ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
03 березня 2015 року 12:18 № 826/19636/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Мині І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
провизнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії, скасування податкового повідомлення-рішення від 11.11.2014 р. № 0043061701
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (особисто)
від відповідача: Радчук В.С.
Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 03.03.2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Позивач, в особі Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - позивач), звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними дії Державній податковій інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо складання Акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки №6049/26-56-17-01-04/НОМЕР_2 від 20.10.2014 року ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_2) по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «УЦП» код ЄДРПОУ 34914295 за період липня 2014 року; зобов'язати Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві вилучити з АІС «Податковий блок» інформацію про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки по взаємовідносинам ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_2) з контрагентом ТОВ «УЦП» код ЄДРПОУ 34914295 за період липня 2014 року; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0043061701 (форма «Р») про сплату 13 134,67 (тринадцять тисяч сто тридцять чотири гривні шістдесят сім копійок) суму грошового зобов'язання за основним платежем та 3 283,66 (три тисячі двісті вісімдесят три гривні шістдесят шість копійок) нарахованих штрафних санкцій.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягає скасуванню. Крім того, позивач зазначає, що податковим органом з порушенням норм законодавства була проведена перевірка, а висновки перевірки не відповідають фактичним обставинам справи.
В судовому засіданні Позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що під час перевірки позивачем не надано всіх документів, які підтверджували надання послуг, а саме, не надано звітів про використання транспортно-експедиційних з узагальнюючих переліком документів, що підтверджують виконання транспортно-експедиційною компанією доручень позивача, чим порушено вимог податкового законодавства.
В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Співробітниками Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з контрагентом ТОВ «УЦП» за період липень 2014 р.
За результатами перевірки складено акт від 20.10.2014 р. за №6049/26-6-17-01-04/НОМЕР_2 (надалі по тексту Акт перевірки).
В акті перевірки зазначено наступні порушення: п.198.1, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, та п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом МФУ №1379 від 01.11.2011 р., в результаті чого донараховано податок на додану вартість у сумі 13134,67 грн. за липень 2014 р.
Не погоджуючись з висновками Акту перевірки позивачем було подано до Податкового органу заперечення на Акт перевірки, Листом від 11.11.2014 р. за №246/К/26-56-17-01-24 Податковий орган повідомив позивача, що висновки, які викладені в Акті перевірки залишено без змін.
На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 листопада 2014 року № 0043061701, яким збільшено суму з податку на додану вартість у розмірі 16 418,33 грн., у тому числі за основним платежем 13 134,67 грн. та за штрафними санкціями 3 283,66 грн.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про часткове обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.
В частині позовних вимог щодо визнання протиправними дії Державній податковій інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо складання Акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки № 6049/26- 56-17-01-04/НОМЕР_2 від 20.10.2014 року ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_2) по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «УЦП» код ЄДРПОУ 34914295 за період липня 2014 року, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Акт перевірки (звірки) органу державної податкової служби не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, він не є обов'язковим до виконання, сам по собі не тягне для позивача ніяких правових наслідків.
Суд звертає увагу на те, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо платник податків вважає, що цими рішеннями, діями його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод (стаття 2, підпункт 1 пункту 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).
Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України надано право платникам податків оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).
Диспозиція цієї статті передбачає оскарження дій службової особи податкового органу, які пов'язані з порушенням порядку проведення перевірки (звірки); дій, які полягають у перевищенні повноважень службовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами контрольного заходу; дій щодо проведення перевірки (звірки) без установлених законом підстав та/або з порушенням вимог чинного законодавства тощо.
Виходячи із загальних засад адміністративного судочинства задоволенню підлягають лише ті вимоги, які фактично відновлюють порушене право особи у взаємовідносинах з суб'єктом владних повноважень.
Висновки, викладені в акті від 20.10.2014 р. № 256-17-01-04/НОМЕР_2 ФОП ОСОБА_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки по взаємовідносинам фізичної особи підприємця ОСОБА_1 з контрагентом ТОВ «УЦП» за період липень 2014 р.» не є предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки самі по собі не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу і є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів щодо встановлених в ході звірки обставин.
Акт є носієм доказової інформації щодо підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, є податковою інформацією, у разі використання якої, можуть виникнути правові наслідки, однак оцінка акту (в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо їх викладення в ньому висновків) може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту, або у випадку можливого використання такого акту, як доказу вчинення правопорушення при розгляді відповідного спору.
Вищенаведена позиція застосування норм матеріального права відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року у справі № 21-237а13 за позовом ОСОБА_3 до Державної фінансової інспекції у Волинській області, головного контролера-ревізора відділу інспектування у сфері матеріального виробництва та послуг Інспекції Омельчук С. І. про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 33770792).
Аналогічна позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05 червня 2014 року по справі К/800/20095/14.
Натомість, щодо акту перевірки Податковим кодексом передбачено лише надання заперечень. Так, норми статті 86.7 передбачають, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.
Складання акту судом вбачається обставиною, що не порушує охоронюваних Законом прав та інтересів позивача з огляду на те, що висновки акту перевірки є службовим документом, є носієм доказової інформації, проте, акт не може бути визнаний рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу, що позивач скористався своїм правом та подав заперечення на акт перевірки до податкового органу.
