ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.03.2015Справа №910/966/15-г
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «КП ЧИСТЕ МІСТО»
Про зобов'язання повернути предмет лізингу та стягнення 236 446,20 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Брацкова О.С. представник за довіреністю № 06-01/15 від 23.01.15.
Від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна» (далі - позивач) звернуло до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КП ЧИСТЕ МІСТО» (далі - відповідач) про:
- зобов'язання відповідача повернути позивачу сміттєвоз типу "ВЛІВ МЕДІУМ 16-18 MZ 533702" заднього завантаження для транспортування твердих побутових відходів на базі автомобільного шасі МАЗ 533702, номер шасі Y3M533702С001495, реєстраційний номер ВС2241СХ;
- стягнення з відповідача на користь позивача 236 446,20 грн., а саме: 113 100,00 грн. - прострочених лізингових платежів, 14 337,85 грн. - пені за прострочення сплати лізингових платежів, 11 439,84 грн. - 20% річних, 97 568,51 грн. - пені за несвоєчасне повернення предмету лізингу.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем умов Договору фінансового лізингу № 320/1012/С від 10.10.12.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.15. порушено провадження у справі № 910/966/15-г та призначено її до розгляду на 12.02.15.
В судовому засіданні 12.02.15. позивачем було подано письмові пояснення щодо розрахунків між сторонами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.05. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 24.02.15.
В зв'язку з неявкою в судове засідання 24.02.15. представника відповідача та з огляду на невиконання ним вимог ухвал суду в даній справі, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 12.03.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.
В судовому засіданні 12.03.15. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 12.03.15. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджуються Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Крім того, на виконання вимог суду позивач направляв відповідачу копії ухвал суду в даній справі кур'єрскою поштою.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/966/15-г.
В судовому засіданні 12.03.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
10.10.12. між позивачем (далі - Лізингодавець) та відповідачем (далі - Лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № 320/1012/С (далі - Договір), відповідно до Розділу І якого Лізингодавець зобов'язується придбати на замовлення Лізингоодержувача майно: сміттєвоз типу "ВЛІВ МЕДІУМ 16-18 MZ 533702" заднього завантаження для транспортування твердих побутових відходів на базі автомобільного шасі МАЗ 533702 (надалі - предмет лізингу), вказаний в лізинговій заявці та специфікації (додаток № 1 до Договору) та передати його Лізингоодержувачу, а останній зобов'язується прийняти предмет лізингу у виключне платне користування терміном на 36 місяців з дати підписання обома сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу (додаток № 3 до Договору).
Договір вступає в силу з моменту його укладення та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором (п. 10.1 Договору).
На виконання зобов'язань за договором, позивачем 30.11.12. було передано відповідачу в користування предмет лізингу, а саме: сміттєвоз типу "ВЛІВ МЕДІУМ 16-18 MZ 533702" заднього завантаження для транспортування твердих побутових відходів на базі автомобільного шасі МАЗ 533702, номер шасі Y3M533702С001495, реєстраційний номер ВС2241СХ, вартістю 639 948,76 грн. з ПДВ, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі предмета лізингу до Договору, що підписаний сторонами Договору та скріплений їхніми печатками.
Згідно п.п. 3.1.-3.3. Договору, предмет лізингу передається Лізингодавцем і приймається в лізинг Лізингоодержувачем на умовах сплати Лізингоодержувачем Лізингодавцеві лізингових платежів за користування предметом лізингу. Лізингові платежі включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, компенсації відсотків за кредитом та комісійної винагороди Лізингодавця, а також інші витрати Лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням Договору. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та щомісячних лізингових платежів, які Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати в розмірі і строки згідно графіку лізингових платежів (додаток № 2 до Договору).
Однак, всупереч умовам Договору та графіку лізингових платежів, відповідач своїх зобов'язань за Договором належним чином не виконав, зокрема, починаючи з грудня 2013 р. почав прострочувати сплату лізингових платежів. Станом на 10 грудня 2013 року прострочена заборгованість зі сплати лізингових платежів склала 21 812,30 грн. При цьому строк прострочення станом на 10.12.2013р. складав 45 днів.
10.12.13. позивач направив відповідачу претензію-вимогу вих. № 871 від 10.12.13., в якій відповідача було повідомлено про розмір та строк простроченої заборгованості за Договором.
У відповідь на претензію відповідач направив листа від 23.12.13. № 8-03/2508/1 яким визнав наявність заборгованості та погодився із нарахуванням пені.
Позивач зазначає, що починаючи з квітня 2014 р. відповідач повністю припинив сплачувати лізингові платежі за Договором лізингу, в результаті чого станом на 27.08.14.. за ним утворилася прострочена заборгованість зі сплати щомісячних лізингових платежів в розмірі 95 000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Керуючись ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Універсальна " реалізувало своє право на односторонню відмову від Договору та розірвало його надіславши на адресу відповідача 18.09.14. претензію-вимогу № 390 від 27.08.14. (отримана відповідачем 26.09.14.) в якій відмовився від Договору, повідомляв про розмір наявної заборгованості, та вимагав негайнор її сплатити.
