ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 лютого 2015 року № 826/20610/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Мазур А.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доШевченківського РВ ГУ Державної міграційної служби України в м. Києві
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського РВ ГУ ДМС України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення Шевченківського РВ ГУ ДМС України в м. Києві про відмову в реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язання Шевченківський РВ ГУ ДМС України в м. Києві зареєструвати ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що у 1964 році ОСОБА_2 , яка є тещою позивача, отримала квартиру АДРЕСА_2 , яка є неприватизованою та перебуває в державному житловому фонді. У 2007 році ОСОБА_2 разом зі своєю дочкою ОСОБА_3 (дружиною позивача) померли. Позивач зазначає, що факт його проживання в даній квартирі підтверджується квитанціями про сплату комунальних послуг, а також рішеннями Шевченківського районного суду міста Києва від 16.05.2012 та Апеляційного суду міста Києва від 27.09.2012. Крім сина позивача у зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_4 (син ОСОБА_2 , брат ОСОБА_3 ), який в квартирі не проживає, однак звертався до суду з позовом про примусове виселення ОСОБА_1 разом з сином, та ОСОБА_5 (син ОСОБА_4 ). Позивач 11.12.2014 звернувся до Шевченківського РВ ГУ ДМС України в м. Києві через відділ (Центр) з надання адміністративних послуг із заявою щодо реєстрації свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на яку 16.12.2014 отримав відмову у зв'язку з відсутністю підстав для реєстрації, незважаючи на те, що за даною адресою проживає з 2001 року. Вважає, що зазначене рішення про відмову в реєстрації місця проживання є незаконним, підлягає скасуванню, оскільки призводить до невиконання вимог ст.ст. 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», так як кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них.
У судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити та дав пояснення аналогічні мотивам звернення до суду.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 КАС України, суд ухвалив перейти до розгляду справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та його представника, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Частиною 1 ст. 29 Цивільного кодексу України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до ст. 310 Цивільного кодексу України фізична особа має право на місце проживання та має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , яка є тещою ОСОБА_1 у 1964 році отримала квартиру АДРЕСА_2 , яка є неприватизованою та перебуває в державному житловому фонді.
Зі свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 від 15.11.2007, яке міститься в матеріалах справи, убачається, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , яка є дочкою ОСОБА_2 , зареєстрували шлюб 10.11.2000, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис.
У подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_7 , про що в Книзі реєстрації народжень 30.01.2001 зроблено відповідний актовий запис № 57. Подружжя після шлюбу проживало у вказаній квартирі разом з матір'ю дружини.
З матеріалів справи убачається, що в 2007 році ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_3 померли, тому у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_1 залишився проживати разом зі своїм малолітнім сином.
З довідки форми № 3 від 04.02.2015 № 95, яка наявна в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_8 дійсно прописаний і мешкає в спірній квартирі. Власником особового рахунка на вищезазначену житлову площу є ОСОБА_2 .
Разом з тим, на підтвердження факту проживання у вищезазначеній квартирі позивач надав суду квитанції про сплату комунальних послуг.
Окрім сина позивача ОСОБА_8 у даній квартирі зареєстрований ОСОБА_4 (син ОСОБА_2 і брат ОСОБА_3 ), який, як зазначає ОСОБА_1 в своїй позовній заяві, в квартирі не проживає, звертався до суду з позовом про його примусове виселення із займаної квартири та перешкоджає позивачу і його сину у користуванні зазначеним житлом. Крім того, з 2011 року у вказаній квартирі зареєстрований також син ОСОБА_4 - ОСОБА_5
11.12.2014 позивач звернувся до Шевченківського РВ ГУ ДМС України в м. Києві із заявою разом з доданими до неї документами про реєстрацію його місця проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_1 .
Шевченківський РВ ГУ Державної міграційної служби України в м. Києві 16.12.2014 надав відповідь ОСОБА_1 , у якій зазначено, що за зверненням останнього щодо реєстрації місця проживання від 11.12.2014 реєстраційний № 63006-000517272-460-07, яке надійшло через відділ (Центр) надання адміністративних послуг Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, відмовлено у зв'язку з відсутністю підстав на реєстрацію.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 65 Житлового Кодексу Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Згідно до ч. ч. 4, 5 ст. 9 Житлового Кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Згідно зі ст. 3 зазначеного вище Закону, реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
Для реєстрації особа або її законний представник подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів.
У відповідності до положень ст. 11 зазначеного вище Закону реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері реєстрації фізичних осіб, затверджує відповідно до закону порядок реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування.
Такий порядок затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України 22.11.2012 № 1077 «Про затвердження порядку реєстрації місяця проживання та місця перебування осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів» (далі - Порядок).
Відповідно до п.п.2.2. вказаного порядку документами, що підтверджують право на проживання в житлі є ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи.
З аналізу вказаного судом вбачається, що перелік документів, що підтверджують право на проживання в житлі не є вичерпним.
Суд звертає увагу, що відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16.05.2012 по справі № 2-7405/11 факт проживання позивача разом зі своїм сином є доведеним, оскільки він є єдиним законним представником свого сина, піклується про нього, забезпечує його необхідними умовами для життя.
Крім того, недоведено факту самовільного поселення ОСОБА_1 до спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , так як позивач, уклавши шлюб зі своєю дружиною ОСОБА_9 поселився до спірної квартири за усною згодою основного наймача - матері дружини ОСОБА_2 , однак, зареєстрований за зазначеною вище адресою не був.
Проте, слід зазначити, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16.05.2012 по справі № 2-7405/11, зміненим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 27.09.2012 у справі № 22-2690/10682/12, яким відмовлено у примусовому виселенні ОСОБА_1 із самовільно захопленої квартири не підтверджено право на проживання чи перебування в спірному житлі.
При цьому, суд не погоджується з доводами позивача стосовно того, що зазначеними судовими рішеннями встановлено факт набуття ОСОБА_1 права користування квартирою, що є достатньою підставою для реєстрації позивача за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки резолютивна частина рішення не містить висновку суду стосовно встановлення права користування ОСОБА_1 цим жилим приміщенням задля відповідних правових наслідків.
Також суд не бере до уваги аргумент позивача щодо того, що відмова в реєстрації місця проживання позивача в квартирі АДРЕСА_2 , де він проживає разом зі своїм малолітнім сином, тягне за собою невиконання вимог ст. ст. 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», оскільки за ч. 3 ст. 160 Сімейного кодексу України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою, тобто, зазначене не розповсюджується на дані спірні правовідносини.
Отже, суд погоджується з доводами відповідача, що заява ОСОБА_1 щодо реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 разом з доданими до неї документами не містить достатніх підстав для реєстрації місця проживання за вказаною адресою.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Таким чином суд, приймаючи до уваги доводи позивача щодо протиправності рішення Шевченківського РВ ГУ ДМС України в м. Києві про відмову в реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , не вбачає підстав для його скасування, оскільки рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16.05.2012 по справі № 2-7405/11 не встановлено факт набуття ОСОБА_1 права користування квартирою, тому, як наслідок, документ, що підтверджує право на проживання в житлі чи перебування в ньому у позивача відсутній, що унеможливлює процедуру реєстрації місця проживання ОСОБА_1 .
Отже, з'ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 86, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Шевченківського РВ ГУ Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.С. Мазур