м. Вінниця
10 березня 2015 р. Справа № 802/3841/14-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Дончика Віталія Володимировича,
за участю:
секретаря судового засідання: Медвідь Ірини Олегівни
позивача: ОСОБА_1,
представника позивача: ОСОБА_2,
представників відповідача: Янушкевич А.С., Цвігун В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Немирівська ОДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі висновків акту документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 від 29.07.2014р. № 844-17/НОМЕР_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.04.2011р. по 31.12.2013р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011р. по 31.12.2013р., Немирівською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.08.2014р. № НОМЕР_2, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на 24874 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 19127 грн.
В подальшому, за результатами розгляду первинної скарги позивача, ГУ Міндоходів у Вінницькій області прийнято рішення, яким скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.08.2014р. № НОМЕР_2 в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 1580 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 7480 грн., а в іншій частині - залишено без змін.
Враховуючи те, що за результатами розгляду первинної скарги ФОП ОСОБА_1 ГУ Міндоходів у Вінницькій області прийняло рішення про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.08.2014р. № НОМЕР_2 в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 1580 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 7480 грн., а в іншій частині - залишення без змін, Немирівська ОДПІ 13.10.2014р. прийняла податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на 23294 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 11647 грн.
Позивач не погоджується з вказаними рішеннями, вважає їх протиправними та просить скасувати, оскільки, вони є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи.
Позивач та його повноважний представник у судовому засіданні позов підтримали та, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та пояснення, надані у судових засіданнях, просили позов задовольнити у повному обсязі.
Представники відповідача позовні вимоги не визнали з підстав, викладених у письмових запереченнях (Вхід. № 24751), в яких зазначено, що Немирівська ОДПІ, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення, діяла згідно із нормами чинного законодавства на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом, в період з 02.07.2014 року по 22 липня 2014 року головними державними ревізорами-інспекторами Немирівської ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.04.2011р. по 31.12.2013р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011р. по 31.12.2013р.
За результатами перевірки складено акт від 29.07.2014р. № 844-17/НОМЕР_1 (далі - акт перевірки).
Згідно висновків даного акту, перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1, зокрема, п. 44.1, ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємцем завищено задекларовану суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього на 113327,00 грн. та завищено задекларовану суму податкового кредиту на 141266,00 грн., внаслідок чого до бюджету не сплачено 27939,00 грн.
14 серпня 2014 року на підставі висновків акту перевірки Немирівською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на 24874 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 19127 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку, звернувшись до Головного управління Міндоходів у Вінницькій області із первинною скаргою.
В рамках розгляду первинної скарги, ГУ Міндоходів у Вінницькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.04.2011р. по 31.12.2013р., за результатами якої складено акт від 24.09.2014р. № 1117-17/НОМЕР_1.
Згідно висновків даного акту, перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1, зокрема, п. 44.1, ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємцем завищено задекларовану суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього на 113327,00 грн. та завищено задекларовану суму податкового кредиту на 141266,00 грн., внаслідок чого до бюджету не сплачено 27939,00 грн.
Після проведення перевірки, рішенням Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 01.10.2014р. № 15107/С/02-32-10-02-12 про результати розгляду первинної скарги, скасовано податкове повідомлення-рішення Немирівської ОДПІ від 14.08.2014р. № НОМЕР_2 в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 1580 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 7480 грн., а в іншій частині - залишено без змін.
В подальшому, рішенням Державної фіскальної служби України від 10.10.2014р. № 2435/С/99-99-10-01-03-14 про результати розгляду повторної скарги позивача, залишено без змін податкове повідомлення-рішення Немирівської ОДПІ від 14.08.2014р. № НОМЕР_2 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням рішення ГУ Міндоходів у Вінницькій області від 01.10.2014р. № 15107/С/02-32-10-02-12 про результати розгляду первинної скарги) та рішення ГУ Міндоходів у Вінницькій області від 01.10.2014р. № 15107/С/02-32-10-02-12 про результати розгляду первинної скарги, а повторну скаргу позивача - залишено без задоволення.
В той же час, в зв'язку з частковим скасуванням рішення Немирівської ОДПІ від 14.08.2014р. № НОМЕР_2 та з урахуванням висновку акту перевірки від 24.09.2014р. № 1117-17/НОМЕР_1, останньою, 13.10.2014р. прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на 23294 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 11647 грн.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.
Визначаючись щодо заявленого позову суд виходив з наступного.
Так, зі змісту актів перевірки слідує, що в перевіряємий період позивач здійснював господарську діяльність з роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах та вантажні перевезення, застосовуючи загальну систему оподаткування.
В той же час, актами перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 уклав договори купівлі-продажу з ТОВ «ДЕВАЙН ІНТЕРВЕСТ», ТОВ «ГЛОБАЛ-ПРОЕКТ» і ТОВ «АКВИТЕНС СЕРВИС» по придбанню запасних частин.
При цьому, як зазначено в акті перевірки, при її проведенні використано акти:
- ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.05.2013р. № 1872/22.3/37507849 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ДЕВАЙН ІНТЕРВЕСТ» щодо підтвердження господарських відносин платника податків за період з 01.08.2012р. по 30.04.2013р.;
- ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів м. Києва від 17.10.2013р. № 1448/26-59-22-07 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ГЛОБАЛ-ПРОЕКТ» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинах з ТОВ «БИГ ПРАЙС» за період з 01.04.2013р. по 31.07.2013р. та від 30.05.2014р. № 179/22-12/38569471 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ГЛОБАЛ-ПРОЕКТ» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ФОП ОСОБА_1, за період з 01.04.2013р. по 31.08.2013р.;
- Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС від 26.12.2012р. № 3311/22-417/33605661 про результати позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «АКВИТЕНС СЕРВИС» щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період вересень-жовтень 2012 року.
У вище визначених платників податків - контрагентів ФОП ОСОБА_1 анульовані свідоцтва платників податків на додану вартість.
Відповідно до вищевказаних актів встановлено, що підприємства, які перевіряються не мають основних фондів, виробничих потужностей, достатніх трудових ресурсів, транспортних засобів, сировини та матеріалів, які необхідні для здійснення господарської діяльності. В ході проведення перевірки підприємств не встановлено фактів поставок товарів (робіт, послуг) від їх контрагентів. Крім того, встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям. Зазначеними актами перевірки встановлено, що правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб та по ланцюгу постачання не встановлено реальності здійснення господарських операцій, що призвело до завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за перевіряємий період, в тому числі і по контрагенту покупцю ФОП ОСОБА_1
Таким чином, перевіряючими зроблено висновок, що в порушення норм Податкового кодексу України, податковий кредит сформовано ФОП ОСОБА_1 на підставі неіснуючих, безтоварних операцій та податкових накладних, які відповідно не можуть використовуватись в оподатковуваних операціях, що призвело до його завищення на суму ПДВ 101778,00 грн.
Перевіривши доводи податкового органу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
В ході судового розгляду справи встановлено, що на виконання договору поставки № 0102/13 від 01.02.2013р. (а.с. 115), укладеного між ТОВ «ДЕВАЙН ІНТЕРВЕСТ» (Продавець) та ФОП ОСОБА_1 (Споживач), ТОВ «ДЕВАЙН ІНТЕРВЕСТ» поставлено ФОП ОСОБА_1 спецболти та резино-технічні вироби.
Факт поставки ФОП ОСОБА_1 вказаної продукції підтверджується наступними первинними документами:
- видатковими накладними: № РН-260203 від 26.02.2013р. (а.с. 128), № РН-260301 від 26.02.2013р. (а.с. 131);
- податковими накладними: № 48 від 26.02.2013р. (а.с. 129-130), № 64 від 26.02.2013р. (а.с. 132-133).
Також, під час розгляду справи встановлено, що на виконання договору поставки № 0404/2013 від 04.04.2013р. (а.с. 116), укладеного між ТОВ «ГЛОБАЛ-ПРОЕКТ» (Продавець) та ФОП ОСОБА_1 (Споживач), ТОВ «ГЛОБАЛ-ПРОЕКТ» поставлено ФОП ОСОБА_1 спецболти та резино-технічні вироби.
Факт поставки ФОП ОСОБА_1 вказаної продукції підтверджується наступними первинними документами:
- видатковими накладними: № РН-050401 від 05.04.2013р. (а.с. 117), № РН-250404 від 25.04.2013р., № РН-210505 від 21.05.2013р., № РН-280501 від 28.05.2013р.; № РН-260601 від 26.06.2013р., № РН-110603 від 11.06.2013р., № РН-020701 від 02.07.2013р., № РН-090705 від 09.07.2013р., № РН-180701 від 18.07.2013р., № РН-260701 від 26.07.2013р., № РН-300701 від 30.07.2013р., № РН-130801 від 13.08.2013р., № РН-090801 від 09.08.2013р., № РН-060801 від 06.08.2013р.;
- податковими накладними: № 9 від 05.04.2013р., № 53 від 25.04.2013р., № 28 від 21.05.2013р., № 44 від 28.05.2013р.; № 25 від 26.06.2013р., № 13 від 11.06.2013р., № 3 від 02.07.2013р., № 9 від 09.07.2013р., № 18 від 18.07.2013р., № 29 від 26.07.2013р., № 6 від 13.08.2013р., № 4 від 09.08.2013р., № 2 від 06.08.2013р.
Крім того, під час розгляду справи встановлено, що на виконання договору поставки № 107 від 01.08.2012р., укладеного між ТОВ «АКВИТЕНС СЕРВИС» (Продавець) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець), ТОВ «АКВИТЕНС СЕРВИС» передано у власність ФОП ОСОБА_1 спецболти.
Факт передачі у власність ФОП ОСОБА_1 вказаної продукції підтверджується наступними первинними документами:
- видатковими накладними: № 570 від 01.10.2012р., № 571 від 05.10.2012р., № 572 від 12.10.2012р., № 573 від 19.10.2012р.; № 574 від 22.10.2012р.;
- податковими накладними: № 44 від 01.10.2012р., № 45 від 05.10.2012р., № 46 від 12.10.2012р., № 47 від 19.10.2012р.; № 48 від 22.10.2012р.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі - Закон N 996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону N 996-XIV, п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (надалі - Положення № 88) первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Судом встановлено, що усі вище перераховані первинні документи, які були оформлені в результаті здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та його контрагентами - ТОВ «ДЕВАЙН ІНТЕРВЕСТ», ТОВ «ГЛОБАЛ-ПРОЕКТ», ТОВ «АКВИТЕНС СЕРВИС», відповідно до ст. 9 Закону N 996 XIV, є первинним документами, оформленими належними чином.
Відповідно до п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до п.п. а) п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (надалі -ПК України) об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Постачання товару ФОП ОСОБА_1 відбулось на митній території України, що підтверджується видатковими та податковими накладними.
Відповідно до п. 187.1. ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Факт придбання товару у власність, згідно договору поставки, та виникнення в результаті даної події податкового зобов'язання в позивача зі сплати ПДВ в результаті здійснення господарських операцій з ТОВ «ДЕВАЙН ІНТЕРВЕСТ», ТОВ «ГЛОБАЛ-ПРОЕКТ», ТОВ «АКВИТЕНС СЕРВИС» підтверджується вище переліченими первинними документами.
