03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а
Справа № 755/20365/14-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Гаврилова О.В.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4453/2015 Доповідач - Шиманський В.Й.
11 березня 2015 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - Шиманського В.Й.
Суддів - Семенюк Т.А., Кравець В.А.
при секретарі - Круглику В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про виселення з квартири,-
Із вказаним позовом до суду позивач звернувся у липні 2014 року.
Зазначав, що 18.01.2013 р. між ним та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Відповідно до 4.1.3. договору, продавець зобов'язаний, зокрема, звільнити квартиру, що є предметом цього договору, не пізніше 18.01.2013 р.
25.11.2014 р. дільничним інспектором Дніпровського РУ за участі позивача було здійснено вихід за вищезазначеною адресою, під час якого було підтверджено факт зайняття квартири відповідачем ОСОБА_4, яка відмовляється звільнити займане приміщення.
На підставі викладеного просив виселити відповідача з вищезазначеної квартири, без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційних скаргах, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про скасування даного рішення та ухваленні нового про задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана надати ті докази, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приймаючи оскаржене у справі рішення суд виходив із вимог даної норми закону, зібраних у справі та наданих сторонами доказів, яким дав повну, всебічну та об'єктивну оцінку.
Судом вірно встановлено, що 18.01.2013 р. між ОСОБА_5, що виступав продавцем, та ОСОБА_2, який є покупцем, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець передав у власність позивачу квартиру за адресою АДРЕСА_1
Згідно п. 5.1 продавець гарантує, що на момент укладення договору нерухоме майно нікому не продано, не подароване, в спорі та під арештом не значиться, а також відсутні будь-які права чи обтяження щодо нього з боку третіх осіб. Продавець також гарантує що зазначене в договорі нерухоме майно не надане в користування наймачам (орендарям).
Сторонами погоджено, що якщо повідомлена продавцем інформація не відповідає дійсності, покупець має право вимагати відшкодування збитків або розірвати цей договір.
Пунктом 4.1.3 встановлено, що продавець зобов'язаний звільнити квартиру, що є предметом договору, не пізніше 18.01.2013 р.
Реєстрація права власності за позивачем на зазначену квартиру здійснена 18.01.2013 р., що підтверджується витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 6).
Згідно довідки ЖРЕО № 410, виданої 21.07.2014 за № 1586, в зазначеній квартирі зареєстрованих осіб немає (а.с. 7).
Звертаючись до суду позивач зазначав, що в квартирі АДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної власності, проживає ОСОБА_4, яка відмовляється звільняти приміщення, чим порушує його права власника, а тому на підставі ст. 391 ЦК України та ст. 116 ЖК Української РСР просив виселити відповідача, без надання іншого жилого приміщення.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновків, що доводи позивача щодо неправомірності проживання ОСОБА_4 у вказаній квартирі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому відсутні підстави для їх задоволення.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та таким, що ґрунтується на нормах діючого законодавства.
Так, в ході розгляду справи встановлено, що 18.12.2008 р. між ОСОБА_5 (орендодавець) та ОСОБА_4 (орендатор) укладено договір оренди жилого приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду квартиру АДРЕСА_1.
Строк дії договору: початок 22.12.2008 р., закінчення 22.06.2009 р.(а.с. 83).
Пунктом 5.2 сторони також погодили, що вказаний договір може бути продовжений шляхом підписання нового договору.
Так, 01.12.2012 р. між тим ж самими сторонами укладено новий договір оренди житлового приміщення, предметом якого є вказана квартира.
Згідно п. 4.1 договору від 01.12.2012 р. строк оренди складає 2 роки 11 місяців з моменту укладання договору
Строк дії договору починається з моменту підписання договору сторонами та закінчується 30.10.2015 р.
Також умовами договору визначений порядок розрахунків - орендної плати, яким визначено крім іншого, що за період з 01.11.2014 р. по 30.30.2015 р. розмір щомісячного платежу складає 5000,00грн. і сплачується орендарем одним платежем в сумі 60000,00грн. 01.11.2014 (а.с. 84).
Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У силу ч. 1 ст. 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Частиною 3 ст. 116 ЖК Української РСР передбачається що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст.810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Відповідно до ч.1 ст.812 ЦК України предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема, квартира або її частина, житловий будинок або його частина.
Так, встановивши під час розгляду справи ту обставину, що відповідач вселилась у вказану квартиру на підставі договору оренди, укладеного 01.12.2012 року власником квартири на момент укладення договору ОСОБА_7, відсутні підстави вважати вселення відповідача в жиле приміщення самоправним.
Згідно ч. 1 ст. 814 ЦК України у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
Право на звернення до суду за захистом передбачено ч.1 ст.3 ЦПК України та встановлюється, що кожна особа має право в порядку встановленому кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Так, звертаючись до суду за захистом свого порушеного права, позивач, просив задовольнити позовні вимоги на підстав ст. 116 ЖК Української РСР та виселити відповідача без надання іншого житлового приміщення
Таким чином встановивши що правовідносини договору найму між сторонами не припинено, відсутні правові підстави й для задоволення позовних вимог та виселення відповідача з орендованого жилого приміщення.
Доводи апеляційної скарги представника апелянта про те, що дії відповідача є окремою підставою для розірвання договору оренди і виселення її за рішенням суду на підставі ст.ст. 825, 826 ЦК України, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки з огляду на ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Натомість вимога про розірвання договору оренди позивачем заявлена не була.
Доводи апеляційного скарги ОСОБА_2 про те, що ухвалюючи оскаржуване рішення судом першої інстанції не було досліджено доказів щодо передачі коштів відповідачем колишньому власнику на виконання умов договору оренди, також не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки умови виконання договору оренди не є предметом розгляду по даній справі.
Інших доводів, які б спростовували законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційні скарги в собі не містить.
Таким чином, твердження апеляційних скарг про незаконність та упередженість судового рішення матеріалами справи спростовуються.
З огляду на викладене, оскаржене у справі рішення постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому це рішення не може бути скасованим з наведених підстав.
Керуючись ст. ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 січня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: