25.02.2015р. м. Київ К/9991/56115/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Островича С.Е.
за участю: секретаря Кохан О.С.,
представника позивача Дороніна П.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду 12.07.2011 по справі №2а-777/10/1770 (№28711/10/9104) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіотон АВ» до Державної податкової інспекції у місті Рівне, за участю Прокуратури міста Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду 12.07.2011, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіотон АВ» до Державної податкової інспекції у місті Рівне, за участю Прокуратури міста Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.02.2010 №0000312342/0 та № 0000322342/0.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у місті Рівне 30.08.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 27.09.2011 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду 12.07.2011, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 69, 79, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податкової інспекцією у місті Рівне була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіотон АВ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 5823140,00грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4658513,00грн.
Фактично висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на неправомірному формуванні податкового кредиту та валових витрат по господарським операціям з Приватним підприємством «Лайкост», Приватним підприємством «Агроімпекс-Ресурс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Вадерстад» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стиліус» з огляду на нікчемність укладених правочинів.
За результатами перевірки Державною податкової інспекцією у місті Рівне складено акт від 04.02.2010 №9923-100/31711057 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.02.2010 №0000312342/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 11646280,00грн., в тому числі 5823140,00грн. за основним платежем, 5823140,00грн. за штрафними санкціями; від 15.02.2010 №0000322342/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 6987769,50грн., в тому числі 4658513,00грн. за основним платежем, 2329256,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Відповідно до підпунктів 7.4.1 та 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.
Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.
На підставі належних та допустимих доказів судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належним чином оформленими первинними документами, зокрема, договорами, рахунками, актами виконаних робіт, накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, виписками банку про здійснення перерахунку коштів, а також фотографіями про підтвердження розміщення зовнішньої реклами.
Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.
Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Таким чином, слід погодитися з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з Приватним підприємством «Лайкост», Приватним підприємством «Агроімпекс-Ресурс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Вадерстад» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стиліус».
Враховуючи викладене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність податкових повідомлень-рішень від 15.02.2010 №0000312342/0 та № 0000322342/0 є правильним.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівне залишити без задоволення.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.06.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду 12.07.2011 по справі №2а-777/10/1770 (№28711/10/9104) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ С.Е. Острович