17 лютого 2015 року м. Київ К/800/50970/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні інформаційні технології»
на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2014
та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014
у справі №826/9215/14
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні інформаційні технології»
доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальні інформаційні технології» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 28.02.2014 №31826552208.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та скасувати спірне рішення, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Універсальні інформаційні технології» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «БС Консалтінг Юкрейн» за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 17.02.2014 №172/26-55-22-08/34891802 про порушення позивачем пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 280989,00 грн.
На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.02.2014 №31826552208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 280989,00 грн.
Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій визнали правомірним донарахування контролюючим органом податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, мотивувавши рішення не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом.
Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.
Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.
Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.
Зважаючи на викладене, з метою підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій. Оскільки, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту та/або витрат, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту та/або витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відтак, за відсутності факту придбання товарів/робіт/послуг або в разі якщо придбані товари/роботи/послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (правонаступником) та ТОВ «БС Консалтінг Юкрейн» (власником) укладено договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності від 02.04.2009 №1/020409, відповідно до якого власник безповоротно передає правонаступникові в повному складі всі належні йому виключні майнові права інтелектуальної власності на модуль «Шифрування трафіку» до комп'ютерної програми, а правонаступник приймає ці права у власність за зобов'язується здійснити за це власнику плату у порядку, визначеному у пункту 2 договору.
Також між ТОВ «Універсальні інформаційні технології» (замовник) та ТОВ «БС Консалтінг Юкрейн» (виконавець) укладено договір про надання послуг від 01.12.2011 №01/011211, відповідно до якого виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надати за плату послуги: супроводження підсистеми захисту інформації автоматизованої інформаційної системи «Кадри»; супроводження та надання консультацій по роботі з базами даних Oraclе.
Оцінюючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента послуг та виключних майнових прав інтелектуальної власності, суди дослідили подані позивачем первинні документи, складені на реалізацію вищенаведених договорів, а саме: акт виплати винагороди, акт надання послуг та виписки по особовому рахунку, та встановили, що документи не підтверджують реальне настання правових наслідків. Зазначені висновки також підтверджуються тим, що включена позивачем до складу податкового кредиту за листопад 2011 року сума податку на додану вартість у розмірі 224338,61 грн., отримана за договором від 02.04.2009 №1/020409, була виключена зі складу податкового кредиту шляхом внесення коригувань в податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2013 року, без здійснення відповідного коригування даних податкового обліку з податку на прибуток (витрат).
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем складу витрат.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні позову.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні інформаційні технології» залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.П.Юрченко
Судді Г.К.Голубєва
М.В.Сірош