33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
04 березня 2015 року Справа № 924/1807/14
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Саврій В.А.
судді Дужич С.П. ,
судді Мамченко Ю.А.
при секретарі судового засідання:Баклан Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача - публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Хмельницької області від 13.01.15 р. у справі №924/1807/14
за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м.Київ)
до Полонського підприємства теплових мереж (м.Полонне, Хмельницька область)
про стягнення 3930205,60 грн., у т.ч. 3105098,63 грн. основного боргу, 284210,66 грн. пені, 128 567,69 грн. три відсотки річних, 412328,62 грн. інфляційних втрат
За участю представників:
Позивача - Вознюк Євген Володимирович (довіреність №14-167 від 11.06.2014 р.)
Відповідача - не з'явився
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 13.01.15 р. у справі №924/1807/14 (суддя Олійник Ю.П.) частково задоволено позов публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Полонського підприємства теплових мереж про стягнення 3930205,60 грн., у т.ч. 3105098,63 грн. - основного боргу, 284210,66 грн. - пені, 128 567,69 грн. - три відсотки річних, 412328,62 грн. - інфляційних втрат.
Стягнуто з Полонського підприємства теплових мереж на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України": 3105098,63 грн. - основного боргу, 142105,33 грн. - пені, 128567,69 грн. - 3% річних, 407118,23 грн. - інфляційних втрат, 70340,75 грн. - відшкодування сплаченого судового збору. У решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подав через господарський суд Хмельницької області апеляційну скаргу (арк. справи 79-87).
В апеляційній скарзі зокрема зазначає, що рішення прийняте судом першої інстанції в частині відмови щодо задоволення штрафних санкцій винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права виходячи з наступного.
Викладення у рішенні господарського суду Хмельницької області лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Зазначає, що у рішенні суду першої інстанції не зазначено будь-яких доказів на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми пені та штрафу, не викладено доводи на підставі яких відхилено докази позивача, тому оскаржуване рішення не відповідає нормам чинного законодавства.
Вказує, що за несвоєчасне виконання умов спірного договору позивач в порядку статті 549 Цивільного кодексу України та умов договору нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки.
Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Оскільки, вказана норма не містить переліку таких випадків, вважаємо, що це випадки невиконання або неналежного виконання зобов'язання з вини обох сторін, або якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Відповідачем не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність таких виняткових обставин, що підтверджуються наявними в матеріалах справи документами.
В обґрунтування вищевикладеного посилається на вказівку, що міститься в п.3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Господарським судом Хмельницької області при вирішенні питання щодо зменшення пені не було встановлено чи є даний випадок винятковим.
Зазначає, що доводи відповідача щодо підстав зменшення розміру пені є тяжкий фінансовий стан, не розрахунок третіх осіб перед ним та інші обставини спростовується ч.1 ст. 625 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України та ст.219 ГК України.
Звертає увагу, що сторони визначили вид забезпечення виконання зобов'язання (пеня) пунктом договору, та вже заздалегідь визначили розмір неустойки за неналежне виконання зобов'язання, а тому суд неправомірно, самостійно визначив розмір пені.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" закуповує за зовнішньоекономічними контрактами природний газ, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків. Внаслідок недотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних. Єдиним джерелом часткової компенсації понесених позивачем втрат є стягнення з боржників пені у розмірі передбаченої умовами договорів, однак місцевий господарський суд не врахував особливі обставини щодо діяльності позивача.
Також, позивач не лишає поза увагою той факт, що у відповідності до звіту про фінансові результати за 2013 рік за невиконання зобов'язань контрагентами, в даному випадку таких, як підприємство відповідача, збиток компанії складає більше вісімнадцяти мільярдів гривень.
В обґрунтування позиції щодо неправомірного зменшення судом першої інстанції пені, яка підлягає стягненню з відповідача, позивач посилається на ряд постанов Вищого господарського суду, а саме: №15/94 від 05.11.09 р., 6/70-08 від 23.10.08 р., 2/149-08 від 17.06.09 р. та ін., в яких доведено, що перебування відповідача у важкому фінансовому становищі не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 ГК України та п.3 ст. 83 ГПК України та це не є підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню.
На підставі викладеного, просить суд рішення господарського суду Хмельницької області від 13.01.15 р. у справі №924/1807/14 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 142 105,33 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 142 105,33 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 р. апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято до провадження та призначено до розгляду (арк. справи 78).
На адресу Рівненського апеляційного господарського суду від відповідача -Полонського підприємства теплових мереж надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №4470/15), в якому він заперечує проти доводів скаржника (арк. справи 97-100).
Полонське підприємство теплових мереж не погоджується з позицією скаржника та зазначає наступне.
Господарський суд Хмельницької області вирішуючи питання зменшення розміру пені врахував положення п.3 ст.83 ГПК України щодо винятковості випадків такого зменшення. Також, судом було враховано положення п.3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Також зазначає, що суд першої інстанції взяв до уваги те, що Полонське підприємство теплових мереж являється єдиним теплопостачальним підприємством в м. Полонному, яке виробляє та постачає теплову енергію в дитячі садки, навчальні заклади, бюджетні установи та квартири мешканців міста. Основною причиною виникнення боргу за спожитий природний газ є непогашена заборгованість по різниці в тарифах на послуги централізованого теплопостачання, що надана бюджетним організаціям, яка станом на 01.12.2014 р. становить 2077357,00 грн., невідшкодована різниця в тарифах на теплову енергію надана населенню становить 95000,80 грн. Відповідно до звіту про фінансові результати за 9 місяців 2014 р. сума збитків складає 1524,0 тис. грн., згідно балансу на 30.09.2014 р. сума збитків становить 6286,0 тис. грн.
В обґрунтування своєї позиції відповідач, як і позивач, посилається на постанови Вищого господарського суду, а саме: 10/164 від 16.12.2010 р., 46/324 від 20.01.2011 р., 904/2609/13 від 26.12.2013 р. та ін., в яких встановлено, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінює надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Звертає увагу, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо зменшення пені, оскільки, підприємством частково виконано зобов'язання з оплати поставленого природного газу на суму 1301300,00 грн., а розмір заявленої пені є неспіврозмірним розміру стягуваної заборгованості з відповідача та є досить значним, зважаючи на заявлені позивачем вимоги про стягнення компенсаційних санкцій та інфляційних нарахувань.
На підставі викладеного, просить суд рішення господарського суду Хмельницької області від 13.01.15 р. у справі №924/1807/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судовому засіданні апеляційної інстанції 04.03.2015 р. представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених в ній. Вважає, що рішення прийняте судом першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просив суд рішення господарського суду Хмельницької області від 13.01.15 р. у справі №924/1807/14 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 142 105,33 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 142 105,33 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.
Враховуючи приписи ст. 101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
28.12.2012 р. публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Полонське підприємство теплових мереж уклали договір на купівлю-продаж природного газу №13/2702-БО-34 (арк. справи 37-42), відповідно до п.1.1. якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах даного договору.
Продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 1075,2 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів, згідно встановленого графіку (п. 2.1. договору).
Згідно з п.3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу, а згідно з п.3.4. договору, акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. Згідно з п. 5.2. договору, ціна за 1000 куб.м. газу становить 4661,74 грн. з ПДВ.
Зі змісту п.6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п.7.2. договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
09.07.2013 р. укладено додаткову угоду №-1 до договору купівлі-продажу природного газу №13/2702-БО-34 від 28.12.2012 р., згідно якої змінено з 01.07.13 р. ціну на газ, яка за 1000 куб.м. становить 4588,54 грн. з ПДВ та договір доповнено п.5.5. згідно якого, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (арк. справи 43).
На виконання умов договору позивачем передано відповідачу природний газ на загальну суму 4406398,63 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі газу від 31.01.13 р. на суму 1098901,71 грн., від 28.02.13 р. на суму 859344,41 грн., від 31.03.13 р. на суму 948285,68 грн., від 30.04.13 р. на суму 285391,48 грн., від 31.10.13 р. на суму 121990,81 грн., від 30.11.13 р. на суму 351133,13 грн., від 31.12.13 р. на суму 741351,41 грн.
Відповідач частково провів з позивачем розрахунки на суму 1301300,00 грн., в результаті чого виникла заборгованість за поставлений газ у розмірі 3105098,63 грн.
У зв'язку з несвоєчасною оплатою за поставлений природний газ позивачем нарахована пеня у розмірі 284210,66 грн. за період з 14.02.13 р. по 24.09.13 р., 3% річних у розмірі 128567,69 грн. за аналогічний період та інфляційні у розмірі 412328,62 грн. за період з квітня 2013 р. по серпень 2014 р.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Судом апеляційної інстанції, як і судом першої інстанції встановлено, що на виконання вищевказаного договору купівлі-продажу природного газу позивачем протягом 2013 р. передано відповідачу природний газ на загальну суму 4406398,63 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі газу. Відповідач не заперечує того факту, що заборгованість за поставлений газ склала 3105098,63 грн., оскільки ним були проведені лише частково розрахунки на суму 1301300,00 грн. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основого боргу в сумі 3105098,63 грн.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як встановлено, заявлені позивачем 3% річних в сумі 128567,69 грн. правомірно задоволено господарським судом Хмельницької області, оскільки зазначені нарахування проведені відповідно до чинного законодавства.
Позивач заявив до стягнення також інфляційні втрати в розмірі 412328,62 грн. Із поданого розрахунку вбачається, що позивач здійснив нарахування за період з лютого 2013 р. по серпень 2014 р. за зобов'язаннями за період з січня 2013 р. по грудень 2013 р.
