 528/1189 організатором інвестиційних конкурсів встановлено Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).
За змістом пункту 1.5. Положення № 528/1189, рішення про проведення конкурсу та про затвердження переможця конкурсу приймає виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) за поданням організатора конкурсу шляхом видання відповідного розпорядження.
У відповідності до п. 2.1. рішення Київської міської ради "Про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)" від 15.03.2012 року № 198/7535 Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) перейменовано у Департамент управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Таким чином, прийняття розпорядження про проведення конкурсу та про затвердження переможця покладено на виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація).
Відповідно до пункту 1.6 Положення № 528/1189 об'єктом інвестиційного конкурсу можуть бути, зокрема, інші інвестиційно привабливі об'єкти, у тому числі земельні ділянки, об'єкти архітектурної та містобудівної діяльності, з подальшим вирішенням майново-правових питань та передачею новостворених об'єктів у власність відповідно до умов конкурсу.
Згідно з п.2.1.1. вказаного положення, пропозиції до переліку об'єктів, які потребують залучення інвестицій, надаються щомісячно організатору конкурсу структурними підрозділами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), головними управліннями, управліннями, балансоутримувачами зазначених об'єктів.
Організатор конкурсу формує перелік об'єктів за формою (додаток 2, таблиці 1 - 3) та подає його на розгляд Комісії. Робоча група розглядає запропоновані переліки об'єктів та формує перелік інвестиційно привабливих об'єктів, у тому числі земельних ділянок . Після визначення робочою групою переліку інвестиційно привабливих об'єктів організатор конкурсу забезпечує їх оформлення за формою (додаток 2, таблиця 4) та подає на розгляд Комісії. Комісія щотижня (або в інші визначені Комісією терміни) розглядає пропозиції робочої групи, зазначений перелік та своїм протокольним рішенням визначає об'єкти, по яких пропонується проведення інвестиційних конкурсів (п.п. 2.1.4., 2.1.5. Положення).
Розпорядженням Київської міської державної адміністрація від 22.10.2007р.за № 1403 затверджено склад постійно діючої конкурсної комісії по залученню інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва та створено робочу групу для виконання робіт та надання послуг, пов'язаних з організацією та проведенням конкурсів та затверджено її склад. До складу вказаної комісії входять і депутати Київської міської ради - позивача 1.
Так, 31.10.2008 р. виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) було прийняте розпорядження № 1496 "Про проведення інвестиційних конкурсів із залучення інвесторів до облаштування пішохідних підземних переходів в м. Києві", відповідно до якого постійно діючій комісії по залученню інвесторів було доручено провести конкурси із залучення інвесторів до облаштування пішохідних підземних переходів, передбачивши можливість здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до Положення № 528/1189 в 2012 році організатором конкурсу (Відповідачем-2) було проведено конкурс по виявленню найкращої економічної інвестиційної пропозиції на залучення інвесторів до здійснення заходів з облаштування 38 пішохідних підземних переходів.
Так, протоколом від 20.10.2011 № 8/2011 засідання постійно діючої конкурсної комісії по залученню інвесторів до будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно - транспортної інфраструктури міста Києва, утвореної розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 22.10.2007 № 1403 (далі - Комісія) - затверджено техніко - економічні показники здійснення заходів з облаштування пішохідних підземних переходів за Лотом № 3, затверджено склад і зміст конкурсної документації, а також доручено організатору конкурсу (Департаменту економіки та інвестицій) у встановленому порядку оголосити конкурс із залучення інвесторів з терміном проведення два тижні.
Протоколом Комісії від 29.02.2012 № 16/2012 визначено переможцем конкурсу по залученню інвестора для Товариство з обмеженою відповідальністю "Український будівельний холдинг". Організатору конкурсу у встановленому порядку доручено підготувати проект розпорядження Київської міської державної адміністрації про затвердження даного рішення.
На виконання вищезазначеного рішення комісії видано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.05.2012 № 894 «Про затвердження результатів конкурсу по залученню інвестора до здійснення заходів з облаштування 38 пішохідних підземних переходів (Лот №3)».
