"10" березня 2015 р. м. Київ К/800/61427/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Бухтіярової І.О.
Юрченко В.П.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РКСУ» на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року по справі №814/2074/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РКСУ» до Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
У травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РКСУ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, правонаступник - Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 29 квітня 2013 року №№ 0000622206, 0000632206.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року, у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ Заводському районі м. Миколаєва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «РКСУ» з контрагентами.
Перевіркою встановлено порушення платником податків вимог ст.3 п.3.1, ст.5 п.5.1, п.5.2 пп.5.2.1., п.5.3 пп.5.3.9 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), ст.134 п.134.1, ст.138 п.138.2, п.138.8, ст.139 п.139.1 пп.139.1.9, ст.198 п.198.3, п. 198.6, ст.200 п.200.1, п.200.2 Податкового кодексу України, ст.7 п.7.4 пп.7.4.1, пп.7.4.5, п.7.7 пп.7.7.1 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР).
За результатом перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000622206, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 168656,00 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 42164,00 грн., № 0000632206, про збільшення суми грошового зобов'язання із податку на прибуток підприємств на 196792,00 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 20621,25 грн.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що наявність первинних документів, які були надані товариством, не може слугувати беззаперечним доказом здійснення господарської операції, оскільки документи мають правове значення лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Відповідно, вказані документи не набувають статусу первинних документів, якщо фактичного здійснення господарської операції і саме між тими сторонами, які вказані в цих документах, не було.
Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.
Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У зв'язку із наведеними процесуальними приписами суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у справі.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно тлумачити ці норми.
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
У мотивувальній частині рішення, зокрема, слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висновки судів про те, що у діях позивача мало місце порушення вимог чинного податкового законодавства, засновані на припущеннях, оскільки судами не надано оцінки доводам позивача та відповідним первинним документам щодо проведення перевірки без урахування та дослідження всіх обставин, які мали місце при здійсненні господарських операцій між позивачем та його контрагентами. При цьому вказані висновки зроблені судами без урахуванням вимог ч.2 ст.71 КАС України, якою саме на відповідача покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах у разі, якщо відповідач заперечує проти позову
У той же час, надаючи оцінку правомірності дій позивача, судам необхідно дослідити правовий механізм регулювання спірних правовідносин з відповідним розмежуванням висновків щодо передумов та наслідків господарських операцій, з урахуванням необхідності встановлення власне сутності юридичних фактів у їх сукупності, що складають зміст досліджуваних правовідносин у даній справі.
Так, в процесі розгляду даної справи судами не було досліджено первинні документи, що підтверджують достовірність та повноту даних, викладених безпосередньо в акті перевірки, на підставі висновків якого були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.
Крім того, презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.
Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.
Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РКСУ» задовольнити частково.
Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року по справі №814/2074/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підпис Бухтіярова І.О.
підписЮрченко В.П.