Справа: № 369/12240/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Дубас Т.В.,
Суддя-доповідач: Кобаль М.І.
Іменем України
04 березня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кобаля М.І.,
суддів: Аліменка В.О., Карпушової О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в особі сільського голови Дідича Т.Т. про визнання дій протиправними щодо відмови у доступі до офіційної інформації та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в особі сільського голови Дідича Т.Т. (далі - Відповідач) у якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо ненадання запитуваної інформації (документів), яка відноситься до публічної; визнати порушення термінів надання відповіді відповідачем на інформаційний запит №483 від 10.11.2014 року; зобов'язати відповідача надати копії позитивних рішень Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та/або передачу у власність земельних ділянок відображених на графічних матеріалах, згідно поданих заяв №№159, 161, 163-167, 170 від 30.04.2014 року; направити окрему ухвалу до прокуратури Києво-Святошинського району Київської області; стягнути з відповідача розмір судових витрат.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2014 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (за текстом апеляційної скарги).
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.
Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20 жовтня 2014 року ОСОБА_2 направлено до Дмитрівської сільської ради інформаційний запит (вх. № 465 від 30 жовтня 2014 р.).
В зазначеному запиті позивач просив надати, в письмовому вигляді, завірені належним чином, копії рішень Дмитрівської сільської ради щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та/або передачі у власність земельних ділянок відображених на графічних матеріалах, згідно поданих позивачем заяв (клопотань) №№ 159, 161, 163-167, 170 від 30 квітня 2014 року.
У відповідь на даний запит Дмитрівською сільською радою було направлено на адресу позивача копії рішень сільської ради від 19 червня 2014 року.
10 листопада 2014 року ОСОБА_2 направив повторний інформаційний запит (вх. № 483 від 10.11.2014 р.), з уточненням питання, яке ставилось в попередньому запиті (вх. № 465 від 30 жовтня 2014 р.), а саме: надати в письмовому вигляді завірені належним чином копії рішень Дмитрівської сільської ради щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та/або передачу у власність земельних ділянок відображення на графічних матеріалах, згідно поданих заяв (клопотань) №№ 159, 161, 163-167, 170 від 30 квітня 2014 року, які стали підставою у відмові гр. ОСОБА_2 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для передачі йому безоплатно у приватну власність земельної ділянки, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
У відповідь на запит ОСОБА_2 від 10 листопада 2014 року, Дмитрівською сільською радою було направлено на адресу позивача відповідь № 605 від 14.11.2014 року (а.с.18), якою відмовлено останньому в наданні запитуваної інформації, оскільки, відповідно до ст. 5 Закону України «Про захист персональних даних», за режимом доступу вона є інформацією з обмеженим доступом.
Не погоджуючись з вищезазначеними діями суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем було надано відповідь на запит позивача про надання інформації у передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації» порядку та терміни. Сама ж інформація яку просив надати йому позивач, підлягає захисту відповідно до Закону України «Про захист персональних даних», а тому надання такої інформації відповідачем порушувала б особисті права третіх осіб, яким були надані відповідні земельні ділянки.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з даним висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає правовим нормам чинного законодавства виходячи з наступного.
Згідно із ст. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі по тексту - Закон) розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Правовими положеннями ч. 5 ст. 6 Закону передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Між тим, ч. 7 ст. 6 Закону встановлено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Рішенням Конституційного суду України від 20.01.2012 року № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, визначено що, збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про захист персональних даних» об'єктами захисту є персональні дані. Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою.
Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відмову в задоволенні даного позову визначаючи режим інформації як інформації з обмеженим доступом, посилаючись на положення законів України «Про інформацію» та «Про захист персональних даних». Оскільки, у зв'язку з ухваленням законів України «Про доступ до публічної інформації» та «Про захист персональних даних» Закон України «Про інформацію» втратив значення базового закону в галузі інформаційного законодавства.