Пунктами 2 та 3 Розпорядження № 894 визначено, що замовниками здійснення заходів з облаштування об'єкта інвестування є балансоутримувачі відповідних підземних переходів - комунальне підприємство "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району" м. Києва, комунальне підприємство "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Подільського району" м. Києва, згідно з додатком, а Головному управлінню економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) укласти відповідний інвестиційний договір з переможцем конкурсу та замовниками.
Вищезазначене розпорядження та рішення Комісії погоджені профільними структурними підрозділами Київської міської державної адміністрації, в тому числі і Департаментом комунальної власності.
Як встановлено судом, на виконання розпорядження від 31.05.12 р. № 894 між Департаментом економіки та інвестицій, Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району м.Києва", Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Подільського району м. Києва" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український будівельний холдинг" укладено інвестиційний договір № 049-13/і/121 від 11.10.12 р. (далі - Інвестиційний договір)
Даним договором затверджені умови реалізації інвестиційного конкурсу, а також основні права та обов'язки організатора конкурсу, замовників конкурсу та інвестора.
Згідно умов Інвестиційного договору інвестор здійснює заходи з облаштування пішохідних підземних переходів: проведення робіт по поліпшенню технічного стану пішохідних підземних переходів, здійснення експлуатаційного утримання пішохідних підземних переходів, їх елементів та інженерних мереж у належному стані, прибирання очищення, поливання прохідної частини і прилеглої до нього території (у літній час), здійснення заходів, передбачених у переліку регламентних робіт, наведених у додатку № 3 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною, а також виконання інших необхідних робіт, які пов'язані з неналежною експлуатацією пішохідних підземних переходів та збереженням умов для безпечного руху пішоходів, що виявлені під час складання актів обстеження об'єкту інвестування або протягом дії даного Договору.
Згідно п. 2.1 даного Інвестиційного договору за цим договором відповідно до умов інвестиційного конкурсу та поданої конкурсної пропозиції Інвестор зобов'язується здійснити заходи з облаштування об'єкту інвестування, визначені у п. 1.2 даного Договору, та отримує право встановити і протягом дії цього договору користуватися легкими збірно-розбірними конструкціями, встановленими у відповідному пішохідному підземному переході відповідно до вимог чинного законодавства України для своїх комерційних цілей, в тому числі вільно розпоряджатися такими конструкціями та надавати їх в користування третім особам на свій власний розсуд.
Загальна орієнтовна вартість здійснення заходів з облаштування об'єкту інвестування (розмір інвестицій), протягом терміну дії договору становить 14488,330 тис. грн. без ПДВ (п.2.2 Інвестиційного договору).
Згідно з п.11.1 Інвестиційного договору термін його дії становить 5 років.
Заступник прокурора міста Києва звернувся до суду з позовом в інтересах держави про визнання недійсним Розпорядження № 894 від 31.05.12 р. та Інвестиційного договору, укладеного 11.10.12 р. між відповідачами 2, 3, 4, 5, посилаючись при цьому в обґрунтування позовних вимог на на ст. 235 Цивільного кодексу України та зазначаючи, що розпорядження та договір суперечать вимогам закону, оскільки спірний договір є прихованою угодою оренди комунального майна, правовідносини щодо передачі комунального майна у користування регулюються вимогами Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а Київська міська рада, в свою чергу, не уповноважувала Департамент економіки та інвестиції КМДА, КП "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району м. Києва", КП "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Подільського району м. Києва" укладати угоди щодо оренди пішохідних підземних переходів.
Крім цього, не було дотримано порядок укладення договору оренди, істотні умови договору оренди державного та комунального майна не визначалися. Підземні пішохідні переходи, які є комунальною власністю, передано комерційній структурі у незаконну оренду всупереч вимог Закону, при цьому територіальна громада не отримує передбачену законодавством орендну плату у грошовій формі, за рахунок якої повинен наповнюватися місцевий бюджет.
Суд зазначає, що частиною 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності зокрема на нерухоме майно визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності.