З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що Договір було достроково розірвано з 26.09.14.
У відповідності до наявних матеріалів справи, відповідач в обумовлений Договором та графіком лізингових платежів строк належним чином не виконав свої зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, внаслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 113 100,00 грн. Вказаного відповідачем не спростовано.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем умов Договору фінансового лізингу № 320/1012/С від 10.10.12.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Договір укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату ( лізингові платежі).
Згідно з ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Як визначено абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу предмети лізингу, однак відповідач у строк, встановлений Договором та графіком лізингових платежів, зобов'язання щодо сплати лізингових платежів не виконав.
Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, за таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 113 100,00 грн. визнаються судом правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
В зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості за лізинговими платежами позивач, керуючись п. 8.3.2 Договору просить суд стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошових зобов'язань, яка за розрахунками позивача становить 14 337,85 грн.
Згідно п. 8.3.2 Договору, за прострочення терміну сплати лізингового платежу відповідач сплачує пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченого лізингового платежу за кожен день прострочення, за весь час прострочення.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Суд відзначає, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 14 337,85 грн. - пені, о відповідає обґрунтованому розрахунку позивача.
Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 11 439,84 грн. - 20% річних.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Приписами п. 8.4 Договору сторони передбачили, що за прострочення виконання грошового зобов'язання, в тому числі прострочення сплати лізингового платежу, Лізингодавець має право нарахувати, а Лізингоодержувач на вимогу Лізингодавця зобов'язаний сплатити 20% річних від простроченої суми за весь час прострочення.
За перерахунком суду, розмір 20% річних складає 11 439,84 грн., внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до п. 7.1.4 Договору Лізингодавець має право розірвати Договір лізингу в односторонньому порядку якщо прострочення сплати Лізингоодержувачем будь-якого лізингового платежу становить більше 30-ти днів. Аналогічна норма передбачена п. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Як вже встановлено судом, Договір року є достроково розірваним та припинив свою дію, проте, відповідач всупереч вимогам Договору, об'єкт лізингу не повернув.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 7 п. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Таким чином, відповідач зобов'язаний повернути позивачу сміттєвоз типу "ВЛІВ МЕДІУМ 16-18 MZ 533702" заднього завантаження для транспортування твердих побутових відходів на базі автомобільного шасі МАЗ 533702, номер шасі Y3M533702С001495, реєстраційний номер ВС2241СХ.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі закону та договору (ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній сумі або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Таким чином, крім виконання основного зобов'язання за договором підлягає сплаті також пеня від невідшкодування вартості неповерненого предмету лізингу за кожен день прострочення.
Пунктом 9.1 Договору сторони погодили, що Лізингоодержувач у разі дострокового припинення цього договору має право вилучити предмет лізингу негайно. В цьому випадку Лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу Лізингодавцю негайно або у визначений Лізингоодержувачем термін в тому стані, в якому він був отриманий у користування, з урахуванням нормального зносу. Лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у місці визначеному Лізиноодержувачем. У випадку неповернення предмету лізингу у терміни і місці визначені Лізингодавцем згідно цього пункту Лізинодержувач сплачує пеню у розмірі 0,5% від невідшкодованої вартості неповернутого предмету лізингу за кожен день прострочення.
З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення 97 568,51 грн. пені за несвоєчасне повернення предмету лізингу підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "КП ЧИСТЕ МІСТО" (99040, м. Севастополь, вул. М. Геловані, буд. 1, ідентифікаційний код 32117462) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Універсальна" (79013, м. Львів, вул. Єфремова, б. 32-А, ідентифікаційний код 33951781) сміттєвоз типу "ВЛІВ МЕДІУМ 16-18 MZ 533702" заднього завантаження для транспортування твердих побутових відходів на базі автомобільного шасі МАЗ 533702, номер шасі Y3M533702С001495, реєстраційний номер ВС2241СХ.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КП ЧИСТЕ МІСТО" (99040, м. Севастополь, вул. М. Геловані, буд. 1, ідентифікаційний код 32117462) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Універсальна" (79013, м. Львів, вул. Єфремова, б. 32-А, ідентифікаційний код 33951781) 113 100 (сто тринадцять тисяч сто) грн. 00 коп. - прострочених лізингових платежів, 14 337 (чотирнадцять тисяч триста тридцять сім) грн. 85 коп. - пені за прострочення сплати лізингових платежів, 11 439 (одинадцять тисяч чотириста тридцять дев'ять) грн. 84 коп. - 20% річних, 97 568 (дев'яносто сім тисяч п'ятсот шістдесят вісім) грн. 51 коп. - пені за несвоєчасне повернення предмету лізингу, 8 244 (вісім тисяч двісті сорок чотири) грн. 91 коп. - витрат по сплаті судового збору.
4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 16.03.15.
Суддя Т.М. Ващенко