10 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Барановської Л.В., Качана В.Я.
при секретарі Кропивній К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2014р. та ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2015р. про відмову в ухваленні додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Республіканського вищого училища фізичної культури, третя особа: виконуючий обов'язки директора Республіканського вищого училища фізичної культури ОСОБА_2 про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
встановила:
у червні 2014р. позивач звернувся до суду з позовом про визнання його звільнення з посади заступника директора з виховної роботи Республіканського училища фізичної культури згідно наказу від 19 травня 2014р. незаконним, поновлення його на посаді, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 30 000грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що з 29 березня 2011р. працював у відповідача на посаді заступника директора з виховної роботи, наказом № 112-к від 19 травня 2014р. звільнений за одноразове грубе порушення трудових обов'язків за пунктом 1 статті 41 КЗпП України. Позивач вважав, що відповідачем при його звільненні були порушені норми трудового законодавства, оскільки дисциплінарне стягнення накладено за межами шестимісячного строку після вчинення проступку, є повторним, так як наказом відповідача від 13 лютого 2014р. йому було оголошено догану за порушення процедури відрахування учня ОСОБА_3., а рішення суду про визнання незаконним рішення дисциплінарної комісії та скасування наказів стосовно відрахування учня ОСОБА_3. та його переведення до загальноосвітньоїшколи, не може бути підставою для його звільнення на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України, так як вказані накази були підписані директором училища, а рішення дисциплінарної комісії було рішенням колегіального органу.
Також позивач посилався на те, що відповідачем був порушений встановлений законом порядок звільнення, так як до прийняття рішення про його звільнення від нього не вимагалося надання пояснень з приводу допущеного порушення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач зазначав, що є єдиним годувальником сім'ї, має двох неповнолітніх дітей та дружину, які перебувають на його утриманні.
Рішенням суду від 16 грудня 2014р. позов задоволено частково. Визнано звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з виховної роботи незаконним, поновлено
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/3662/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Скрипка О.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
ОСОБА_1 на посаді, стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу
- 2 -
у розмірі 6442грн. 23коп. та моральну шкоду у сумі 1000грн., проведено розподіл судових витрат.
25 грудня 2014р. позивач звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення з приводу виплати йому середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у повному обсязі та допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.
Ухвалою суду від 23 січня 2015р. в ухваленні додаткового рішення відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі на рішення суду позивач просить рішення суду змінити, стягнувши з відповідача середній заробіток у сумі 46 823,25грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального права при вирішенні спору про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також позивачем була подана апеляційна скарга на ухвалу суду, в якій він просить ухвалу суду скасувати, ухвалити додаткове рішення про задоволення його вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, який підтримав апеляційні скарги, пояснення представника відповідача та третьої особи, який просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг і вважав рішення суду незаконним, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що з 29 березня 2011р. позивач працював на посаді заступника директора з виховної роботи Республіканського вищого училища фізичної культури.
Наказом № 112-к від 19 травня 2014р. позивача було звільнено за одноразове грубе порушення трудових обов'язків за пунктом 1 статті 41 КЗпП України.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства.
Законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині не є предметом апеляційної перевірки відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, оскільки апелянтом не оскаржується.
Стягуючи з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 6 442грн. 223коп., суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не був наданий розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позовні вимоги в цій частині не збільшувалися і інший розмір заробітку позивачем зазначено не було.
Проте, погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна, так як він не відповідає обставинам справи та не ґрунтується на нормах матеріального права.
Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, вказана норма матеріального права визначає обов'язок суду прийняти рішення про виплату працівникові, який поновлюється судом на роботі, середній заробіток за час вимушеного прогулу.
При цьому, нормами статті 119 ЦПК України від позивача не вимагається надання розрахунку даних позовних вимог, а такий обов'язок статтею 215 ЦПК України та 235 КЗпП України покладається на суд, який задовольняє дані позовні вимоги.
