25 лютого 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/2413/14
Категорія: 9.1.1 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого - судді Скрипченка В.О.,
суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Мадюді В.В.,
представника позивача Значка В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправною і скасування податкової вимоги від 05.08.2014 №Ю-3036,-
15 серпня 2014 року Комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» (далі - КП ММР «Миколаївелектротранс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправною і скасування вимоги Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів від 05.08.2014 №Ю-3036 про сплату боргу (недоїмки).
В обґрунтування позову зазначено, що станом на 01.08.2014 року у позивача відсутня недоїмка з єдиного внеску, в зв'язку з чим він просить скасувати вимогу про сплату боргу.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року у задоволенні позову Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» відмовлено.
Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням КП ММР «Миколаївелектротранс» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї представника позивача Значка В.М., вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 6 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №2464), платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно ч. 8 ст. 9 Закону №2464, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (яким є позивач як роботодавець), під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
Відповідно до звіту позивача (а.с. 56-57), загальна сума єдиного внеску, що підлягала сплаті за червень 2014 року, складає 610 809,30 грн. Оскільки 23.06.2014 Підприємство мало виплатити заробітну плату за І половину червня (аванс), з метою виконання вимог, що встановлені абзацом другим частини восьмої статті 9 Закону №2464 (сплата єдиного внеску під час кожної виплати заробітної плати), позивач 18.06.2014 направив до ПАТ «ЄВРОГАЗБАНК» (надалі - Банк) платіжне доручення №1514 про перерахування на користь ДПІ 539 900 грн. - «Єдиний внесок 37,33% нарахований на зарплату працівників за червень 2014 р. Строк сплати 18.06.2014р.». Це платіжне доручення було прийнято банком до виконання (а.с. 10).
Судом першої інстанції встановлено, що з електронного повідомлення Банку від 23.06.2014 №ВБ1227-10.1-05 (а.с. 12) Підприємство дізналося про невиконання Банком платіжного доручення в зв'язку з недостатністю коштів на кореспондентському рахунку Банку.
В зв'язку з тим, що сума 539 900 грн. не була зарахована на рахунок відповідача, станом на 01.08.2014 ДПІ визначила суму недоїмки позивача зі сплати єдиного внеску - 194 295,39 грн. Підприємство, з посиланням на інформацію з особового рахунку, надало письмові пояснення стосовно того, яким чином була обчислена сума 194 295,39 грн. (а.с. 41-63).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що сплата єдиного внеску відбувається шляхом переказу коштів з поточного рахунку платника, а не шляхом списання з розрахункового рахунку. Враховуючи те, що сума 539 900 грн. не була зарахована на рахунок ДПІ, остання, у повній відповідності до Закону №2464 та пункту 6.3 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 455), надіслала Підприємству вимогу про сплату недоїмки.
Однак, колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитися не може з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №2464, орган доходів і зборів надсилає платнику єдиного внеску вимогу, якщо такий платник має недоїмку.
Як вказано у пункті 6 частини першої статті 1 Закону №2464, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
У частині сьомій статті 9 Закону №2464 вказано, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Згідно з пунктом 1 частини десятої статті 9 Закону №2464, днем сплати єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Загальні засади функціонування платіжних систем, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначені Законом України від 05.04.2001 №2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (надалі - Закон №2346).
Як вірно зазначив суд першої інстанції, в Законі №2346 відсутнє визначення «розрахунковий рахунок». У підпункті 7.1.2 пункту 7.1 статті 7 міститься визначення «поточний рахунок»: рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Відповідно до термінології Закону № 2346:
переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі;
платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача;
списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом;
списання примусове - списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.
З огляду на викладене, суд вірно зазначив про те, що сплата єдиного внеску відбувається шляхом переказу коштів з поточного рахунку платника, а не шляхом списання з розрахункового рахунку (як вказано у Законі № 2464).
Згідно зі статтею 22 Закону №2346, під час використання розрахункового документа ініціювання переказу для платника є завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.
Відповідно до пункту 8.2 статті 8 Закону №2346, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.
На думку апелянта, його обов'язок зі сплати єдиного внеску в сумі 539 900 грн. був виконаний 18.06.2014 р. - у день надходження платіжного доручення №1514 на виконання до ПАТ «ЄВРОГАЗБАНК», і відповідальність за те, що кошти не були зараховані на рахунок отримувача (ДПІ), несе саме Банк.
Колегія суддів вважає доводи позивача вірними, оскільки в даному випадку позивач за наявних обставин не є особою, винною у незарахуванні коштів.
Разом з тим, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що питання про відповідальність Підприємства за несвоєчасну сплату єдиного внеску не є предметом розгляду у цій справі з огляду на наступне.
Так, пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Разом з тим, відповідно п. 38.1 ст. 38 ПК України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Пунктом 129.6 ст. 129 ПК України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 року № 2346-III (в редакції, чинній на момент переказу коштів) банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Положенням п. 22.4 ст. 22 названого Закону передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (п. 1.29 ст. 1 Закону № 2346-III). Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 вказаного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову КП ММР «Миколаївелектротранс».
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію не довів та не обґрунтував. В свою чергу позивач довів протиправність вимоги відповідача від 05.08.2014 №Ю-3036.
Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, але допустив порушення норм матеріального права при вирішенні справи, та невідповідність висновків суду обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи спростовують правильність рішення суду.
Відтак, апеляційна скарга КП ММР «Миколаївелектротранс» підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» - задовольнити повністю.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року - скасувати та прийняти нову постанову суду.
Адміністративний позов Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу від 05.08.2014 №Ю-3036 Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення рішення апеляційного суду в повному обсязі.
Головуючий В.О.Скрипченко
Суддя О.С.Золотніков
Суддя Ю.В.Осіпов