Судом приймається до уваги, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. Така ж правова позиція, зазначена у п.3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та постановах ВГСУ від 20.02.2013 р. по справі №16/5025/1011/12, від 16.09.13 по справі №924/831/13.
Не залишається поза увагою те, що позивач при нарахуванні інфляційних нараховує їх за періоди менші одного місяця, натомість відповідачем сплачувалась заборгованість протягом базового місяця. Крім того, позивач починає застосовувати індекс інфляції не з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, а з місяця, у якому відбулася прострочка. Тому визначення розміру інфляційних нарахувань є частково неправильним.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо нарахування інфляційних на суму 407118,23 грн., а врешті нараховані інфляційні втрати як і суд першої інстанції вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Зокрема:
- за зобов'язаннями січня 2013 р. за індексом інфляції за травень-липень 2013 р.- 99,9999% на суму ( -) 0,46 грн., за серпень 2013 р.- 99,3% на суму (-)3198,31 грн., за вересень 2013 р.- 0%, за жовтень 2013 р. -0,4 % на суму 1625,21 грн., за листопад 2013 р. - 0,2 % на суму 803,20 грн., відповідно плюсове нарахування відсутнє,
- за зобов'язаннями лютого 2013 р. за індексом інфляції за квітень-листопад 2013 р. - 99,8964945% на суму (-) 889,47грн., за грудень 2013 р.- 0,5% на 3429,73 грн., за січень- лютий 2014 р. - 0,8012% на 5415,68 грн., за березень- серпень 2014 р. - 12,01190658% на суму 78911,75 грн. , відповідно у розмірі 86867,69 грн.
- за зобов'язаннями березня 2013 р. за індексом інфляції за травень 2013 р.-серпень 2014 р. - 13,35644099% в сумі 126657,22 грн., однак, позивач просить стягнути 126656,83 грн., тому підлягає стягненню саме ця сума,
- за зобов'язаннями квітня 2013 р. за індексом інфляції за червень 2013 р.-серпень 2014 р. - 13,24319779% в сумі 37794,96 грн.,
- за зобов'язаннями жовтня 2013 р. за індексом інфляції за грудень 2013 р.-серпень 2014 р. - 13,47389271% в сумі 16436,91 грн.,
- за зобов'язаннями листопада 2013 р. за індексом інфляції за січень-серпень 2014 р. - 12,90934598% в сумі 45328,99 грн.,
- за зобов'язаннями грудня 2013 р. за індексом інфляції за лютий-серпень 2014 р. - 12,68397802% в сумі 94032,85 грн.
Згідно ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Нарахування позивачем пені на суму 284210,66 грн. проведені в максимально можливих межах згідно чинного законодавства на підставі п.7.2. договору.
Судом також враховується, що згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Аналогічна за змістом і норма ст.233 Господарського кодексу України, згідно якої у разі, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Також враховується фінансове становище відповідача та те, що відповідач є єдиним теплопостачальним підприємством в м. Полонному. Основною причиною виникнення боргу за спожитий природний газ є невідшкодована різниця в тарифах на теплову енергію, що надана бюджетним організаціям, яка станом на 01.12.2014 р. становила 2077357,00 грн., непогашена заборгованість по різниці в тарифах на послуги централізованого теплопостачання наданого населенню становила 95000,80 грн. Крім того, відповідно до звіту про фінансові результати за 9 місяців 2014 р. сума збитків відповідача складає 1524 тис. грн., згідно балансу на 30.09.2014 р. сума збитків становить 6286 тис. грн. Зазначене підтверджується наданими відповідачем звітом про фінансові результати, балансом відповідача, розрахунком обсягу заборгованості в тарифах на теплову енергію, що надана населенню.
Під час розгляду даного спору судом було встановлено, що розмір заявленої до стягнення пені є неспіврозмірним розміру стягуваної заборгованості відповідача та є досить значним, зважаючи на заявлені позивачем вимоги про стягнення компенсаційних санкцій - 3% річних та інфляційних нарахувань. Тому, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з прийнятим судом першої інстанції рішенням щодо необхідності зменшити розмір стягуваної з відповідача пені на 50%, тобто до 142105,33 грн. Така ж правова позиція зазначена у п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якою передбачено, що вирішуючи, у тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Також така позиція зазначена у постанові ВГСУ від 11.02.2013 р. по справі №11/5025/581/12.
З огляду на викладене та враховуючи вказані виняткові обставини, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Хмельницької області щодо стягнення з відповідача на користь позивача: 3105098,63 грн. - основного боргу, 128567,69 грн. - 3% річних, 407118,23 грн. - інфляційних втрат, 70340,75 грн. - відшкодування сплаченого судового збору. А що ж стосується стягненої місцевим господарським судом суми пені з якою не погоджується позивач, то позовні вимоги в частині стягнення 142105,33 грн. пені обґрунтовані і підлягають задоволенню, а у решті - відмові.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Хмельницької області від 13.01.15 р. у справі №924/1807/14 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Дужич С.П.
Суддя Мамченко Ю.А.