79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" березня 2015 р. Справа № 5010/348/2012-2/23
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого-судді Кордюк Г.Т.
суддів Гриців В.М.
Давид Л.Л.
Розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1" (надалі ПрАТ "Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона №1") за № 16-07/14-1 віл 16.07.2014р. (вх.№ 01-05/3509/14 від 24.07.2014р.)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2014р.
у справі № 5010/348/2012-2/23
за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2.)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1" (надалі ПАТ "Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1")
про стягнення 79749,82 грн.
Представники сторін не з'явилися (належним чином повідомлені);
Автоматизованою системою документообігу суду справу № 5010/348/2012-2/23 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т. До складу судової колегії введено суддів Гриців В.М. та Давид Л.Л.
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.15 до складу судової колегії внесено зміни - замість судді Давид Л.Л. введено суддю Кравчук Н.М. з підстав, викладених у розпорядженні.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.15 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 12.03.15.
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.15 частково змінено склад судової колегії - замість судді Кравчук Н.М. введено суддю Давид Л.Л.
Сторони участі своїх уповноважених представників у судовому засіданні не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судово розгляду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.
На момент судового засідання письмових клопотань про відкладення розгляду справи від зазначених учасників судового процесу не надходило.
Щодо цього судова колегія зазначає, що стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для реалізації якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Зважаючи на те, що наявних матеріалів справи є достатньо для правильного вирішення даної справи, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Івано - Франківської області від 08.10.2013р. у справі №5010/348/2012-2/23 (суддя Круглова О.М.) частково задоволено позов ФОП ОСОБА_2 до ПАТ "Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1" про стягнення 79749,82 грн.. Стягнуто з ПАТ "Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1" на користь ФОП ОСОБА_2 9433,09 грн. інфляційних, 3655,11 грн. - 3% річних та 282,36 грн. - судового збору. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ПП ОСОБА_2 в доход державного бюджету України 1720,50 грн. судового збору (а.с.87-89).
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.11.2013р. (головуючий-суддя Орищин Г.В., судді: Бойко С.М., Галушко Н.А.) залишено без змін рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.10.2013р. у справі №5010/348/2012-2/23, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 - без задоволення. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 в доход державного бюджету України 860,25 грн. судового збору за подання апеляційної скарги (а.с.113-119).
1 квітня 2014 року Вищий господарський суд України скасував постанову ЛАГС від 28.11.13 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.10.13 у справі №5010/348/2012-2/23. Справу направив на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області (а.с.141-147).
В ході нового розгляду справи, 29.05.14 до господарського суду надійшла заява позивача від 28.05.14 про зменшення суми позовних вимог до 74 650, 45 грн., з яких 64 529, 16 грн. інфляційних втрат, нарахованих в період з 02.03.2004 року по 01.04.2012 року, та 10 121, 29 грн. - 3% річних за період з 02.03.2004 року по 24.04.2012 року (а.с. 166 - 168).
Оскаржуваним рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.14 №5010/348/2012-2/23 (суддя Шкіндер П.А.) позов ФОП ОСОБА_2 до ПАТ "Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона №1" про стягнення 74650,45 грн. Заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1" на користь ФОП ОСОБА_2 - 72085,54 грн. заборгованості, з яких 62295,96 грн. Інфляційних втрат, 9789,58 грн. 3% річних та 1609,50 грн. Судового збору. В решті позову відмовлено (а.с.179-181).
При цьому місцевий господарський суд дійшов висновку стосовно того, що нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на суму основного боргу (конкурсних вимог позивача, внесених до реєстру вимог кредиторів боржника), виконання якого прострочив відповідач, відповідає нормам ч. 2 ст. 625 ЦК України. При цьому, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних та 3% річних суд встановив, що обґрунтований розмір інфляційних становитиме 62295,96 грн. та 3% річних - 9789,58 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає таким, що не відповідає висновкам та фактичним даним справи. Звертає увагу на те, що місцевий господарський суд при здійсненні самостійного кінцевого підрахунку розміру інфляційних нарахувань не взяв до уваги проведені відповідачем проплати заборгованості: 7178,17 грн. - 08.05.2012р. та 15246,88грн. - 08.08.2012р., внаслідок чого дані оплати трактовано як неоплату і помилково включено в суму 62295,96 грн. Стверджує, що розмір інфляційних нарахованих на суму заборгованості 43069,32 грн. за період з 01.07.2004р. по 01.04.2012р. (з урахуванням проплат) становитиме 40437,29 грн., а розмір 3% річних за період з 14.06.2004р. по 01.04.2012р. (з урахуванням проплат) - 9744,43 грн. Просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2014р. №5010/348/2012-2/23 в частині розрахунку заборгованості та прийняти нове рішення, враховуючи всі фактичні дані справи.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Зварич О.В., судді: Хабіб М.І., Юрченко Я.О.) апеляційну скаргу задоволено частково, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2014 року скасовано в частині стягнення з відповідача на користь позивача 21 557, 18 грн. інфляційних втрат та 45, 15 грн. - 3% річних, в цій частині прийнято нове рішення про відмову в позові, в "рештій частині" рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2014 року залишено без змін, стягнено з відповідача на корить позивача 1 088, 50 грн. судового збору за розгляд позовної заяви та 617, 80 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги (а.с. 223-228).
Не погоджуючись з винесеною постановою в частині скасування рішення суду першої інстанції від 24.06.14 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 21 557, 18 грн. інфляційних втрат та 45, 15 грн. - 3% річних, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 29.09.2014 року в оскаржуваній частині, а рішення суду першої інстанції від 24.06.2014 року залишити в силі, аргументуючи порушенням судом апеляційної інстанції положень статті 129 Конституції України, статей 263, 264, 625 ЦК України та статей 49, 91, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник зазначив, що в порушення положень чинного законодавства, якими визначено вимоги до змісту постанови апеляційної інстанції, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення з відповідача 21 557, 18 грн. інфляційних втрат та 45, 15 грн. - 3% річних згідно постанови від 29.09.14, не зазначив доводів, за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині та не обґрунтував власного розрахунку задоволених позовних вимог.
Постановою ВГС України від 03.02.15 (а.с.266-273) касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задоволено частково.Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2014 року у справі №5010/348/2012-2/23 скасовано, апеляційну скаргу ПрАТ "Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона №1" №16-07/14-1 від 16.07.2014 року на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.06.2014 року у справі №5010/348/2012-2/23 передатнона новий апеляційний розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.
При цьому, Вищим господарським судом України зазначено, що суд апеляційної інстанції, перевіряючи справу в повному обсязі, в порушення положень статей 47, 32, 33, 43, 101 ГПК України не дослідив всіх обставин даної справи та, не зазначивши, які конкретно норм матеріального та/чи процесуального права було порушено місцевим господарським судом, відхилив, як помилковий, здійснений судом першої інстанції арифметичний розрахунок суми позовних вимог, що підлягає задоволенню. Відтак, висновки апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції від 24.06.2014 року в частині стягнення з відповідача-боржника на користь позивача-кредитора 21 557, 18 грн. інфляційних втрат та 45, 15 грн. - 3% річних, нарахованих на суму конкурсної заборгованості, з прийняттям в цій частині власного рішення про відмову в позові є необґрунтованими власним арифметичним розрахунком та підставами часткового скасування рішення суду першої інстанції.
Також, судом касаційної інстанції зазначено, що при новому апеляційному розгляді справи апеляційному суду належить із застосуванням норм матеріального права, які визначають порядок нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму основного грошового зобов'язання, дослідити обґрунтованість заявлених позивачем до стягнення грошових коштів (з урахуванням зменшення позовних вимог), нарахованих на суму непогашеної конкурсної заборгованості відповідача-боржника в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів (з урахуванням її часткового погашення відповідачем у 2011-2012 роках), перевірити правильність здійсненого судом першої інстанції арифметичного розрахунку суми позовних вимог, що підлягає задоволенню, та з огляду на встановлене дійти висновку про наявність (відсутність) правових підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача на рішення місцевого господарського суду від 24.06.2014 року у даній справі.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Зважаючи на наведену норму та оцінивши матеріали, що містяться у справі, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає:
Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.04 по справі №Б-14/33 порушено провадження у справі про банкрутство ЗАТ "Івано-Франківська МСПМК-1".
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.06 по справі №Б-14/33-13/96 визнані грошові вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, за його заявою від 14.06.04 № 14/06, в сумі 43 069,32 грн. та включено в 4 чергу реєстру вимог кредиторів.
Згідно з вимогами ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов"язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов"язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимогами ст.. 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтями 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов"язання.
Разом з цим, приписи статті 625 ЦК України не виключають можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов"язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов"язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов"язання.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов"язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов"язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України ( аналогічна позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 17 лютого 2011 року зі справи № 10/25).
Відповідно до п. 50 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №15 "Про судову практику в справах про банкрутство" на передбачені статтями 536 та 625 ЦК проценти та індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання не поширюється заборона на їх нарахування в період провадження справи про банкрутство, а тому кредитор не позбавлений права подавати додаткові вимоги щодо стягнення процентів та інфляційних втрат відповідно до порядку, встановленого Законом.
З матеріалів справи, а саме з предмету позову вбачається, що інтерес позивача полягає у стягненні з відповідача 3% річних та інфляційних нарахуваннях за порушення грошового зобов'язання з дня порушення провадження справи про банкрутство відповідача по лютий 2012 року.
Матеріалами справи підтверджується, що грошові вимоги ФОП ОСОБА_2 в сумі 43 069,32 грн. на день пред'явлення даного позову є виконаними частково - сплачено борг у сумі 7 178,17 грн. - 30.06.2011р., 7 178,17 грн. - 28.09.2011р., а також 7 178,17 грн. - 28.03.12, решта боргу в сумі 15 246,88 сплачено 08.08.2012р.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:
Як встановлено місцевим господарським судом під час нового розгляду справи, ФОП ОСОБА_2, звернувся до суду із заявою від 14.06.04 № 14/06 у справі №Б-14/33 про банкрутство ЗАТ "Івано-Франківська МСПМК-1" про визнання кредиторських вимог в сумі54136,69грн.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.06 по справі №Б-14/33-13/96 визнані грошові вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 частково в сумі 43069,32 грн. та включено в 4 чергу реєстру вимог кредиторів.
Відповідно до ч. 4 п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №15 "Про судову практику в справах про банкрутство" розмір грошових зобов"язань визначається на день подання до господарського суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено Законом.
Зважаючи на наведене, місцевим господарським судом вірно зазначено про те, що моментом нарахування інфляційних втрат та 3 % річних є звернення позивача до суду про визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство, а саме, як зазначено вище, 14.06.04.
Нарахування індексу інфляції (ст. 625 ЦК України) відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків, оскільки відповідно до наказу Держкомстату від 27.07.07 № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін" розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів.
Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.
Натомість, як вірно зазначено місцевим господарським судом, позивачем проведено нарахування шляхом виключення періодів, в яких мала місце дефляція, що призвело до невірного розрахунку розміру інфляційних.
Апеляційним господарським судом проведено перевірку здійснених місцевим господарським судом розрахунків, при цьому суд дійшов висновку про обґрунтованість сум інфляційних нарахувань за такі періоди та в наступному розмірі:
· на суму заборгованості 43069,32грн. за період з 01.07.04 по 30.06.11 - 62 590,71 грн;
· на суму заборгованості, з урахуванням проплати в сумі 7 178,17грн, 35891,15грн за період з 01.07.11. по 30.09.11 - від'ємне значення - 573,00грн.;
· на суму заборгованості, з урахуванням проплати в сумі 7178,17грн, 28712,98грн. за період з 01.10.2011р по 01.04.2012р., - 288,25 грн.
А відтак, загальна сума інфляційних нарахувань становить: 62590,71-573,00 +288,25=62295,96 грн.
Також апеляційним господарським судом здійснено перерахунок 3 % річних та встановлено наступне:
· 3% річних на суму заборгованості 43 069,32грн. за період з 14.06.04 по 30.06.11 (2572 дні) - 9 099,26грн.;
· 3% річних на суму заборгованості, з урахуванням проплати в сумі 7 178,17грн, 35 891,15 грн. за період з 01.07.11. по 30.09.11 (91 день) - 268,45грн.;
· 3% річних на суму заборгованості, з урахуванням проплати в сумі 7 178,17грн, 28 712,98грн. за період з 01.10.11 по 01.04.12 (179 днів) - 421,87 грн.
А відтак, загальна сума 3% річних становить 9099,26 + 268,45 + 421,87= 9789,58 грн.
З наведеного вбачається, що місцевим господарським судом проведено вірний розрахунок інфляційних нарахувань та 3 % річних.
Доводи апеляційної скарги про те, що господарським судом не було враховано здійснену відповідачем проплату в сумі 7 178,17 - 08ю05.12 та 15 246,88 грн. - 08.08.12, апеляційна інстанція до уваги не приймає з огляду на те, що вищевказані проплати здійснені відповідачем по закінченню періоду нарахування заявленого позивачем.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи міститься заява відповідача про застосування строків позовної давності визначені ст. 257 ЦК України і відмовити в позові в цій частині через її пропуск позивачем.
Щодо цього судова колегія зазначає, що відповідно до ст. ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 263 ЦК України, перебіг позовної давності зупиняється, зокрема, у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Відповідно до статей 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.13), мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.
Отже, з моменту введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство зупиняється перебіг позовної давності щодо стягнення з боржника конкурсної заборгованості перед кредиторами, а також нарахованих на її суму інфляційних втрат та річних за користування боржником грошовими коштами кредиторів на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, які є складовою частиною основного зобов'язання. Зазначене роз'яснено пунктом 5.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року.
Як зазначено вище, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.04 по справі №Б-14/33 порушено провадження у справі про банкрутство ЗАТ "Івано-Франківська МСПМК-1" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.12 по справі №Б-14/33-13/96-21/49-23/65-21/62-23/21 припинено провадження по справі у зв"язку із затвердженням звіту керуючого санацією по справі про банкрутство ЗАТ "Івано-Франківська МСПМК-1",
Зважаючи на наведене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, стосовно того, що у даному випадку позовна давність не підлягає до застосування, оскільки така не сплинула.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши апеляційну скаргу та провівши перерахунок здійснених місцевим господарським судом розрахунків інфляційних нарахувань та 3% річних, заявлених позивачем до стягнення, колегія суддів апеляційної інстанції не знайшла підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 24.06.14 у даній справі, оскільки таке прийнято у відповідності до норм чинного законодавства при повному дослідженні матеріалів справи.
Судові витрати покласти на скаржника відповідно до вимог ст. 49,105 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -
Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 24.06.14 у справі № 5010/348/2012-2/23 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківська міжгосподарська спеціалізована пересувна механізована колона № 1"- без задоволення.
2. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.
Повний текст постанови складено 16.03.15
Головуючий суддя Кордюк Г.Т.
Суддя Гриців В.М.
Суддя Давид Л.Л.