Зазначена податковим органом така підстава для зменшення податкового кредиту, як встановлення здійснення фінансово-господарських відносин ФОП ОСОБА_1 з підприємством, яке на думку податкового органу, має ознаки фіктивної діяльності, є необґрунтованою, оскільки, податковим органом при дослідженні факту здійснення господарських операцій повинні оцінюватись відносини безпосередньо між учасниками тих операцій, на підставі яких сформовані дані податкового обліку, так як відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарських операцій, вчинених між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Зі змісту актів перевірки судом встановлено, що фактично реальність господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «ДЕВАЙН ІНТЕРВЕСТ», ТОВ «ГЛОБАЛ-ПРОЕКТ», ТОВ «АКВИТЕНС СЕРВИС» не перевірялась, а висновки акту перевірки в цій частині були сформовані на підставі актів перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.05.2013р. № 1872/22.3/37507849, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів м. Києва від 17.10.2013р. № 1448/26-59-22-07 та від 30.05.2014р. № 179/22-12/38569471, Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС від 26.12.2012р. № 3311/22-417/33605661, що оцінюється судом критично.
Отже, вказані вище обставини, свідчать про те, що господарські операції щодо поставки товару між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «ДЕВАЙН ІНТЕРВЕСТ», ТОВ «ГЛОБАЛ-ПРОЕКТ», ТОВ «АКВИТЕНС СЕРВИС», були спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Таким чином, ФОП ОСОБА_1 відніс 101778,00 грн. до податковою кредиту за перевіряємий період, внаслідок здійснення господарських операцій з ТОВ «ДЕВАЙН ІНТЕРВЕСТ», ТОВ «ГЛОБАЛ-ПРОЕКТ», ТОВ «АКВИТЕНС СЕРВИС» на підставі відповідних первинних документів, що засвідчують факт здійснення господарських операцій.
Наявність у позивача усіх первинних документів внаслідок здійснення господарських операцій з ТОВ «ДЕВАЙН ІНТЕРВЕСТ», ТОВ «ГЛОБАЛ-ПРОЕКТ», ТОВ «АКВИТЕНС СЕРВИС» необхідних для визначення правильності формування податкового кредиту не заперечувалась представником відповідача.
Висновок податкового органу про не реальність господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «ДЕВАЙН ІНТЕРВЕСТ», ТОВ «ГЛОБАЛ-ПРОЕКТ», ТОВ «АКВИТЕНС СЕРВИС» носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.
Згідно з ч. 1 п. 188.1. ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг (ч. 2 п. 188.1. ст. 188 ПК України).
Відповідно до п.п. а) п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:
дата тієї події, що відбулася раніше;
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів /послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (ч. 1 п. 198.3 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
Крім того, згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Зі змісту ч.1 ст.11 КАС України вбачається, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частина 1 статті 71 цього Кодексу встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, а саме, рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "нереальності" здійснених позивачем господарських операцій.
Висновок відповідача про "нереальність" господарських операцій носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.
Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
В той же час, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.
Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.
В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що дії позивача свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідають дійсному економічному змісту.
При цьому, суд звертає увагу, що констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).
Суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві зі сторони його контрагента документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції
Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагенти не виконали своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо таких осіб. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту позивача.
Отже, висновки податкового органу, викладені у вищевказаному акті, щодо завищення позивачем податкового кредиту за перевіряємий період в сумі 101778,00 грн. є необґрунтованими та спростовуються первинними документами, які надано позивачем, досліджено в ході судового розгляду справи та приєднано до її матеріалів.
Водночас, в акті перевірки зазначено, що під час її проведення ФОП ОСОБА_1 не надано ТТН із відповідними відміткою, які б підтверджували передачу товару від постачальників до позивача.
В даному випадку, суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність ТТН на перевезення товарів сама по собі не свідчить про безтоварність операцій їх поставки.
Як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.97 р. № 363, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні" затверджені цим наказом, розроблені у виконання цілого ряду державних документів, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби зі злочинністю.
Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.
Правила № 363, розроблені Міністерством транспорту України, стосуються винятково порядку здійснення перевезень і не мають (і по визначенню не можуть мати) відношення до бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами, не можуть встановлювати правила ведення зазначених видів обліку.
Самі ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу. Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ТТН не відносяться до обов'язкових документів податкової звітності, передбаченої ПКУ.