Також суд першої інстанції не звернув уваги, що позивачем заявлялися позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 травня 2014р. до дня поновлення на роботі, тому посилання суду на ч. 1 ст. 11 ЦПК України при стягненні середньомісячного розміру заробітної плати, зазначеної позивачем, колегія суддів вважає неправомірним.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині підлягає
- 3 -
скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач звільнений з роботи з 19 травня 2014р., вказаний день був останнім робочим днем позивача, тому строк вимушеного прогулу необхідно обраховувати з 20 травня 2014р. по день ухвалення рішення суду про поновлення позивача на роботі - 16 грудня 2014р.
Отже, строк вимушеного прогулу позивача становить 148 робочих днів.
При цьому, колегія суддів виходить з того, що колективним договором Республіканського вищого училища фізичної культури на 2011-2016 роки в училищі встановлений п'ятиденний робочий тиждень, що визнав сам позивач та не заперечував представник відповідача під час апеляційного розгляду.
Посилання апелянта на те, що згідно графіку роботи вихователів на друге півріччя 2013/2014 навчального року він мав часи роботи вихователя по суботах, тому можливо вважати, що у нього шестиденний робочий тиждень, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки суду не були надані документи, що з 20 травня 2014р. по 16 грудня 2014р. позивачу був встановлений шестиденний робочий тиждень.
При розрахунку середнього заробітку колегія суддів виходить з Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р., про те, що обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу проводиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).
Оскільки позивач був звільнений з 19 травня 2014р., розрахунки середньої заробітної плати колегія суддів проводить виходячи із заробітної плати позивача, нарахованої у березні 2014р. та квітні 2014р, відповідно до довідок, розташованих на с.с. 40, 41 т.2.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 262,95грн. (7540,30 + 5344,15 = 12884,45 : 49 (кількість робочих днів за вказані місяці, зазначені відповідачем у довідках), з 20 травня 2014р. по 16 грудня 2014р. вимушений прогул становить 148 робочих днів, тому виплаті підлягає 38 916грн. 60коп.
Також судом першої інстанції невірно порахований розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь держави відповідно до положень ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ч.3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
У п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014р. «Про застосування судами
- 4 -
законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог (або загальною сумою).
За таких обставин та відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави необхідно було стягнути судовий збір за задоволення двох позовних вимог немайнового характеру (поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди) та за вимоги майнового характеру (стягнення середнього заробітку).
Отже, з відповідача підлягає стягненню у прибуток держави судовий збір у сумі 876грн. 37коп. (243,60 х 2 + 389,17), а також за подання апеляційної скарги у сумі 162грн. 37коп., який необхідно перерахувати на розрахунковий рахунок Апеляційного суду м. Києва.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу були розглянуті судом, а рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць не підлягає негайному виконанню, оскільки на користь позивача був стягнений середній заробіток за час вимушеного прогулу, а не заробітна плата.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.
Судом були розглянуті позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та прийнято рішення про їх задоволення у сумі 6 442грн. 23коп.
Незгода позивача із сумою, яку визначив суд, не є підставою для ухвалення додаткового рішення, це може бути підставою для оскарження рішення суду у апеляційному порядку, чим позивач і скористався.
За таких обставин, суд правомірно відмовив в ухваленні додаткового рішення з приводу позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
За змістом 235 КЗпП України у разі поновлення працівника на роботі, суд приймає рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто особі виплачується заробітна плата, яку він не отримував у зв'язку із його незаконним звільненням.
За таких обставин, висновок суду, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, є помилковим.
Оскільки судом були неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права при вирішенні питання про допуск негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць, ухвала суду в цій частині підлягає скасуванню, а колегія суддів ухвалює рішення про допуск негайного виконання рішення суду в цій частині.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 312, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2014р. в частині стягнення з Республіканського вищого училища фізичної культури заробітної плати та судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Республіканського вищого училища фізичної культури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 38 916грн. 60коп. та судовий збір на користь держави у сумі 876грн. 37коп.
Стягнути з Республіканського вищого училища фізичної культури судовий збір за подачу апеляційної скарги на користь держави у сумі 162грн. 37коп. (на розрахунковий
- 5 -
рахунок № 31210206780010; отримувач УДКС у Солом'янському районі м. Києва; банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві; ЄДРПОУ 38050812; код банку отримувача 820019).
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2015р. скасувати в частині відмови у постановленні додаткового рішення про негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць та зазначити, що рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: