26 лютого 2015 року Справа № 876/1070/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року у справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,
У листопаді 2012 року суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 (далі - СПД-ФО ОСОБА_1.) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби (далі - Бережанська МДПІ) про визнання протиправними дій щодо визнання правочинів, укладених з контрагентами-постачальниками: ФОП ОСОБА_2, ТОВ «Мобільний термінал» та контрагентами-покупцями: ПП «Ролік-транс», ТОВ «Техсервіс», ВК «Дельта», ТОВ «Компанія-«Авангард» за червень 2012 р. фіктивними, такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчиненими удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, такими, що мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону, визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003041701/3783 від 24 жовтня 2012 року.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року адміністративний позов задоволено частково, визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0003041701/3783 від 24 жовтня 2012 року.
Не погодившись з цим судовим рішенням, Бережанська МДПІ подала апеляційну скаргу. Вважає, що постанова в частині задоволення вимог позивача прийнята з порушенням норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову повністю. В апеляційній скарзі зазначає, що за період з 01.06.2012 року по 30.06.2012 року позивач допустив порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст.198 ПК України та безпідставно сформував податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 7051,00 грн. В результаті нарахована до сплати сума ПДВ в розмірі 268,00 грн. підлягає зменшенню та має бути відображена у картці особового рахунку ФОП ОСОБА_1. Перевіркою встановлено відсутність основних фондів, трудових ресурсів, які були б задіяні у прийманні продукції від постачальника та відвантаження її покупцю, складських приміщень, підприємцем не надано жодних договорів на збереження нафтопродуктів та документів, які б свідчили про орендовані основні засоби. Відсутні також виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, що свідчить про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не маючи реального товарного характеру. ФОП ОСОБА_1 здійснював діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. У процесі проведеної перевірки не знайшли свого підтвердження поставки товарів (послуг) на адресу позивача і, відповідно, на адресу підприємств-покупців, що є свідченням того, що правочини між ФОП ОСОБА_1 та підприємствами-покупцями та постачальниками, внаслідок яких за період, що підлягав перевірці, покупцями задекларований податковий кредит, здійснені без мети настання реальних наслідків.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу та дала пояснення, аналогічні доводам, які викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду справи.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія судів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що Бережанською МДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо визначення правомірності декларування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2012 року, результати якої оформлено актом № 172/17-01//НОМЕР_1 від 12.10.2012 року.
Зі змісту акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2 , п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України № 755-VI від 02.12.2010 року та безпідставне сформування податкового кредиту з податку на додану вартість па загальну суму 407057 грн.
За наслідками розгляду даного акта прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.10.2012 року № 000304170113783, яким зменшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 268,00 грн.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з наступних підстав.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пп. а) п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій надано наступні докази:
- копію договору поставки нафтопродуктів № 39 від 01.02.2012 року, укладений між ФОП ОСОБА_2 (Продавець) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) виконання якого підтверджують: податкова накладна № 82 від 27.06.2012 р, видаткова накладна № РН-01060053 від 27.06.2012 р., податкова накладна № 52 від 20.06.2012 р., видаткова накладна № РН-01060035 від 20.06.2012 р. (а.с. 25-29);
- копію договору поставки нафтопродуктів № 120118 від 16 березня 2012 року укладеного між ТОВ «Мобільний термінал» (Продавець) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) виконання якого підтверджують: податкова накладна № 527 від 19.06.2012 р, товаро -транспортна накладна № N07-000195 від 19.06.2012 р., видаткова накладна № 2703 від 19.06.2012 р, рахунок № 2389 від 19.06.2012 р. (а.с. 30-36);
- копію договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 1 від 04.01.2012 року укладеного між ФОП ОСОБА_1 (Продавець) та ВК «Дельта» (Покупець) виконання якого підтверджують: податкова накладна № 9 від 25.06.2012 р., видаткова накладна № РН-0000033 від 27.06.2012 р., податкова накладна № 5 від 15.06.2012р., податкова накладна № 1 від 05.06.2012 р., видаткова накладна № РН-0000028 від 19.06.2012 р. (а.с. 37-42);
- копію договору № 5 купівлі-продажу нафтопродуктів від 04 січня 2012 р. укладеного між ФОП ОСОБА_1 (Продавець) та ТОВ «Техсервіс» (Покупець) виконання якого підтверджують: податкова накладна № 4 від 14.06.2012 р., податкова накладна № 8 від 20.06.2012 р., видаткова накладна № РН-0000031 від 20.06.2012 р. (а.с. 43-46);
- копію договору № 7 купівлі-продажу нафтопродуктів від 04 січня 2012 р. укладеного між ФОП ОСОБА_1 (Продавець) та ПП «Ролік-транс» (Покупець) виконання якого підтверджують: податкова накладна № 6 від 19.06.2012 р., податкова накладна №3 від 12.06.2012 р., видаткова накладна № РН-0000030 від 19.06.2012 р. (а.с. 47-50);
- копію договору № 9 купівлі-продажу нафтопродуктів від 04 січня 2012 р. укладеного між ФОП ОСОБА_1 (Продавець) та ТОВ «Компанія-«Авангард» (Покупець) виконання якого підтверджують: податкова накладна № 7 від 19.06.2012 р., видаткова накладна № РН-0000032 від 20.06.2012 р., податкова накладна № 2 від 06.06.2012 р., видаткова накладна № РН-0000029 від 19.06.2012 р. (а.с. 51-55).
Позивачем належно підтверджено фактичне здійснення ним господарських операцій, а також отримання, приймання - передачу, оприбуткування товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг від контрагентів-постачальників (ТзОВ «Мобільний Термінал» м. Київ, ФОП ОСОБА_2 (м.Тернопіль) до ФОП ОСОБА_1 та постачання, приймання-передачі, оприбуткування товарно-матеріальних цінностей та надання послуг по ланцюгу від ФОП ОСОБА_1 до контрагентів-покупців ПП «Ролік транс»,ТОВ «Техсервіс», ВК «Дельта», ТзОВ « Компанія»-«Авангард».
Господарські операції між ФОП ОСОБА_1 та зазначеними контрагентами є господарською діяльністю підприємця в розумінні п. 137.1 Податкового кодексу України, згідно якої - дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.
Згідно позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема, у постанові від 31 січня 2011 року № 14/11 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
До того ж, про неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого зазначено в практиці Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 71 Рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».
Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.
Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про реальність господарських операцій та відсутність у позивача підстав для проведення коригування сум податкового кредиту по вищеназваних контрагентах. А тому, перевіркою неправомірно встановлено порушення вимог п.п. 1.2 ст. 215, п.п. 1.5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 198, ст. 201, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 187.1 ст. 187 ПК України, що призвело до зменшення податкового кредиту на суму 7 051,00 грн. та податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 7 319,00 грн. за період-червень 2012 року.
А тому, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» №0003041701/3783 від 24 жовтня 2012 року є правильним.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про наявність обставин, які свідчать про нікчемність укладених позивачем правочинів та, як наслідок, унеможливлюють підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, оскільки такі не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у справі доказами.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
апеляційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року по справі № 2а-1970/3983/12 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.О. Большакова
Судді І.В. Глушко
В.Я. Макарик
Повний текст виготовлено 3 березня 2015 року.