А тому, посилання на положення Закону України «Про захист персональних даних» є невиправданим, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 5 цього Закону допускається можливість заборони законом віднесення персональних даних певних категорій громадян чи їх (персональних даних) вичерпного переліку до інформації з обмеженим доступом.
Таким законом є, зокрема, Закон України "Про доступ до публічної інформації", ч.5 ст. 6 якого визначається перелік персональних даних фізичних осіб, які заборонено відносити до інформації з обмеженим доступом, зокрема, як вже було зазначено вище судом апеляційної інстанції, не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
Таким чином, в даному випадку публічна інформація про осіб, котрі одержали державне та комунальне майно у власність чи користування не є інформацією з обмеженим доступом, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо ненадання запитуваної інформації (документів) позивачу підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 20 Закону розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Як підтверджується матеріалами справи та зазначає позивач, інформаційний запит ОСОБА_2 від 10.11.2014 року був отриманий виконавчим комітетом Дмитрівської сільської ради 10.11.2014 року (вх.№483), про що свідчить штамп вхідної кореспонденції (а.с.16).
Відповідь на інформаційний запит ОСОБА_2 від 10.11.2014 року, яка міститься в матеріалах справи та досліджена судом апеляційної інстанції в повному обсязі, датована 14.11.2014 року №605 (а.с.18), тобто в межах строку надання відповіді, який передбачено ст. 20 Закону.
Проте, вищезазначена відповідь відповідача від 14.11.2014 року направлена позивачу лише 20.11.2014 року, про що свідчить відтиск штемпелю «Укрпошти» на копії конверту, який міститься в матеріалах справи (а.с.17).
Тобто, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень та розпорядником запитуваної інформації порушено вимоги ст. 20 Закону, зокрема, не надано відповідь на запит на інформацію в межах п'яти робочих днів з дня отримання запиту, а тому, позовні вимоги в частині визнання порушення термінів надання відповіді відповідачем на інформаційний запит №483 від 10.11.2014 року підлягають задоволенню.
Крім того, обґрунтованою є позовна вимога ОСОБА_2 щодо зобов'язання відповідача надати копії позитивних рішень Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та/або передачу у власність земельних ділянок відображених на графічних матеріалах, згідно поданих заяв №№159, 161, 163-167, 170 від 30.04.2014 року, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено протиправність дій відповідача щодо ненадання запитуваної інформації (документів) позивачу, а дана вимога відповідає нормам чинного законодавства України.
Проте, не підлягає задоволенню позовна вимога позивача щодо направлення окремої ухвали до прокуратури Києво-Святошинського району Київської області відносно посадових осіб відповідача, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 166 КАС України у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Окрема ухвала є й реакцією на ті порушення, що не усуваються постановою, а також на причини й умови вчинення порушень, щоб запобігти їх повторенню.
Колегія суддів апеляційної інстанції, звертає увагу позивача, що постановлення окремої ухвали є правом суду, а не обов'язком, а тому зазначена позовна вимога є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового судового рішення, яким необхідно адміністративний позов задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 160, 166, 195, 197, 202, 205, 207, 211, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2014 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в особі сільського голови Дідича Т.Т. про визнання дій протиправними щодо відмови у доступі до офіційної інформації та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в особі сільського голови Дідича Т.Т. щодо неправомірної відмови ОСОБА_2 в наданні запитуваної інформації (документів), яка відноситься до публічної.
Визнати порушеним строк Дмитрівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області в особі сільського голови Дідича Т.Т. щодо розгляду інформаційного запиту ОСОБА_2 вхідний №483 від 10.11.2014 року.
Зобов'язати Дмитрівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області в особі сільського голови Дідича Т.Т. надати копії позитивних рішень Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та/або передачу у власність земельних ділянок відображених на графічних матеріалах, згідно поданих ОСОБА_2 заяв №№159, 161, 163-167, 170 від 30.04.2014 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 113, 08 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий - суддя М.І. Кобаль
судді: В.О. Аліменко
О.В. Карпушова
Головуючий суддя Кобаль М.І.
Судді: Аліменко В.О.
Карпушова О.В.