05 березня 2015 р.Справа № 820/284/15
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Зеленського В.В.
Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2015р. по справі № 820/284/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гравеліт-21"
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гравеліт-21" (далі по тексту - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.12.2014 року №0005622204.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2015 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
Скасовано податкове повідомлення - рішення від 29.12.2014 року №0005622204.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, просив суд скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2015 року та прийняти нову постановою, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається, що при винесенні оскаржуваної постанови не було дотримано вимоги ст. 159 КАС України, щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
Колегія суддів відповідно ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 27.11.2014 року по 03.12.2014 року, на підставі наказу від 26.11.2014 року №1703 відповідача, та направлень від 27.11.2014 року №1806 та від 27.11.2014 року №1807, фахівцями відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача.
10.12.2014 року відповідачем за результатами документальної позапланової перевірки позивача був складений акт №7456/20-31-22-03-07/466573913 "Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки "Гравеліт-21" (34013604) відповідальний за утримання ДСД від 16.02.2012 р. №4, код 466573913, з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Софія" ЛТД, код ЄДРПОУ 19321287, за період з 01.04.2014 року по 30.04.2014 року та подальшого ланцюга постачання.".
Згідно висновків вищевказаного акту встановлено порушення позивачем ст.185, п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), в результаті чого позивачем було завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у загальній сумі 8102994 грн. по податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2014 року.
На підставі даного висновку акту перевірки, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0005622204 від 29.12.2014 року, яким нараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12154491,00 грн. у тому числі: за основним платежем 8102994,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 4051497,00 грн.
Не погодившись з ухваленим відповідачем податковим повідомленням-рішенням №0005622204 від 29.12.2014 року, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість та до складу витрат при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції на підставі такого.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПК України від 02.12.2010 року ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
В пункті 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Як вбачається з матеріалів справи позивач відповідальний за утримання ДСД від 16.02.2012 року №4 здійснює фінансово-господарську діяльність на підставі договору про спільну діяльність №4 від 16.02.2012 року, предметом якого є спільна інвестиційна та виробнича діяльність учасників з метою розробки та дорозвідки (довивчення) Денисівського газокондансатного родовища.
Основний вид діяльності підприємства є добування природного газу. Предметом правочину, є послуги, котрі не обмежені в цивільному обороті, зміст прав та обов'язків сторін спірного правочину, що не суперечить чинному законодавства.
З метою здійснення господарської діяльності у перевіряємому періоді між позивачем відповідальним за ДСД №4 (Замовник) та ТОВ "Софія" ЛТД (Підрядник) було укладено наступні договори:
- договір №2/4 від 01.04.2014 року про виконання комплексу робіт по ліквідації негерметичності та інгібіторопроводі DN 32 до свердловини № 3 та № 2 Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядника;
- договір №3/4 від 01.04.2014 року про виконання комплексу робіт з обробки та промивки викидних ліній DN 80 та блоків задавки на устях свердловини №2, №3, №4 Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядника;
- договір №4/4 від 01.04.2014 року про виконання комплексу робіт з відновлення лінійної частини трас газопроводів-шлейфів, усунення промоїн, ліквідація котлованів свердловин №2, №3 Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядника;
- договір №5/4 від 01.04.2014 року про виконання комплексу робіт з усунення загідрачувань на викидних лініях і блоках задавки на устях свердловин №2, №3 та №4 Денисівського ГКР з використанням матеріалів підрядника.
Відповідно до ст. 875 Цивільного кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ст. 877 Цивільного кодексу України встановлено, що підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.
Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно наказу Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури "Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві" №237/5 від 21 червня 2002 року, будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності, повинні складати за типовою формою №КБ-2в "Акт приймання виконаних підрядних робіт", а усі будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи за рахунок усіх джерел фінансування за типовою формою №КБ-3 "Довідка про вартість виконаних підрядних робіт".
Колегія суддів зазначає, що між сторонами договорів на виконання умов вищевказаних договорів були складені довідки про вартість виконаних будівельних робіт (та витрат) за формою КБ-3К, а за результатами виконаних робіт з договорами підряду були складені акти приймання виконаних робіт за формою КБ-2, які оформлені належним чином.
Крім того, позивачем по справі були надані узагальнюючі кошторисні розрахунки, договірну вартість, підсумкові відомості ресурсів, в яких зазначається загальна вартість робіт, час роботи на будівництві, складові адміністративних видатків, вид і кількість матеріалів, які використовувались на будівництві та інші відомості і реквізити, наявність яких є обов'язковою для первинного документу у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Колегія суддів зазначає, що первинними кошторисами в інвесторській кошторисній документації є локальні кошториси.
Розподіл робіт за локальними кошторисами повинен забезпечувати можливість визначення кошторисної вартості пускових комплексів, технологічних вузлів і етапів робіт, виділених у проекті організації будівництва, і кошторисної вартості робіт і витрат по реконструкції діючих цехів і об'єктів, що передбачається в проектній документації на розширення діючих підприємств.
Для врахування витрат на технологічне устаткування вбудованих приміщень, господарський інвентар і пристосування приміщень для експлуатаційних потреб підприємств складається окремий кошторис.
Позивачем по справі було надано до матеріалів справи локальні кошториси, які містять дані, як про кожен окремий вид проведених робіт, так і показники вартості таких робіт та використаних матеріалів.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
В процесі виконання договорів позивач отримав від ТОВ "Софія" податкові накладні, що підтверджується матеріалами справи.
Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними було включено позивачем до складу податкового кредиту у періоді отримання податкових накладних.
За умовами вказаних договорів (п. 5.2) розрахунки за виконані роботи здійснюються Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підрядника не пізніше 1095 - днів з моменту отримання акту форми КБ-2 в та довідки форми № КБ-3.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що первинні документи, які містяться в матеріалах справи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 ПК України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку не спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак є належними доказами реальності вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом .
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Відповідачем в акті перевірки не були наведені докази неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик робіт, просторових та часових факторів, економічних чинників; відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції; відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін правочинну; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб; отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.
Отже, відповідачем по справі не було надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість, та до складу витрат при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів вважає, що відповідачем по справі не було доведено, в розумінні ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність ухваленого податкового повідомлення - рішення від 29.12.2014 року за №0005622204, а тому судом першої інстанції було обґрунтовано ухвалено рішення про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2015 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача по справі.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги з інших підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.
постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.01.2015р. по справі № 820/284/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Зеленський В.В.
Судді П'янова Я.В. Чалий І.С.