При цьому, суд враховує, що в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.
Таким чином, позивач скористався своїм правом на судовий захист і його право не може бути обмежене.
Проте, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині щодо визнання протиправними дії Державній податковій інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо складання Акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки № 6049/26- 56-17-01-04/НОМЕР_2 від 20.10.2014 року ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_2) по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «УЦП» код ЄДРПОУ 34914295 за період липня 2014 року не підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог щодо зобов'язати Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві вилучити з АІС «Податковий блок» інформацію про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки по взаємовідносинам ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_2) з контрагентом ТОВ «УЦП» код ЄДРПОУ 34914295 за період липня 2014 року, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).
Отже, поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи те, що відповідно до положень чинного законодавства акт суб'єкта господарювання може засвідчувати лише факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно відсутності факту документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, то на підставі нього не можуть бути внесені відомості, які б мали вплив на дані задекларовані платником податків.
Позивачем не було надано суду доказів на підтвердження факту внесення до інформаційної бази даних АІС «Податковий блок» інформації на підставі акту.
Отже, у суду відсутні підстави для висновку про те, що відповідачем була внесена до інформаційної бази даних АІС «Податковий блок» інформація на підставі акту перевірки, а тому і підстав для зобов'язання відповідача вилучити зазначену інформацію відсутні.
З аналізу матеріалів справи та норм законів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язати Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві вилучити з АІС «Податковий блок» інформацію про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки по взаємовідносинам ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_2) з контрагентом ТОВ «УЦП» код ЄДРПОУ 34914295 за період липня 2014 року є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог щодо визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0043061701 (форма «Р») про сплату 13 134,67 грн. (тринадцять тисяч сто тридцять чотири гривні шістдесят сім копійок) суму грошового зобов'язання за основним платежем та 3 283,66 грн. (три тисячі двісті вісімдесят три гривні шістдесят шість копійок) нарахованих штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Між позивачем (Клієнт), з однієї сторони, та ТОВ «Український Центр Послуг» (Експедитор), з іншого боку, було укладено Договір - Доручення транспортного супроводження №1/07У від 01.07.2014 р. (надалі по тексту Договір №1/07У).
У відповідності до умов вищезазначеного Договору, Замовник доручає а Експедитор приймає на себе обов'язок по транспортно-експедиторському обслуговуванню, яке включає в себе планування та організацію перевезень вантажів Замовника, отримання необхідних документів, виконання митних та інших формальностей, контроль за завантаженням вантажів Замовника.
Згідно умов Договорів, Замовник направляє Експедитору замовлення з зазначенням дати, місця завантаження товару та в якій кількості.
На підтвердження виконання умов Договору Позивачем надано суду наступні документи: акти здачі-приймання робіт (надання послуг) по транспортно-експедиторському обслуговуванню, рахунки-фактури, податкові накладні, банківська виписка, товарно-транспортні накладні.
Фактичне використання транспорту при перевезенні відображено в товарно-транспортних накладних в яких підтверджується дата надання послуг, номери транспортних засобів (причепів), місце відправлення, маршрут та інформація про вантаж.
Транспортно-експедиторська діяльність в Україні здійснюється у порядку та за правилами, визначеними Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 року № 1955-ІV.
Відповідно до вищевказаного Закону транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.
За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
Отже, обставини справи підтверджують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «УЦП» і правомірність нарахування податкових зобов'язань, відповідно до первинних бухгалтерських документів (акти здачі-приймання робіт (послуг) по транспортно-експедиторському обслуговуванню, товарно-транспортні накладні) та по податкових накладних, які виписані на виконання вище зазначених договірних відносин.
Суд звертає увагу, що вищезазначені документи оформлені належним чином, в них містяться підписи уповноважених осіб з зазначенням П.І.Б. посад, печатки, дати, відповідачем не надано суду доказів не належного оформлення документів.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагент позивача був ліквідований або припинено підприємницьку діяльність даного контрагента під час укладання та виконання договору.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.
Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, контрагент позивача та Позивач, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість.
Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.
Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з посадових осіб Позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даними товариствами, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсним.
Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.
Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.
Відповідно до ст. 198.3 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно вимог ст. 198.1 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За ст. 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При цьому згідно із статтею 201.8 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
У відповідності до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. При цьому, підпунктом є) підпункту 138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.
За п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.
Виходячи з приписів пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".
За ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).
Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З вищенаведених норм слідує, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині щодо визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0043061701 (форма «Р») про сплату 13 134,67 грн. (тринадцять тисяч сто тридцять чотири гривні шістдесят сім копійок) суму грошового зобов'язання за основним платежем та 3 283,66 грн. (три тисячі двісті вісімдесят три гривні шістдесят шість копійок) нарахованих штрафних санкцій підлягають задоволенню в повному обсязі.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року по справі №826/13867/14; Ухвалах ВАСУ: від 16 липня 2014 р. К/800/16847/13 ; від 15 жовтня 2013 року К/800/11789/13; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12, від 16 жовтня 2013 р. К/800/45872/13, від 30 жовтня 2013 р. К-40444/10.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог частково.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.11.2014 р. № 0043061701 (форма «Р»), прийняте ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Судові витрати в сумі 182,70 грн. присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Іщук
Повний текст постанови складено 10.03.2015 р.