Справа: № 823/187/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Каліновська А.В. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.
Іменем України
12 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,
при секретарі Таран А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроАльянс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроАльянс» до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області, начальника Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби України Сліпченка В.В. про скасування податкових повідомлень-рішень та визнання дій неправомірними, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «АгроАльянс» звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області, начальника Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби України Сліпченка В.В., в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби України №0000482210 від 03.09.2012 року та №0000492210 від 03.09.2012 року та визнати протиправними дії начальника Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби України Сліпченка В.В. щодо прийняття податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 03.09.2012 року №0000482210 та №0000492210.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року, що залишена в без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2014 року вищезазначені рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій зміст оспорюваних операцій, їх обсяг, форми викладення, тобто ознаки, які свідчать про їх реальний характер, а також зв'язок з господарською діяльністю позивача не з'ясовувались.
За результатами нового розгляду справи та враховуючи висновки Вищого адміністративного суду України, 01 грудня 2014 року Черкаським окружним адміністративним судом прийнято постанову, якою у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить Постанову суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено обставини та надано не вірну правову оцінку діям відповідача щодо підстав та правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
У зв'язку з надходженням інформації від Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроАльянс» щодо подання до ДПІ заяви про застосування податкового компромісу, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року зупинено провадження у справі, однак 10 березня 2015 року від Уманської ОДПІ ГУ Міндоходів у Черкаській області надійшло повідомлення про непогодження ТОВ «АгроАльянс» заяви про намір застосування податкового компромісу, у зв'язку з чим поновлено провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.
Як встановлено судами, Уманською об'єднаною державною податковою інспекцією Черкаської області державної податкової служби проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «АгроАльянс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП ОСОБА_3 та з ПП Паламарчуком за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2010 року.
За результатами перевірки складено акт від 17 серпня 2012 року №873/22/31561235, де зазначено встановлені в ході перевірки порушення податкового законодавства, а саме:
п.п.5.2.1 п.5.1, 5.2 ст.5 та п.п.12.3.1 п.12.2 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення валових витрат за І та ІІ квартали 2010 року всього на суму 650 002,00 грн. та заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на 162 501,00 грн.;
п.п.8.2.6, п.7.2 ст.7 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за січень, квітень 2010 року на суму 129 998,00 грн. та заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за цей період на суму 129 998,00 грн.
На підставі даного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2012 року:
№0000482210, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 129 998 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 32 500,00 грн.;
№0000492210, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 162 500 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 40 626,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. Подані скарги залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування штрафу у розмірі 25% від суми донарахованих зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ відповідачем здійснено правомірно у спосіб та розмірах, визначених законом, а вимога щодо визнання протиправними дій щодо прийняття податкових повідомлень-рішень не підлягає задоволенню, оскільки таке право посадової особи передбачено Податковим кодексом України.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступні обставини.
На час виникнення спірних правовідносин діяли норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року у редакції від 21.08.2011 (далі - Закону України № 334/94-ВР), «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року (далі - Закон України № 168/97-ВР), наказу Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», наказу Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення» та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного до 01 квітня 2011року) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці,у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.5.2.1 п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01 квітня 2011 року).
Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного до 01 квітня 2011 року) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01 січня 2011 року) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Відповідно до п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01 січня 2011 року) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням),не включається до складу податкового кредиту.
Згідно п.п.7.4.5 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01 січня 2011 року) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З аналізу наведених норм вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи, які повинні відповідати вимогам чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та повинні буди складені під час здійснення господарської операції.
Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.
Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:
1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);
2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);
3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);
4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Як вірно встановлено судами, між ТОВ «АгроАльянс» та ФОП ОСОБА_4 було укладено усну угоду про поставку мінеральних добрив.
Оскільки ТОВ «АгроАльянс» та ФОП ОСОБА_4 є суб'єктами господарювання, то відносини які склалися між позивачем та його контрагентами регулюються Господарським кодексом України.
