10.03.15р. Справа № 904/10393/14
За позовом Українського державного підприємства "Укрхімтрансаміак", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БДО", м. Дніпропетровськ
про стягнення заборгованості
Суддя Мартинюк С.В.
Представники:
від позивача: Поповіченко О.М., довіреність № 06д від 15.01.2015 року, представник;
від відповідача: Ромащенко Л.О., довіреність №6 від 16.01.2015 року, представник;
Українське державне підприємство "Укрхімтрансаміак", м. Київ звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "БДО", м. Дніпропетровськ 100 008 грн. безпідставно отриманих коштів, 16 645, 11 грн. інфляційних, 4 537, 35 грн. 3% річних за період з 03.05.2013 року по 05.11.2014 року та 2 423, 81 грн. судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у квітні місяці 2013 року між позивачем та відповідачем велись переговори щодо укладення між сторонами договору про надання консультаційних послуг, і до підписання відповідного договору позивач на підставі отриманого від відповідача інвойсу №144/13 від 25.04.2013 року перерахував на користь відповідача 100 008 грн. в якості передоплати у розмірі 50% від суми майбутнього договору. Але між сторонами не було укладено договору про надання консультаційних послуг у зв'язку з затягуванням з боку відповідача підписання договору зумовленого, зокрема, у встановленні істотних умов не прийнятних для позивача, що призвело до відпадання необхідності у позивача укладати такий договір. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути перераховані кошти в сумі 100 008 грн., як безпідставно отримані, але відповідачем зазначені кошти не повернуто. Також, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України за прострочення повернення відповідачем грошових коштів, було заявлено до стягнення з відповідача 16 645, 11 грн. інфляційних втрат та 4 537, 35 грн. 3% річних.
Відповідач заперечує проти позовних вимог посилаючись на те, що договір на надання інформаційно-консультаційних послуг №60/02А від 22.04.2013 року та додаткова угода №1 до нього було підписано з боку товариства з обмеженою відповідальністю "БДО" та надано оригінал для підписання позивачу. Відповідач отримав електронною поштою скановану копію згаданого вище договору та додаткової угоди №1 до нього, підписаних заступником директора з розвитку та правових питань Глазуновим Дмитром Федоровичем без печатки позивача. Позивач фактичним перерахуванням суми попередньої оплати підтвердив укладення договору на надання інформаційно-консультаційних послуг. Також, позивачем було надано частину документів, запитуваних відповідачем, перелік яких відображений у направленому відповідачем на адресу позивача наступному листі від 27.05.2013 року. Не отримавши усієї додаткової інформації в повному обсязі у визначені в листах строки та керуючись п.8.1 договору, я в якому передбачено, що під час надання послуг виконавець буде засновуватися на інформації, документації, наданій замовником та не несе відповідальності за ненадання чи неналежне надання послуг, якщо воно викликане ненаданням замовником необхідної інформації, документації, її неповноти чи неправдивості, відповідач виконав свої зобов'язання на підставі наявної інформації та надав в електронному вигляду позивачу проект Звіту про податковий аудит, як це встановлено п.4 Додаткової угоди №1 від 22.04.2013 року, однак і досі не відбулося жодного обговорення викладеної у проект Звіту інформації, хоча представники відповідача неодноразово намагалися призначити зустріч з позивачем, а отже і не підписано Акт приймання-здачі наданих послуг, а відповідач не має змоги отримати остаточну оплату вартості послуг.
У судовому засіданні 18.02.2015 року представником позивача подано клопотання про продовження строку розгляду справи. Ухвалою господарського суду від 18.02.2015 року продовжено строк розгляду справи до 16.03.2015 року.
Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлялось.
У порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 10.03.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
25.04.2013 року товариством з обмеженою відповідальністю "БДО" виставлено Українському державному підприємству "Укрхімтрансаміак" інвойс №144/13 від 25.04.2013 року до сплати 50% передоплати у сумі 100 008 грн. за Додатковою угодою №1 від 22.04.2013 року до Договору №60/02А від 22.04.2013 року, що сторонами по справі не заперечувалось.
Згідно платіжного доручення №662 від 30.04.2013 року позивачем було перераховано на користь відповідача 100 008 грн. з призначенням платежу "За консультаційні послуги згідно Дог.№144/13 від 25.04.13р.", що сторонами по справі також не заперечувалось.
Як зазначає позивач у позові, грошові кошти в сумі 100 008 грн. були перераховані відповідачу в якості передоплати у розмірі 50% від суми майбутнього договору, але між сторонами не було укладено договору про надання консультаційних послуг у зв'язку з затягуванням з боку відповідача підписання договору зумовленого, зокрема, у встановленні істотних умов не прийнятних для позивача, що призвело до відпадання необхідності у позивача укладати такий договір.
Відповідачем для долучення до матеріалів справи надано копії:
- договору №60/02А на надання інформаційно-консультаційних послуг від 22.04.2013 року підписаного директором товариства з обмеженою відповідальністю "БДО" Балченко Сергієм Олексійовичем, посвідченого печаткою відповідача, та заступником директора з розвитку та правовим питанням Українського державного підприємства "Укрхімтрансаміак" Глазуновим Дмитром Федоровичем;
- додаткової угоди №1 до договору №60/02А на надання інформаційно-консультаційних послуг від 22.04.2013 року підписаного директором товариства з обмеженою відповідальністю "БДО" Балченко Сергієм Олексійовичем, посвідченого печаткою відповідача, та заступником директора з розвитку та правовим питанням Українського державного підприємства "Укрхімтрансаміак" Глазуновим Дмитром Федоровичем,
проте оригінали або належним чином засвідчені копії зазначених документів сторонами не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Статтею 646 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Згідно ч.2 ст. 180 Господарського кодексу України Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України).
Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст. 187 Господарського кодексу України передбачено, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Згідно з статтею 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Посилання відповідача на те, що договір на надання інформаційно-консультаційних послуг є укладеним між сторонами, оскільки позивачем прийнято пропозицію відповідача щодо умов зазначеного договору, а саме: перераховано відповідачу платіжним дорученням № 662 від 30.04.2013 року грошові кошти в сумі 100 008 грн. попередньої оплати узгодженої у Додатковій угоді №1 від 22.04.2013 року судом відхиляється як необґрунтоване та таке, що суперечить ст. 181 Господарського кодексу України, якою встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, проте оригінал договору №60/02А на надання інформаційно-консультаційних послуг від 22.04.2013 року, який би містив підпис уповноваженого представника позивача та посвідчений печаткою позивача не надано.
Також, наведене вище твердження відповідача суперечить і статті 641 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору, пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття, а виставлений відповідачем інвойс №144/13 від 25.04.2013 року не місить суттєвих умов договору (ціна, строк, зобов'язання відповідача та його намір надати послуги, тощо).
Крім того, твердження відповідача про те, що позивачем вчинено дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (перераховано кошти), яка засвідчує її бажання укласти договір, то ця дія є прийняттям пропозиції згідно ч. 2 статті 642 Цивільного кодексу України - судом також відхиляється, оскільки позивачем одержано від відповідач лише інвойс №144/13 від 25.04.2013 року, який не містить істотних умов договору надання послуг, а доказів направлення відповідачем позивачу належним чином оформленого примірника саме договору на надання інформаційно-консультаційних послуг №60/02А від 22.04.2013 року (який містить істотних умови господарського договору) в розумінні пропозиції суду не надано.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 100 008 грн., оскільки договір №60/02А на надання інформаційно-консультаційних послуг від 22.04.2013 року не є укладеним між сторонами у встановлений законом спосіб, доказів його укладення сторонами суду станом на момент вирішення спору не надано, позивачем послуги не прийняті, тобто відпали підстави для перерахування позивачем відповідачу грошових коштів в сумі 100 008 грн., а тому у відповідності до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України у відповідача існує обов'язок повернути позивачу перераховані ними кошти в сумі 100 008 грн.
З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 100 008 грн. є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами і підлягає задоволенню.
В решті позовних вимог щодо стягнення 16 645, 11 грн. інфляційних втрат та 4 537, 35 грн. 3% річних необхідно відмовити на підставі наступного.
Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення стороною саме грошового зобов'язання, а оскільки у відповідача перед позивачем відсутнє грошове зобов'язання в розумінні зазначеної статті, оскільки відповідач жодним чином не зобов'язувався сплатити позивачем кошти в сумі 100 008 грн., а тому підстави для застосування статті 625 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача 16 645, 11 грн. інфляційних втрат та 4 537, 35 грн. 3% річних відсутні.
Також, зазначена правова позиція викладена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме у п.5.2 зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Таким чином, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 100 008 грн., в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "БДО" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Сєрова, 4, код ЄДРПОУ 20197074) на користь Українського державного підприємства "Укрхімтрансаміак" (02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15, код ЄДРПОУ 31517060) 100 008 грн. грошових коштів та 2 000, 16 грн. судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 16.03.2015 року.
Суддя С.В. Мартинюк