"04" березня 2015 р. м. Київ К/800/21189/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України
в складі: головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Ємельянова В.І., Рецебуринський Ю.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, -
У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання призначити та провести перерахунок пенсії відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», в редакції Закону від 04.07.2002р., починаючи з 27.12.2004р.
Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.11.2011р. позов задоволено частково.
Визнано неправомірною бездіяльність та зобов'язано Запорізький обласний військовий комісаріат надати Головному управлінню пенсійного фонду України в Запорізькій області всі необхідні документи для призначення позивачу пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та провести перерахунок пенсії починаючи з 01.03.2010р.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012р. скасовано рішення суду першої інстанції. В задоволенні позову відмовлено.
З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлене рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що вона підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 05.08.1977р. по 25.11.1992р. проходив військову службу у Збройних Силах України та наказом Міністра оборони України від 22.10.1992р. був звільнений в запас на підставі пункту «в» статті 59 (за скороченням штату) Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», а наказом командира військової частини 28907 №295 від 28.11.1992р. був виключений зі списків особового складу військової частини. На момент звільнення позивача зі служби вислуга років його складала 12 років 6 місяців, а загальний трудовий стаж становив більше 25 років.
У 2004 році позивач досягнув 45-річного віку.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що позивач має право на призначення пенсії відповідно до умов, встановлених у пункті «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», в редакції станом на 04.07.2002р., при досягненні ним 45 річного віку незалежно від часу звільнення зі служби, оскільки зазначені положення Закону, були чинними на час досягнення позивачем 45-річного віку та виникнення у нього права на пенсію.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що право на пенсію за вислугою років з урахуванням трудового стажу позивач не мав, у зв'язку з тим що не відповідав вимогам, встановленим пунктом «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», в редакції від 04.04.2006р., оскільки на день звільнення зі служби не досяг 45-річного віку, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до вимог пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», в редакції Закону від 04.07.2002р., особам офіцерського складу, звільненим зі служби незалежно від підстав та часу звільнення, які досягли 45-річного віку і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, може бути призначена пільгова пенсія.
У зв'язку з набранням чинності Законом України від 04.04.2006р. №3591-VІ «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців пункт «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» був викладений у такій редакції: «Особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д» статті 12 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України". Зазначені зміни набрали чинності 29.04.2006р.
Враховуючи викладене, апеляційним судом не враховано, що на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії на підставі пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», в редакції Закону від 04.07.2002р., позивач мав право на отримання пільгової пенсії, оскільки таке право у нього виникло до внесення змін у редакцію цієї статті від 04.04.2006р.
Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, висловленою в постановах Верховного Суду України від 06.02.2012р. та від 25.09.2012р. (справи №21-322а11, №21-230а12), які відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх судів України.
Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2012р. скасувати, а постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25.11.2011р. у даній справі залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає
Головуючий: О.П. Стародуб
Судді: В.І. Ємельянова
Ю.Й. Рецебуринський