"12" березня 2015 р. м. Київ К/800/56796/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Цуркана М.І. (головуючий);
Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В.,
секретар судового засідання - Кошелєва С.В.;
за участю представника позивача Василишин О.С.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» до Державної реєстраційної служби України, державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Гуляєва Олексія Олександровича про визнання протиправними та скасування рішень, що переглядається за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року,
У травні 2014 року ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної реєстраційної служби України (далі - Укрдержреєстр), державного реєстратора прав на нерухоме майно Укрдержреєстра Гуляєва О.О. (далі - Реєстратор) про визнання протиправними та скасування рішень.
Зазначали, що звернулися до Укрдержреєстру із заявою про реєстрацію права власності на готельно-відпочинковий комплекс та земельну ділянку, яке виникло на підставі договору іпотеки. Оскаржуваними рішеннями Реєстратора відмовлено у здійсненні державної реєстрації з посиланням на неподання договору задоволення вимог іпотекодержателя, письмового рішення іпотекодержателя про прийняття іпотеки у власність, а також належно оформленого звіту про експертну оцінку.
Посилаючись на те, що подали вичерпний перелік документів, які вимагаються для проведення державної реєстрації, просили визнати протиправними та скасувати рішення Реєстратора від 30 жовтня 2013 року № 7379427 та № 7382017.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а позов задовольнити.
Заслухавши доповідача, представників позивача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами встановлено, що 25 вересня 2013 року до реєстраційної служби Кам'янка-Бузького управління юстиції Львівської області Товариством подано дві заяви про реєстрацію прав власності на готельно-відпочинковий комплекс за адресою: Львівська область, Кам'янка-Бузький район, смт. Запитів, вулиця Весела, 25а та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Львівська область, Кам'янка-Бузький район, смт. Запитів, вулиця Весела, 27.
Заяви передані до Укрдержреєстру за належністю.
Рішеннями Реєстратора від 30 жовтня 2013 року № 7379427 та № 7382017 відмовлено у задоволенні заяв, з посиланням на неподання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, письмового рішення іпотекодержателя про прийняття іпотеки у власність. Також зазначено, що згідно з договором іпотеки ціна об'єкта визначається на момент його придбання, а звіт про експертну оцінку виготовлений 22 серпня 2013 року.
Відмовивши у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не надав Реєстратору договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з таким висновком судів не погоджується.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За правилами статті 36 цього Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з договором іпотеки, укладеним між ПП Виробничо-комерційна фірма «Гелікон» (іпотекодавець) та ВАТ «Кредобанк» (іпотекодержатель) в іпотеку передано майно, про реєстрацію якого йдеться.
За твердженням позивача право стягнення за цим договором перейшло до нього.
Судами не перевірено достовірності цього факту.
Пунктом 5.4 іпотечного договору передбачено, що задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися наступним чином (договір про задоволення вимог іпотекодержателя): рішення про прийняття об'єкта у власність приймається іпотекодержателем одноосібно. Підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду іпотекодержателю на перехід права власності на предмет іпотеки за рішенням іпотекодержателя, і достатньою підставою для реєстрації права власності останнього на предмет іпотеки є цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про прийняття предмета іпотеки у власність (підпункт 5.4.1 договору).
З викладеного вбачається, що договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, тому висновки судів про необхідність подання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя є помилковими.
Водночас, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що реєстратор незаконно послався на недоліки звіту про експертну оцінку.
Частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
З оскаржуваних рішень Реєстратора вбачається, що недоліком звіту відповідач вважає дату проведення експертної оцінки, а саме те, що вона здійснена за місяць до проведення реєстрації.
Колегія суддів вважає такі посилання формальними, з огляду на відсутність підстав вважати, що у місячний строк вартість відповідних об'єктів змінилася.
Водночас, судами не досліджено питання про те, які документи подані позивачем для державної реєстрації та чи було серед цих документів письмове рішення іпотекодержателя про прийняття предмета іпотеки у власність.
Відповідно до вимог частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З викладеного вбачається, що рішення судів не відповідають вимогам наведеної статті, тому підлягають скасуванню.
За правилами частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді М.І.Цуркан
А.В.Єрьомін
О.В.Кравцов