03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Апеляційне провадження
№22-ц/796/4766/2015 Головуючий у 1-й інстанції: Яровенко Н.О.
Доповідач: Українець Л.Д.
11 березня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - Українець Л.Д.
суддів - Крижанівської Г.В.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Троц В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Комунального підприємства «Житлоінвестбуд-УКБ», третя особа Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києва про усунення перешкод в користуванні власністю та вселення,
У листопаді 2014 року позивачі звернулися в суд із позовом до відповідача про усунення перешкод в користуванні власністю та вселення.
У мотивування вимог посилалися на те, що їм у рівних частках на праві власності належить 71/100 квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23.11.2009 року у їх виселенні було відмовлено, а рішенням Апеляційного суду міста Києва від 10.03.2010 року скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23.11.2009 року та ухвалено нове про їх виселення зі спірної квартири.
Підставою виселення стало рішення Дніпровської РДА від 04.06.2009 року про знос будівлі.
Разом з тим, постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.04.2012 року, яка набрала законної сили, рішення Дніпровської РДА від 04.06.2009 року №354 про знос будинку по АДРЕСА_1 скасовано.
28.01.2013 року Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києва відкрив виконавче провадження по їх виселенню та 05.12.2014 року їх виселено зі спірної квартири.
Враховуючи наведене, просили суд усунути перешкоди в користуванні їх спільною власністю - 71\100 частиною квартири АДРЕСА_1, шляхом визнання за ними права користування 71/100 частиною квартири АДРЕСА_1 та вселити їх в спірну квартиру.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Зазначають, що рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 березня 2010 року, яке набрало законної сили, не є предметом перегляду в даному провадженні, ними не оскаржується зміст даного рішення, а заперечується можливість використання формулювання «оскільки відповідачам за первісним позовом у зв'язку з відселенням з будинку, який підлягає зносу, надано квартиру АДРЕСА_2, тому вони втратили право власності на належну їм частину квартири АДРЕСА_1», що в контексті ч. 3 ст. 61 ЦПК України не є підставою для відмови у позові.
Зауважують, що на сьогоднішній день у них відсутні будь-які правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності на квартиру АДРЕСА_2, яка, відповідно до рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 березня 2010 нібито була надана їм. Представник відповідача документів, що підтверджують дане твердження, не надав.
В свою чергу, свідоцтво про право власності на житло від 10.07.1997 року не скасоване й не визнане недійсним, будь-якого іншого правовстановлюючого документа, який би підтверджував право власності будь-кого іншого на дане нерухоме майно, немає.
На сьогоднішній день жоден з них згоди на переселення або втрату права власності на належне їм нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 не надав, тому розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 лютого 2009 року №180 може бути підставою для позбавлення права власності на квартиру лише за наявності згоди власників.
Крім того, фактична підстава для гіпотетичного позбавлення їх права власності на 71/100 квартири за адресою АДРЕСА_1 на сьогоднішній день відсутня, оскільки будинок зносу не підлягає.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з"явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 71/100 частин квартири АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 в рівних долях, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 10 липня 1997 року (а.с.9).
З інформаційної довідки від 06.01.2015 року виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна вбачається, що спірна квартира на праві власності зареєстрована за позивачами (а.с.67).
Звертаючись в суд з даним позовом позивачі посилалися на те, що 05.12.2014 року їх незаконно виселено з квартири, належної їм на праві власності, оскільки не існує жодного рішення суду про позбавлення права власності на спірну квартиру, а тому вони є її власниками та їм мають бути усунуті перешкоди в користуванні їх власністю шляхом вселення в квартиру.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції підставно виходив з їх недоведеності та необґрунтованості з огляду на таке.
Приписами ст. 109 ЖК України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва від 10.03.2010 року, яке набрало законної сили, виселено ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 у квартиру АДРЕСА_2 (а.с.15-16).
Зазначеним рішенням встановлено, що «Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 лютого 2009 року №180 «Про надання жилих приміщень громадянам, відселюваним з будинків, що підлягають реконструкції» з урахуванням пропозиції громадської комісії з житлових питань виконавчого органу Київської міської ради / Київської міської державної адміністрації/, за рахунок коштів інвесторів надано у власність ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 двокімнатну квартиру № 114 жилою площею 35,26 кв.м. (загальна площа 68,15 кв.м.) у будинку АДРЕСА_2. Оскільки, відповідачам за первісним позовом (ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3.) у зв»язку з відселенням з будинку, який підлягає зносу, надано квартиру АДРЕСА_2, тому вони втратили право власності на належну їм частину квартири АДРЕСА_1».
Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішення колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва від 10.03.2010 року позивачами за даним позовом не оскаржувалося в частині мотивів для задоволення вимоги про виселення.
28.01.2013 року головним державним виконавцем Буяновим І.В. Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києва відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №2-1755/09, виданий 25.02.2011 року, виданого Дніпровським районним судом м. Києва про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 у квартиру АДРЕСА_2 (а.с.28).
Сторонами не заперечується, що 05.12.2014 року, на виконання рішення колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва від 10.03.2010 року, позивачів виселено зі спірної квартири.
Посилання позивачів на те, що фактична підстава для їх виселення відсутня, оскільки будинок зносу не підлягає, так як постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.04.2012 року, яка набрала законної сили, рішення Дніпровської РДА від 04.06.2009року №354 про знос будинку по АДРЕСА_1 скасовано не заслуговують на увагу, оскільки в силу ч.5 ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України, отже виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Крім того, підставою для виселення позивачів зі спірної квартири стало Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 лютого 2009 року № 180 «Про надання жилих приміщень громадянам, відселюваним з будинків, що підлягають реконструкції», а не рішення Дніпровської РДА від 04.06.2009року № 354 про знесення будинку по АДРЕСА_1.
Також з розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 лютого 2009 року №180 «Про надання жилих приміщень громадянам, відселюваним з будинків, що підлягають знесенню» вбачається, що враховуючи звернення громадян про відселення із квартир, що належать їм на праві власності, та беручи до уваги пропозиції громадської комісії з житлових питань виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), надано у власність за рахунок коштів інвесторів ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 двокімнатну квартиру №114 жилою площею 35,26 кв.м. (загальна площа 68,15 кв.м.) у будинку АДРЕСА_2. Комунальному підприємству «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» враховуючи згоду громадян, зазначених у пункті 1 цього розпорядження, на переселення в інші жилі приміщення, які надаються їм на праві приватної власності, анулювати реєстрацію права власності громадян на раніше займані жилі приміщення (а.с.87-88).
Зазначене свідчить про те, що саме за зверненням позивачів їм надано у власність двокімнатну квартиру № 114 жилою площею 35,26 кв.м. (загальна площа 68,15 кв.м.) у будинку АДРЕСА_2.
З системного аналізу п.2 даного розпорядження слідує, що позивачами надано згоду на переселення в інше жиле приміщення, яке надається їм на праві власності та наказано Комунальному підприємству «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» анулювати реєстрацію права власності громадян на раніше займане жиле приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_1.
Не заслуговують на увагу посилання позивачів на те, що у них відсутні будь-які правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності на квартиру АДРЕСА_2, оскільки розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 лютого 2009 року № 180 на даний час є чинним, ніким не скасоване та не визнане недійсним, а оформлення права власності є правом позивачів.
З наведеного вбачається, що суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки вимоги не ґрунтуються на приписах чинного законодавства.
В суді апеляційної інстанції позивачі підтвердили, що мають всі документи для реєстрації права власності в наданій їм квартирі, проте бажають повернутися проживати у квартиру АДРЕСА_1, а тому не реєструють право власності у наданій їм квартирі АДРЕСА_2
Отже, суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, оскільки вони були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: