Харківський окружний адміністративний суд
м. Харків
12 березня 2015 р. справа № 820/1498/15
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагайдак В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання дій неправомірними та стягнення заробітної плати,-
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області, в якому просить суд : визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області по нарахуванню позивачеві заробітної плати за період часу з 26 жовтня 2014 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 1218,00 грн.; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на користь позивача заборгованість із заробітної плати у сумі 9208,63 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що нарахування йому заробітної плати проводилось без урахування норм Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, який набрав чинності 26.10.2014 року та яким внесено зміни до ст.144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а тому відповідач повинен виплатити йому заробітну плату за період з 01.10.2014 року по 30.11.2014 року у розмірі 9208,63 грн.
У судове засідання позивач, повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, не прибув, заявивши клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи, при цьому через канцелярію суду надав заперечення на позов, в яких зокрема просив слухати справу без участі свого представника.
Свою правову позицію відповідач виклав в розрізі того, що ніяких прав позивача ним порушено не було, а призначення та виплата заробітної плати останньому здійснювалась виключно в рамках законодавства з урахуванням тієї обставини, що на території Луганської та Донецької області з 2014 року проводиться АТО, а тому на виконання Закону України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV від 20.03.2003 року, Постанови КМ України № 595 від 01.11.2014 року, постанови правління НБУ «Про зупинення здійснення фінансових операцій» № 466 від 06.08.2014 року та інших нормативно-правових актів, рішень РНБО України, доручень Президента України та Кабінету Міністрів України, відповідні виплати, у тому числі й заробітна плата нараховується та виплачується тільки в тих установах, які переміщені на підконтрольну Україні територію та продовжують функціонувати, а відповідні працівники яких виконують свої посадові обов'язки. Відповідач при цьому наголошував про відсутність документів, що дали б змогу підтвердити обставину залишення позивачем - державним службовцем території, підконтрольної ЛНР, перебування його на території підконтрольній Україні та продовження виконання своїх функцій, як працівника суду протягом зазначеного часу.
Представник третьої особи, належним чином повідомлений про дату час та місце слухання справи, у судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, заяву про розгляд справи без його участі не надав.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Таким чином, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
Правовідносини щодо охоплення державою діяльності з приводу створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, визначення загальних засад діяльності, а також статус
державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті регулюються Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII ( надалі -Закон від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) .
Відповідно до ст. 1 Закону від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Водночас Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI ( надалі - Закон України 7 липня 2010 року № 2453-VI ),визначені правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначено систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлено систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою і статусу суддів.
Як вбачається з матеріалів справи позивач, ОСОБА_1, працювала у Перевальському районному суді Луганської області з 04.03.1992 року відповідно до наказу голови суду від 04.03.1992 року, є державним службовцем та на час подання позову має 11 ранг державного службовця, що відповідає 6 категорії.
Під час роботи в суді обіймала різні посади: секретаря судового засідання з 04.03.1992 року, секретаря суду з 02.03.1998 року, консультанта суду з 21.03.2008 року ( а.с.17).
Судовим розглядом встановлено, що у спірному періоді, тобто з 01.10.2014 року по 30.11.2014 року позивач відпрацював повні місяці, а саме: за звітний період 01.10.2014 р. по 31.10.2014 р. - 23 робочі дні; за звітний період 01.11.2014 р. по 30.11.2014 р. - 20 робочих днів, що підтверджується відповідними табелями обліку використання робочого часу ( а.с. 27-30).
Відповідно до ст. 33 Закону від 16 грудня 1993 року № 3723-XII оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю. Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків. Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю. Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах:
понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади,
затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій.
З наявного в матеріалах справи розрахункового листа ( а.с.18) вбачається, що позивачу за жовтень 2014 року було нараховано 2654,37 грн., з яких посадового окладу 1218 грн., доплати за ранг 70 грн., надбавка від окладу та рангу 167,44 грн., премія 184,18 грн., надбавка за вислугу років ( 30%) 386,40 грн., індексація прибутку 628,35 грн., всього утримано: 602,15 грн., з яких: профвнески 26,54 грн., прибутковий податок 373,87 грн., ЄСВ держслужбовців ( 6,1%) 161,92 грн., військовий збір ( 1,5%) 39,82 грн., усього до видачі - 2052,22 грн.
