"02" березня 2015 р. Справа № 917/2272/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В.
при секретарі Крупа О.О.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився.
відповідача - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 630 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 18.12.14 р. у справі № 917/2272/14
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма", м. Київ
до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", Полтавська область, м. Кременчук
про стягнення 12124,57 грн.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" 12124,57 грн., з яких: 9711,92 грн. - основного боргу, 992,74 грн. пені, 178,81 грн. 3% річних, 1241,10 грн. інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору у сумі 1827,00 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.12.2014 р. у справі № 917/2272/14 позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеварний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма" - 9711,92 грн. основного боргу, 992,71 грн. пені, 178,81 грн. 3% річних, 1241,10 грн. інфляційних втрат та 1827,00 грн. судового збору.
Рішення мотивоване з посиланням на те, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 9711,92 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір поставки, видаткові накладні, яка містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей) та підлягають задоволенню, та ін.
Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2014 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, та неповно з'ясовані обставин, які мають значення для справи. При цьому відповідач зазначає про відсутність документів, які б підтверджували надання позивачем сертифікату якості на товар під час поставки, у зв'язку з чим, товар він прийняв, але попередив позивача про притримання в оплаті за товар до моменту надання передбачених договором документів, підтверджуючих якість товару. Оскільки позивач таких документів не надав, відповідач вважає, що позивач порушив свої зобов'язання за договором, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог та ін.
Позивач та відповідач у призначене судове засідання не з'явилися.
Враховуючи факт належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Неявка в судове засідання представника позивача та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, 12.02.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Кременчуцький сталеливарний завод" (покупець) укладений договір поставки товару № 0109-СН, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупцю визначений договором товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та своєчасно здійснювати його оплату.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікацією, що є додатками до цього договору.
Згідно з п. 1.5 договору загальна ціна товару становить 9711,92 грн.
Відповідно до п. 6.1 договору, розрахунки за товар здійснюються протягом 30-ти календарних днів після поставки товару на склад покупця.
Згідно з п. 10.6 договору, у випадку порушення покупцем строку розрахунку за поставлений товар, останній сплачує на користь постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час порушення грошового зобов'язання від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Пунктом 13.1 передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 13.1 цього договору та закінчується 31.12.2014 р.
Позивач зазначає, що на виконання умов укладеного договору та згідно з видатковими накладними № 2805 та № 3408 від 12.02.2014 р. (а. с. 12-13) поставив покупцеві товар на загальну суму 9711,92 грн., що підтверджується належним чином оформленою довіреністю № 0000000508 від 12.02.2014 р. на отримання товару відповідачем (а. с. 14).
Відповідач вартість отриманого товару не сплатив, у зв'язку з чим його заборгованість складає 9711,92 грн.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 9711,92 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір поставки, видаткові накладні, яка містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей) та підлягають задоволенню, та ін.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно з п. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати певні обов'язкові реквізити, встановлені даною статтею закону.
Статтею 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції.
Як зазначено вище на виконання умов договору позивачем поставлений товар відповідачу на загальну суму 9711,92 грн.. що підтверджується видатковими накладними № 2805 та № 3408 від 12.02.2014 р. та належним чином оформленою довіреністю № 0000000508 від 12.02.2014 р. на отримання товару відповідачем.
Пунктом 6.1. договору передбачено, що розрахунки за товар здійснюються протягом 30-ти календарних днів після поставки товару на склад покупця.
Але відповідач порушивши умови договору вартість отриманого товару не сплатив, у зв'язку з чим його заборгованість складає 9711,92 грн.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що позивачем неналежно виконані зобов'язання за договором у зв'язку з відсутністю документів (сертифікат), які б підтверджували якість товару під час поставки. Відповідач також стверджує, що товар прийняв, але попередив позивача про притримання в оплаті за товар до моменту надання передбачених договором документів на підтвердження якості товару. Але позивач і в подальшому таких документів не надав, відповідач вважає, що позивач порушив свої зобов'язання за договором, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
При цьому, п. 4.1. договору передбачено, що підтвердженням якості та комплектності товару з боку постачальника є сертифікат якості.
Відповідно до ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Проте, відповідач не встановлював строку для передання документів, що підтверджують якість товару, не відмовлявся від договору. Докази звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності документів, які зазначені у розділі 4 договору, або доказів звернення до позивача з листами щодо повернення отриманого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні і таких доказів суду не надано.
Договором поставки та чинним законодавством не передбачена відмова від оплати товару з підстав надання документів не в повному обсязі.
Більше того, порядок розрахунків за договором передбачений розділом 6 договору, згідно з яким розрахунки за товар здійснюються протягом 30-ти календарних днів з дати поставки.
Відповідно до інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права" передбачено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару за договором є доведеним та підтвердженим належними доказами - видатковими накладними, тому у відповідача у відповідності з вимогами чинного законодавства виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару на умовах договору.
В даному випадку, заборгованість відповідача підтверджується наявними у справі копіями первинних документів, які містять вичерпні відомості про господарські операції між сторонами, підтверджують їх здійснення, та свідчать про наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором в розмірі 9711,92 грн.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 9711,92 грн.
Відповідно до вимог ст. 610-612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно зі ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 10.6. договору передбачено, що у випадку порушення строку розрахунку за поставлений товар, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла під час порушення грошового зобов'язання від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Таким чином, законним та обґрунтованим є висновок господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 992,71 грн. пені
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми.
Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 1241,10 грн. та 178,81 грн. 3% річних.
З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 18.12.14 р. у справі № 917/2272/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -
Рішення господарського суду Полтавської області від 18.12.14 р. у справі № 917/2272/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписано 10.03.2015 р.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Суддя Пушай В.І.
Суддя Плужник О.В.