Відповідно до положень ч.1 ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частиною 2 ст.180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.3 ст.180 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень ч.5 ст.265 Господарського кодексу України поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Частиною 1 статті 208 Цивільного кодексу України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч.1 ст.206 Цивільного кодексу України).
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що господарські операції, вчинені позивачем та СПД ОСОБА_4 не є правочинами, вчинення яких чинним законодавством України дозволено в усній формі.
Матеріали справи не містять належних доказів досягнення двосторонньої домовленості між позивачем та його контрагентом щодо істотних умов договору поставки, а саме виду товару, строку дії договору, строку поставки, кількості, якості та асортименту товару, порядок поставки, ціни договору.
Разом з цим, відповідно до положень «Інкотермс Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) «C»-терміни, відповідно до яких продавець повинен укласти договір на перевезення, не приймаючи, проте, на себе ризик втрати чи пошкодження товару або додаткові витрати внаслідок подій, що мають місце після відвантаження та відправлення товару (CFR, CIF, CPT і CIP); Термін «фрахт/перевезення та страхування оплачено до ...» означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які додаткові витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки у вищезазначений спосіб. Однак за умовами терміна CIP на продавця покладається також обов'язок забезпечення страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення. Термін CIP зобов'язує за власний рахунок застрахувати вантаж у відповідності з договором купівлі-продажу, на умовах надання права покупцю або іншій особі, що володіє страховим інтересом відносно товару, заявляти вимоги безпосередньо до страховика, а також надати покупцю страховий поліс або інший доказ страхового покриття. Кірм того, стаття А.8 правил Інкотермс спрямована на забезпечення надання продавцем покупцю доказів поставки.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що договір поставки за умовами CIP не може бути укладено в односторонньому порядку покупцем, оскільки вказаний договір передбачає відповідні обов'язки продавця, зокрема щодо умов поставки за рахунок продавця, умов страхування товару та умов відповідальності продавця за збереження товару, а тому посилання позивача на лист від 05.01.2010р. №18 (а.с. 142, Т.2) щодо погодження з контрагентом поставки товару на умовах СІР, судом не приймається до уваги. Крім того, у справі відсутні докази щодо погодження ФОП ОСОБА_4 із зазначеним листом та як наслідок підписання ним договору поставки на умовах СІР.
Також у справі відсутні докази щодо страхування відповідного товару та докази його поставки позивачу.
Посилання представника позивача на відсутність у покупця доказів транспортування товару, у зв'язку з тим, що обов'язок поставки, відповідно до умов СІР, покладено на продавця, судом не приймається до уваги, оскільки відповідно до умов СІР продавець зобов'язаний надати покупцю докази поставки товару.
Також суд звертає увагу, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, основний вид діяльності ФОП ОСОБА_4 є роздрібна торгівля на ринках.
Крім того, посадовими особами податкового органу встановлено, що умови для зберігання продукції у СПД ОСОБА_4 відсутні, він не має трудових ресурсів, відсутні складські приміщення, що підтверджується актом про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року.
Посилання представника позивача на внутрішні документи щодо складського обліку до уваги суду не приймається, оскільки вони не підтверджують та не спростовують прийняття товару саме від ФОП ОСОБА_4, крім того, дані документи не містять даних, що ідентифікують відповідальну особу за товар.
Посилання представника позивача на наявність мінеральних добрив на орендованому позивачем складі не підтверджує того, що вказаний товар був придбаний позивачем саме у ФОП ОСОБА_4.
Згідно з даними ГОСТ 4198-75 (калій фосфорнокислий), ГОСТ 10075-75 монокалійфосфат є досить концентрованим фосфорним добривом, легко розчиняється у воді, у зв'язку з чим для його транспортування та зберігання є особливі технічні вимоги. Так, фасування у поліетиленові мішки такого товару повинно здійснюватися вагою по 25 кг, що не відповідає кількості мінерального добрива, зазначеного у видаткових накладних.
Порядок, а також основні вимоги до забезпечення безпеки перевезень небезпечних вантажів автомобільними дорогами на всій території України, що є обов'язковими для виконання всіма українськими перевізниками, встановлені Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 липня 2004 року № 822 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2004 року № 1040/9639) (далі - Правила). Оскільки товар за своїми фізично-хімічними властивостями є небезпечним товаром відповідно до п.1.5 Порядку, тому суд вважає, що докази перевезення товару є істотними для висновків про те, чи здійснювалися фактично відповідні правочини.
Згідно з п.1.3. Правил небезпечні вантажі дозволено перевозити автомобільним транспортом тільки у випадках, якщо вони згідно з вимогами ДОПНВ і цих Правил допущені до перевезення та коли всі вимоги щодо перевезення таких вантажів виконані. Забороняється розвантажувати небезпечний вантаж, якщо були виявлені недоліки, які можуть негативно вплинути на безпеку розвантаження. Контроль має здійснюватись вантажоодержувачем. (п.11.3 Правил).
Таким чином, законодавством передбачено обов'язкову наявність документів про транспортування товару, який є небезпечним вантажем, страхування відповідальності, підтвердження сертифікатами відповідності тощо, які одночасно з іншими є доказами отримання такого товару. Однак у справі відсутні докази щодо транспортування товару, страхування товару та документи щодо його якості.
Посилання представника позивача на таблицю аналізу від 27.10.2009р. (а.с. 229, Т.3) не підтверджує належні умови якості товару, крім того з даної таблиці взагалі не вбачається що вона стосується мінеральних добрив, придбаних у ФОП ОСОБА_4
Крім того, матеріали справи не містять належних доказів щодо того, яким саме чином здійснювалось транспортування мінеральних добрив (в мішках чи насипом).
Наявність лише копій видаткових накладних не є достатнім підтвердженням реальності здійснених операцій.
Сам факт наявності у позивача орендованих складських приміщень та вагів не може бути доказом здійснення реальних господарських операцій, здійснені з його контрагентом.
Крім того, 12 березня 2015 року в судовому засіданні на запитання суду апеляційної інстанції директор ТОВ «АгроАльянс» Храпачевський М.В. зазначив, що діяльність підприємства спрямована на зберігання продукції в складських приміщеннях, її навантаження та розвантаження, однак, предметом розгляду даної справи є правовідносини, що утворилися у зв'язку з виконанням усної угоди поставки мінеральних добрив, щодо якої директор підприємства жодних пояснень надати не зміг.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла аналогічного з судом першої інстанції висновку, що наведені обставини в їх сукупності свідчать про відсутність реального характеру господарських відносин, вчинених між позивачем та ФОП ОСОБА_4
Отже, витрати понесені позивачем на придбання у даного контрагента мінеральних добрив не є валовими витратами позивача, а податкові накладні, виписані даним контрагентом не є підставою для виникнення у позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Оскільки станом на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачі керувалися нормами діючого Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.
Пунктом 36.1 ст.36 ПК України встановлено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи (пункт 36.5 ст.36 ПК України). Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України (пункт 113.3 ст.113 ПК України).
Відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування штрафу у розмірі 25% від суми донарахованих зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ відповідачем здійснено правомірно у спосіб та розмірах, визначених законом.
Що стосується вимоги позивача щодо визнання протиправними дій начальника Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби України Сліпченка В.В. щодо прийняття вищевказаних податкових повідомлень-рішень.
Згідно п. 58.1. ст. 58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.
Відповідно до положень п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу або його заступником.
Таким чином, право посадової особи приймати податкове повідомлення-рішення передбачено Податковим кодексом України, а тому вимога щодо визнання протиправними дій щодо такого прийняття не підлягає задоволенню.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроАльянс» на Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року - залишити без задоволення.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма
(Повний текст Ухвали виготовлений 16 березня 2015 року)
.
Головуючий суддя Аліменко В.О.
Судді: Безименна Н.В.
Кучма А.Ю.