Справа: № 826/16739/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.
Суддя-доповідач: Епель О.В.
11 березня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,
за участю секретаря Бабенка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві, апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: публічне акціонерне товариство «Омега Банк», публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про скасування постанови,
ОСОБА_2 ( далі - позивач ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України ( далі - відповідач ) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: публічне акціонерне товариство «Омега Банк», публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про скасування постанови від 14.08.2014 р. ВП № 40933724 про стягнення з боржника виконавчого збору.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року адміністративний позов було задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову про відмову в задоволенні позову, так як, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», а потім ПАТ «Омега Банк», і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір від 17.05.2006 р. № 594-Ф.
Для забезпечення виконання боржником його зобов'язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_2 і ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», а потім ПАТ «Омега Банк», було укладено іпотечний договір від 29.11.2006 р. № 593-Ф,594-Ф/ІП-3.
18.06.2013 р. ПАТ «Омега Банк» відступив право вимоги за кредитним договором від 17.05.2006 р. № 594-Ф ПАТ «Дельта Банк».
27.11.2013 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Попівим Р.І. була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 40933724 з виконання виконавчого листа № 1016/2304/12, виданого 16.09.2013 р. Макарівським районним судом Київської області, про погашення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки по відповідному договору іпотеки.
У вказаній постанові боржником зазначено ОСОБА_2, а стягувачем - ПАТ «Омега Банк».
Крім того, у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП № 40933724 боржнику надано семиденний строк для самостійного виконання судового рішення з моменту винесення ( отримання ) постанови.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2014 року рішення Макарівського районного суду Київської області, на підставі та на виконання якого був виданий виконавчий лист № 1016/2304/12, за яким відкрито виконавче провадження ВП № 40933724, було змінено в частині розрахунку тіла кредиту в гривнях за кредитним договором від №594-Ф від 17.05.2006 р., який забезпечений іпотечним договором від 29.11.2006 р. № 593-Ф,594-Ф/ІП-3.
ОСОБА_2 в добровільному порядку погасила заборгованість за кредитним договором №594-Ф від 17.05.2006 р. шляхом передання ПАТ «Дельта Банк» нерухомого майна, яким було забезпечено виконання зобов'язань за даним договором, згідно іпотечного договору №593-Ф,594-Ф/ІП-3 від 29.11.2006 р.
14.08.2014 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Попівим Р.І. була прийнята постанова ВП № 40933724 про стягнення з боржника виконавчого збору.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що стягнення виконавчого збору з боржника в рамках виконавчого провадження можливе лише при здійсненні органами Державної виконавчої служби України конкретних дій, спрямованих на забезпечення примусового виконання ним своїх обов'язків.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження» ( далі - Закон № 606-XIV ).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV закріплено, що у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Частиною 2 статті 27 Закону №606-XIV визначено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Згідно з ч.3 ст.27 Закону №606-XIV, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону № 606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що виконавчий збір - це санкція майнового характеру, яка накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. При цьому, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належить до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії у строки, надані державним виконавцем для добровільного виконання боржником своїх обов'язків.
Аналогічний правовий підхід був викладений у п. 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 р. № 3.
Таким чином, достатньою та необхідною правовою підставою для стягнення з боржника у виконавчому провадженні виконавчого збору є невиконання ним своїх обов'язків у строки, надані державним виконавцем для добровільного виконання, згідно з ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV, незалежно від фактичного вчинення державним виконавцем конкретних примусових дій, здійснення яких впливає лише на стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, а не на стягнення виконавчого збору.
Разом з тим, колегія суддів встановила, що посадовою особою відповідача була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 40933724 з виконання виконавчого листа № 1016/2304/12, виданого 16.09.2013 р. Макарівським районним судом Київської області, в якій боржником вказано ОСОБА_2 та надано їй семиденний строк для добровільного виконання судового рішення шляхом погашення заборгованості за кредитним договором.
Зазначена постанова була отримана позивачем 05.12.2013 р. та оскаржена нею в судовому порядку.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 31 березня 2014 року, яке набрало законної сили 08.04.2014 р., скаргу ОСОБА_2 на постанову про відкриття виконавчого провадження від 27.11.2013 р. ВП № 40933724 було залишено без задоволення.
02.07.2014 р. ОСОБА_2 виконала свої зобов'язання, погасивши заборгованість за кредитним договором від 17.05.2006 р. № 594-Ф шляхом передання ПАТ «Дельта Банк» нерухомого майна, яким було забезпечено виконання зобов'язань за цим договором, згідно іпотечного договору від 29.11.2006 р. № 593-Ф,594-Ф/ІП-3.
Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та були визнані обома сторонами під час слухання справи в суді апеляційної інстанції, а в суду не виникає сумніву стосовно їх достовірності та добровільності визнання, що, у відповідності до ч. 3 ст. 72 КАС України, виключає необхідність доказування таких обставин.
Таким чином, семиденний строк, встановлений позивачу в постанові про відкриття виконавчого провадження від 27.11.2013 р. ВП № 40933724 для добровільного виконання його зобов'язань перед стягувачем, слід відраховувати з дати набрання законної сили рішенням Макарівського районного суду Київської області від 31 березня 2014 року про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_2 на постанову про відкриття виконавчого провадження від 27.11.2013 р. ВП № 40933724, тобто з 08.04.2014 р.
Отже, останнім днем семиденного строку, наданого позивачу для добровільного виконання її зобов'язань перед стягувачем у виконавчому провадженні ВП № 40933724, є 15.04.2014 р.
Тож, колегія суддів вважає, що оскільки позивач пропустив встановлений державним виконавцем семиденний строк для добровільного виконання судового наказу ( до 15.04.2014 р. ) і виконав свої обов'язки майже через три місяці після його закінчення (02.07.2014 р. ), то, у даному випадку, відповідач, приймаючи оскаржувану постанову від 14.08.2014 р. ВП № 40933724 про стягнення з боржника виконавчого збору, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, зокрема, ч. 1 ст. 28 Закону № 606-XIV, що вказує на відсутність жодних правових підстав для її скасування та, відповідно, для задоволення даного адміністративного позову.
При цьому, доводи позивача про те, що у постанові про відкриття виконавчого провадження від 27.11.2013 р. ВП № 40933724 допущена помилка в номері кредитного договору та вказано стягувачем ПАТ «Омега Банк», а не ПАТ «Дельта Банк», на користь якого було відступлено право вимоги за кредитним договором, а також, що зазначена постанова прийнята без урахування рішення апеляційного суду про зміну рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає не обгрунтованими і такими, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зазначена постанова про відкриття виконавчого провадження була визнана правомірною в судовому порядку рішенням суду, яке набрало законної сили та, у відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України, яке є обов'язковим для суду при вирішення цього адміністративного спору.
Посилання позивача на неправомірність дій відповідача щодо визначення у виконавчому провадженні стягувачем ПАТ «Омега Банк», а не ПАТ «Дельта Банк», а також на бездіяльність відповідача щодо нездійснення заміни сторони виконавчого провадження, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки такі дії та бездіяльність відповідача не були оскаржені позивачем та не є предметом розгляду в межах даного судового адміністративного провадження. При цьому, у відповідності до ч. 4 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, які не були заявлені в суді першої інстанції.
Твердження позивача про те, що вона виконала свої зобов'язання перед кредитором добровільно, а тому у відповідача не було правових підстав для стягнення з неї виконавчого збору, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними і такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а саме ч. 1 ст. 28 Закону № 606-XIV.
Інші ж доводи апелянт а судова колегія до уваги не приймає, оскільки вони суперечать матеріалам справи і на увагу не заслуговують.
Більш того, жодних інших належних і допустимих, у розумінні ст. 70 КАС України, доказів, які б вказували на протиправність оскаржуваною постанови відповідача, позивачем суду надано не було.
Натомість, апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, діючи у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 71 КАС України, довів правомірність прийнятої ним постанови від 14.08.2014 р. ВП № 40933724 про стягнення з боржника виконавчого збору та переконав судову колегію у своїй правоті.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
З огляду на це, судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України задовольнити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цього адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 159, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України-задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року скасувати.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: публічне акціонерне товариство «Омега Банк», публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про скасування постанови -відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст рішення було виготовлено 11.03.2015 р.
Головуючий суддя Епель О.В.
Судді: Карпушова О.В.
Кобаль М.І.