Зміст положень частини 1 статті 60, пункту 5 статті 16, статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" вказує на те, що органи місцевого самоврядування можуть володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що законодавець зазначеною нормою передбачив форми та способи володіння, користування та розпорядження об'єктами комунальної власності.
Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України "Про інвестиційну діяльність".
Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності (ч. 1 ст. 11 Закону України "Про інвестиційну діяльність").
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди в усіх галузях економіки та об'єкти власності.
У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 вищевказаного Закону під інвестиційною діяльністю розуміють сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі: інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами; спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.
Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
При цьому статтею 12 вищевказаного Закону передбачено форми державного регулювання інвестиційної діяльності, зокрема передбачено, що управління державними інвестиціями здійснюється республіканськими і місцевими органами державної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів. Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; державних норм та стандартів; заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції; роздержавлення і приватизації власності; визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами; політики ціноутворення; проведення державної експертизи інвестиційних проектів; інших заходів.
Згідно з ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).
Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.
Зокрема, Положенням про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24 травня 2007 року N 528/1189, визначено порядок підготовки, проведення інвестиційного конкурсу, укладення інвестиційних договорів на залучення інвесторів до фінансування будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, у тому числі соціальної інфраструктури міста, об'єктів незавершеного будівництва, станцій метрополітену, підземних переходів, автошляхів, площ та інших об'єктів, на умовах проведення інвестиційного конкурсу.
Суд зазначає, що розпорядженням від 894 від 31.05.12 р. визначено процедурний момент проведення інвестиційного конкурсу, а саме - затверджено переможця інвестиційного конкурсу.
11 жовтня 2012 р.. сторони керуючись Законом України "Про інвестиційну діяльність", рішенням Київради № 528/1189, розпорядженнями КМДА № 1496 та № 894, як зазначено в преамбулі договору, уклали Інвестиційний договір № 049-13/і/121.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Згідно п.1.1 Інвестиційного договору об'єктом інвестування є пішохідні підземні переходи у Оболонському та Подільському районах міста Києва, загальною площею 12 532,40 м. кв, визначені в Додатках № 1 -2 до цього Договору.
Згідно ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.
Таким чином, за змістом п. 2.1. Інвестиційного договору року відповідач-5 протягом здійснення заходів з облаштування, що є його інвестицією, отримав право встановити та використовувати свої конструкції, що не заборонено положеннями Закону України "Про інвестиційну діяльність".
Пр цьому суд зазначає, що Інвестиційний договір не містить умов, визначених ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які істотні для договорів оренди майна, що є комунальною власністю. Крім того, відсутні в ньому й положення, з яких би вбачався перехід прав на майно до інвестора та будь-які індивідуально визначені ознаки такого майна, не встановлено домовленості сторін про платне володіння та користування комунальним майном, необхідними орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності, що відповідало б змісту поняття "оренда", визначеному ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Отже, з вищенаведеного випливає, що орендні відносини не були предметом проведеного конкурсу із залучення інвесторів до облаштування переходів.
В спірному Інвестиційному договорі закріплена загальна орієнтовна вартість здійснення заходів з облаштування об'єкту інвестування (розмір інвестицій), розмір та строки внесення запланованих інвестицій передбачені в Графіку виконання та реалізації інвестиційного проекту, який погоджений сторонами. Тобто, досягнута мета інвестування - в результаті якої створюються прибуток (дохід) та досягається соціальний ефект, що є суттєво відмінним від правовідносин оренди, які є виключно комерційними.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що між сторонами було укладено саме інвестиційний договір, який не суперечить нормам чинного законодавства України, згідно рішення Київської міської ради та розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та умов конкурсу.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що прокурором та позивачами не доведено суду та не підтверджено належними доказами, що інвестиційний договір № 049-13/і/121 від 11.10.12 року укладений з метою приховати інший правочин, а саме договір оренди комунального майна.
Також суд зазначає, що посилання прокурора на той факт, що органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Київська міська рада та Департамент комунальної власності м. Києва судом до уваги не приймаються, оскільки як вбачається із матеріалів справи підземні пішохідні переходи не є об'єктами державної власності, а перебувають в комунальній власності територіальної громади м. Києва, про це зазначає і прокурор в позовній заяві.
Тобто, за таких обставин, тільки Київська міська рада від імені територіальної громади міста Києва, уповноважена вирішувати питання щодо розпорядження належним їй майном комунальної власності.
Таким чином, за висновками суду, оспорювані розпорядження № 894 та Інвестиційний договір № 049-13/і/121 від 11.10.12 р. не порушують та не можуть порушувати права та інтереси держави, оскільки підземні пішохідні переходи є комунальною власністю, а згідно з положеннями ч. 2 ст. 327 Цивільного кодексу України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Зібраними у справі доказами підтверджено, що саме Київська міська рада своїм рішенням № 528/1189 прийняла та затвердила Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів, де до об'єктів інвестування віднесено підземні переходи, а відповідача 1 - Київську міську державну адміністрацію наділила повноваженнями щодо прийняття розпоряджень про проведення конкурсу та затвердження його результатів (п. 1.5. рішення № 528/1189). Київська міська рада у п.1.9. рішення N 528/1189 встановила, що організатором конкурсу є Головне управління економіки та інвестицій, якого наділено повноваженнями на укладення інвестиційних договорів з інвесторами
За висновками суду, прокурор в позові не навів посилань на факти порушення прав та інтересів саме держави ні в особі Київської міської ради та Департаменту комунальної власності м. Києва, ні в особі будь-яких інших органів державної влади.
Крім того, суд зазначає, що оскаржуване розпорядження № 894 було прийнято відповідачем-1 на підставі та у чіткій відповідності до Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24.05.2007 № 528/1189, а також згідно процедури, яка визначалась розпорядженням №1496, відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" та жодним чином не впливає на правовідносини щодо оренди майна територіальної громади м. Києва.
Таким чином, прокурором та позивачами не доведено суду невідповідності оскаржуваного розпорядження вимогам чинного законодавства та наявності обставин, необхідних для визнання спірного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.05.12 р. № 894 недійсним.
Приписами ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішення, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Посилаючись на п. 2.1 Інвестиційного договору прокурор в позовній заяві зазначає, що спірний договір є удаваним правочином, згідно ст. 235 Цивільного кодексу України, прихованою угодою оренди комунального майна, окрім того, вказаним пунктом, на думку прокурора, передбачена можливість фактичної передачі комунального майна в оренду та суборенду.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України - за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно ст. 284 Господарського кодексу однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації. Тобто, обов'язковою складовою договору оренди є отримання прибутку орендодавцем.
Натомість, на час проведення судового засідання суду не надано жодних доказів на підтвердження факту укладення інвестором договорів оренди та суборенди або отримання орендної плати за вказаними договорами.
Отже, суду не доведено, що оскаржуваний договір є удаваним і сторони його укладанням намагались приховати укладання договору оренди та суборенди державного та комунального майна, спірний договір не містить положень, які притаманні договору оренди державного та комунального майна (зокрема в ньому відсутні умови щодо порядку надання майна у користування, строків користування, розміру орендної плати), та спрямований на досягнення зовсім інших цілей. З пунктів інвестиційного Договору 1.1, 1.2, 2.1, 2.2. та інших не слідує домовленості сторін про платне володіння та користування комунальним майном, необхідними орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності, щоб відповідало змісту поняття "оренда", визначеного ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності).
У п. 3, 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що за рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
Суд зазначає, що Інвестиційний договір не має розбіжностей між волею сторін та зовнішнім виявом вказаного договору, і станом на момент вирішення спору суду не надано доказів навмисних дій його учасників, які б мали за мету одержання його учасниками (зокрема інвестором) певної користі у вигляді орендної та суборендної плати.
Таким чином, здійснення заходів з облаштування об'єкту інвестування - пішохідних підземних переходів та отримання права встановлення та користування легкими збірно-розбірними конструкціями, встановленим у відповідних пішохідних підземних переходах для своїх комерційних цілей, в тому числі вільно розпоряджатись такими конструкціями та надавати їх в користування третім особам на свій власний розсуд є формою інвестування, яка передбачає комерційну заінтересованість, тобто отримання прибутку від інвестування, що відповідає природі інвестиційної діяльності, та не може розцінюватись як передання цих підземних пішохідних переходів в орендне користування. Відтак, оскаржуваний інвестиційний договір не містить елементів договорів оренди та суборенди.
За результатами дослідження спірного договору судом встановлено факт належного виконання зобов'язань усіма сторонами договору, в тому числі і з боку ТОВ "Український будівельний холдинг", що свідчить про реальність договору та виконання сторонами, для реалізації цілей який він укладався. Зокрема, на підтвердження вказаних обставин, суду надано відповідні акти фіксацій суми та обсягу інвестицій, акти фіксацій виконання робіт з експлуатаційного та санітарного утримання окремих частин інвестування, акти надання послуг, акти приймання виконаних будівельних робіт, договори про надання послуг з прибирання, договір про надання послуг з автомобільним транспортом та механізмами, договір підряду, договір генерального підряду, договір про виконання робіт, договір про надання послуг по вивезенню сміття, договір про виконання робіт, договір про забезпечення електроенергії та спільне використання технологічних мереж основного споживача, платіжні доручення на підтвердження факту оплати за договорами та іншими інвестиційними зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише вказує на застосування до відносин сторін норми, що рулюють той правочин, який сторони мали на увазі.
Разом з тим, судом встановлено, що прокурором та позивачами не надано належних та допустимих доказів того, що воля сторін в правочині - Інвестиційному договорі №049-13/і/121 від 11.10.2012р, який прокурор вважає удаваним, була спрямована саме на встановлення інших цивільно-правових відносин (зокрема договору оренди та суборенди), ніж ті, які передбачені правочином (інвестиційним договором), як не було і доведено того, що оспорюваний договір укладений з такою метою і не доведено, що саме вказаний договір приховує укладений правочин оренди.
Таким чином підстави для застосування до спірного договору правил регулювання, передбачених для договорів оренди державного та комунального майна, оскільки такий договір між сторонами не укладався. Натомість, за вказаним інвестиційним договором №049-13/і/121 від 11.10.12 р. у його сторін виникли права і обов'язки, виходячи саме з правовідносин щодо інвестиційного договору, які підпадають під регулювання Законом України "Про інвестиційну діяльність".
У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що зміст даного Інвестиційного договору відповідає вимогам законодавства та умов конкурсу, довір містить умови та терміни реалізації інвестиційного проекту, обов'язкову передумову укладення інвестиційного договору, а саме інвестиційний проект, цільове використання коштів інвестора, і відповідно можливості інвестора впливати на виробничу діяльність іншої сторони, обов'язкового здійснення інвестицій у формі вкладення майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, комерційну заінтересованість, тобто отримання прибутку від інвестування, сторони під час укладення спірного договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників були вільним та відповідало їх внутрішній волі, зміст договору спрямований на реальне настання правових наслідків, судом встановлено реальне виконання даного інвестиційного договору, суд не вбачає правових підстав для визнання інвестиційного договору від 11.10.12 р. № 049-13/і/121 недійсним, а отже позовні вимоги прокурора в цій частині задоволенню не підлягають.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що розпорядження № 894 від 31.05.12 року було прийнято, а Інвестиційний договір № 049-13/і/121 від 11.10.12 року укладено на підставі положень діючого в Україні законодавства та в межах повноважень наданих Київській міській державній адміністрації,
Відповідно до п. 4.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.
Відповідно до п. 2.11 вищевказаної постанови, якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.
Таким чином, у зв'язку із відмовою в задоволенні позовних вимог повністю, та звільненням органів прокуратури від сплати судового збору, витрати по сплаті судового збору за дві вимоги немайнового характеру покладаються на позивачів порівну.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код 22883141) в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн.
3. Стягнути з Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 10, ідентифікаційний код 19020407) в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складений та підписаний 16 березня 2015 року.
Головуючий суддя А.М.Селівон
Суддя В.О.Демидов
Суддя Ю.В.Цюкало