Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" березня 2015 р.Справа № 922/673/15
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавровой Л.С.
при секретарі судового засідання Гончаровою В.В.
розглянувши справу
за позовом Лебединське дочірнє агролісогосподарське прідприємство "Лебединський агролісгосп", м. Лебедин
до ТОВ "УМПІ ГРУП", м. Харків
про стягнення коштів
за участю сторін:
позивача - Дігтяр Д.О.
відповідача - не з*явився
Лебединське дочірнє агролісогосподарське підприємство "Лебедтнський агролісгосп" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "УМПІ ГРУП" (далі - відповідач) заборгованості у сумі 10000,00 грн. та пені у сумі 452,05 грн. Крім того просить покласти на відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за усним правочином про поставку катанки, на підставі якого відповідачем було виставлено рахунок від 26.08.2014 року №485 на суму 15620,00 грн. Згідно усних домовленостей, відповідач зобов'язався після проведення позивачем передоплати у сумі 10000,00 грн. поставити продукцію до складу позивача, а останній, в свою чергу, за фактом поставки продукції доплатити кошти згідно виставленого рахунку. Так, позивачем здійснено передоплату на суму 10000,00 грн. згідно платіжного доручення №775 від 27.08.2014 року, проте відповідач свої зобов'язання по поставці товару не виконав. У зв'язку з цим, 05.09.2014 року позивач звернувся до відповідача з листом №407 з вимогою повернути передоплату у сумі 10000,00 грн., посилаючись на положення ст. 693 ЦК України. Проте сума передоплати повернута не була. З метою досудового врегулювання спору, позивачем направлено претензію від 25.09.2014 року про повернення суми передоплати, яка залишена відповідачем без виконання, що і стало підставою для звернення до суду.
Відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить суд відмовити в задоволені позовних вимог, оскільки самим позивачем були порушені умови договору поставки за № 26/2-08 від 26.08.2014 року в частині здійснення 100 % передплати.
Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
26.08.2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки за № 26/2-08. У відповідності до предмету договору відповідач зобов*язався передати у власність позивача товар в асортименті в кількості та за цінами вказаними в рахунках-фактурах, а позивача зобов*язався прийняти цей товар та провести його оплату на умовах та в порядку , визначних цим договором. ( п. 1.1 договору). Ціни на товар зазначаються у рахунках-фактурах ( п.2.2 договору). Ціни на товар лишаються незмінними до виконання відповідачем обов*язку щодо поставки замовленої покупцем партії товару ( п.2.3 договору). Позивач зобов*язався на підставі рахунка-фактури складеного відповідачем , провести оплату товару у розмірі 100 % передплати. ( п.4.2 договору).
Відповідач зобов*язався здійснити поставку товару позивачу згідно усних замовлень позивача протягом 10 робочих днів з моменту отримання відповідного замовлення. ( п.3.1 договору). Доказів звертання з даним замовлення позивачем надано не було.
На виконання умов договору, відповідач направив позивачу рахунок на оплату за № 485 від 26.08.2014 року на суму 15620 грн. ( в т.ч. ПДВ) ( а.с.9). та перерахував платіжним дорученням за № 775 від 27.08.2014 року суму 10 000 грн. ( а.с10).
24.09.2014 року позивач звернувся з претензією за № 440 в якій просив повернути грошові кошти у зв*язку з невиконанням взятих на себе зобов*язань на поставку катанки діаметром 5.5.мм., на що відповідач своєю відповіддю наполягав на сплаті 100 % ( а.с.18).
Термін дії договору - з моменту підписання і до 31 грудня 2014 р., але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за договором (п. 9.1 договору).
Крім суми передплати, на підставі п. 6.3 договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню у розмірі 452,05 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Абзац 1 ч. 1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вказано вище в рішенні суду, сторонами допущено порушення умов договору, оскільки здійснено розрахунок (оплату) в якості передплати не 100 % на підставі рахунку-фактури № 485 від 26.08.2014 року а тільки 10 000 грн., що не обумовлено умовами договору, водночас відповідачем товар взагалі не був поставлений , навіть на суму отриманих грошових коштів.
Частиною другою статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на викладені вище обставини, які не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами в розумінні статей 33 34 ГПК України, суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення на його користь 10000,00 грн. суми попередньої оплати за договором № 26/2-08 від 26 серпня 2014 року обґрунтованими та законними, а відтак - підлягаючими задоволенню в цій частині в повному обсязі.
Згідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).
Разом з тим відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення не грошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.
Умовами п. 6.3 договору сторонами передбачено відповідальність постачальника (відповідача у справі) у вигляді пені у розмірі 2, 0 % від вартості непоставленої партії товару за кожен день прострочення у разі не поставки (недопоставки) товарів у передбачені строки.
Враховуючи, що сторонами одночасно були допущені порушення в частині як оплати, та і в частині поставки продукції, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволені позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 452,05 грн. Крім того, позивачем взятий період нарахувань з 28.08.2014 року по 31.10.2014 рік, хоча претензія за № 440 від 24.09.2014 року отримана відповідачем 28.09.2014 року та з урахуванням ст. 530 ЦК України, не застосований 7 - денний строк для виконання .
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керуючись ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої витрати по сплаті судового збору у даній справі в розмірі 5 370,30 грн. покладаються на відповідача.
З огляду на наведене, відповідно до статей ст. 173, 193, 216, 230, 231 Господарського кодексу України та керуючись статтями 1, 4, 4-2, 4-3, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 69, 75, 82-85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УМПІ ГРУП" ( м. Харків, проспект Людвіга Свободи, код 38634723, р/р 26008448640700 в АКІБ "Укрсіббанк" МФО 351005) на користь Лебединського дочірнього агролісогосподарського підприємства "Лебединський агролісгосп" ( Сумська обл., м.Лебедин, вул.Залізнична,42 код 23637208 р/р 26007000009875 в ПАТ "Креді Агріколь Банк" МФО 300614) суму основного боргу 10 000 грн. та судовий збір 1827 грн.
В іншій частині відмовити .
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 05.03.2015 р.
Суддя Л.С. Лаврова