Також, суд зважає на те, що товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.
Окрім вказаного, в актах перевірки, на підставі висновків яких прийняті оскаржуванні податкові повідомлення-рішення зазначено, що на порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 завищено податковий кредит на суму 39388,00 грн. по операціях з придбання товарів, що в подальшому не використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Такий висновок ґрунтується на тому, що суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа підприємець не можу бути власником нерухомого та рухомого майна, а придбання, спорудження, будівництво такого майна суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою підприємцем, який зареєстрований платником ПДВ, може здійснюватись ним виключно як фізичною особою, а тому право на податковий кредит за операцією з придбання, спорудження, будівництво зазначеного майна не виникає.
Тобто, в даному випадку, перевіряючий вважає, що операції з придбання позивачем у своїх контрагентів запчастин, що придбавались для ремонту вантажних автомобілів, що використовуються ним у своїй господарській діяльності, не надають права останньому на віднесення вказаних сум до податкового кредиту, оскільки вказані автомобілі зареєстровані за позивачем як за фізичною особою, в той час як право на віднесення сум до складу податкового кредиту наявне лише у фізичної особи-підприємця.
Однак, суд не погоджується з такими висновками з огляду на наступне.
Так, зі змісту актів перевірки слідує, що в перевіряємий період позивач здійснював вантажні перевезення з використанням власних автомобілях НОМЕР_4 та TATRA 815 державний номер НОМЕР_5.
Вказаний факт не заперечувався представниками відповідача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998р. № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009р. № 1371) затверджено Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів.
Відповідно до п. 6 даних Правил, транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції.
В даному випадку, нормами чинного законодавства не передбачено реєстрацію транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями.
Тобто, транспортний засіб, навіть якщо він придбаний фізичною особою-підприємцем, реєструється в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції за фізичною особою.
А тому, на думку суду, позивач мав повне право для використання власних вантажних автомобілів у своїй господарській діяльності
Враховуючи вищевикладене, висновки акту перевірки щодо відсутності у ФОП ОСОБА_1 права на включення до податкового кредиту сум ПДВ по операціях з придбання запчастин до вантажних автомобілів є безпідставними та такими, що не відповідають нормам діючого законодавства.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що в ході розгляду справи судом досліджено питання придбання товарів та інших послуг, що забезпечували діяльність автотранспорту, а саме, запчастин, шин, реальність вказаних операцій було підтверджено належними доказами, серед яких: договори, видаткові та податкові накладні, копії яким містяться в матеріалах справи.
Під час розгляду справи представники відповідача не заперечували факту наявності на момент проведення перевірки всіх первинних документів, що підтверджують реальність придбання позивачем вищевказаних товарів.
При цьому, ч. 3 ст. 72 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Враховуючи те, що під час судового розгляду справи встановлено, що придбання запчастин до вантажних автомобілів, які використовує у своїй господарській діяльності позивач, підтверджується належно оформленими первинними документами, а отже позивач мав повне право на віднесення вказаних сум до податкового кредиту.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що оскільки висновки, викладені в актах перевірки від 29.07.2014р. № 844-17/НОМЕР_1 та від 24.09.2014р. № 1117-17/НОМЕР_1, якими встановлено заниження ФОП ОСОБА_1 суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а отже, і прийняті, на їх підставі податкові повідомлення-рішення від 14.08.2014р. № НОМЕР_2 та від 13.10.2014р. № НОМЕР_3 є протиправним та підлягає скасуванню.
При ухваленні рішення в даній адміністративній справі суд також керувався наступним.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В той же час згідно ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З обставин адміністративної справи, встановлених судом, вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних рішень, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.
Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суд виходив із того, що відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зауважує, що в ході судового розгляду справи позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, в той час, як відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 14.08.2014 року №0014511700.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 13.10.2014 року №0018521700.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_6) судовий збір у розмірі 182,70 грн.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Дончик Віталій Володимирович