При цьому за спірний період за рахунок економії фонду заробітної плати позивача було премійовано та встановлено надбавку за високі досягнення у праці: за жовтень 2014 року у розмірі 10 % ( накази № 116,117 від 15.10.2014 року), за листопад 2014 року у розмірі 10 % ( накази № 127, 128 від 24.10.2014 року) ( а.с. 19-22).
Суд зазначає, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» установлено мінімальну заробітну плату у 2014 р. 1218 грн. у місячному розмірі.
Водночас 26.10.2014 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, яким внесено зміни до ст.144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а саме: розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Відповідно до ч.3 ст.129 Закону України 7 липня 2010 року № 2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат.
Посилаючись на дані нормативні акти позивач вважав, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Луганській області при нарахуванні позивачу заробітної плати не було враховано пріоритетність Закону України 7 липня 2010 року № 2453-VІ порівняно з Законом від 16 грудня 1993 року № 3723-XII та Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. №268 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» ( надалі - постанова № 268 від 09.03.2006 р.), які мають меншу юридичну силу.
З урахуванням наведених розрахунків ОСОБА_1 зазначила, що відповідачем повинно було бути нараховано заробітну плату в наступному розмірі: за жовтень 2014 року в сумі 3350,78 грн., з яких: посадовий оклад 1747,57 грн., надбавка за ранг 70 грн., надбавка за вислугу років 545,27 грн., надбавка за високі досягнення у праці 236,28 грн., премія 259,91 грн., індексація прибутку 491,75 грн; за листопад 2014 року в сумі 5857,85 грн., з яких: посадовий оклад 3654,00 грн., надбавка за ранг 70 грн., надбавка за вислугу років 1117,20 грн., надбавка за високі досягнення у праці 484,12 грн., премія 532,53 грн., а всього 9208,63 грн.
Суд вважає необґрунтованою таку правову позицію позивача з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 142 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції здійснює Державна судова адміністрація України .
Згідно Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України, затвердженого Наказом ДСА України № 82 від 05.04.2011 року, територіальні управління відповідно до покладеного на них завдання здійснюють у межах своєї компетенції соціальне забезпечення суддів, у т.ч. суддів у відставці, а також працівників апарату місцевих судів.
Статтею 143 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI встановлено, що суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно пункту 20 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. Статтею 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних документів.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про оплату праці» визначено, що джерелом коштів на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та інших джерел.
З квітня 2014 року на території Луганської і Донецької області проводиться АТО, при цьому розпорядженням КМ України від 30 жовтня 2014 р. № 1053-р було встановлено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція у тому числі м. Перевальськ.
Дія даного розпорядження була зупинена згідно з Розпорядженням КМ України № 1079-р від 05.11.2014 року, але суд звертає увагу на існування Розпорядження КМ України № 1085-р від 07.11.2014, яким було затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження куди зокрема увійшло м. Перевальськ.
Постановою КМУ № 595 від 07.11.14 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей пунктом 2 якого встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.
У п.4 вказаного порядку визначено, що заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов'язки.
Статтею14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 №638-ІУ, постановою Правління НБУ «Про зупинення здійснення фінансових операцій» від 06.08.14 р. №466 призупинено казначейське обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів на території, яка не контролюється українською владою при цьому листом № 14-08/3291-22698 від 13.10.14 Державною Казначейською службою України було застережено розпорядників бюджетних коштів щодо прийняття рішення про виплату заробітної плати працівникам підпорядкованих установ, які перебувають на території, що не контролюється українською владою, за рахунок перерозподілу бюджетних асигнувань між адміністративно - територіальними одиницями. Також призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій на зазначеній території банки України.
Враховуючи зазначене, судом встановлено, що головні розпорядники бюджетних коштів, яким є ДСА України і відповідно і ТУ ДСА України в Луганській області, мають подавати до Державної казначейської служби України розподіли відкритих асигнувань виключно по розпорядниках та одержувачах бюджетних коштів, які знаходяться на території, що контролюється українською владою.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона по справі повинна доказати ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.
Положеннями частини 1 статті 11 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Оскільки судовим розглядом встановлено, що Перевальський районний суд на час розгляду справи знаходиться на території підконтрольній ЛНР, в матеріалах справи відсутні докази, які б дали змогу суду встановити обставину, що позивач - державний службовець, знаходиться на території підконтрольній Україні та продовжує здійснювати свої функції як працівник протягом вказаного періоду, то за таких обставин, з урахуванням наведених норм, в задоволенні зазначеного позову слід відмовити.
Керуючись ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 163, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання дій неправомірними та стягнення заробітної плати - відмовити у повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Сагайдак В.В.