03.03.2015 р. Справа № 914/76/15
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-шведське підприємство «Діана Інтернаціональ ЛТД», м. Тернопіль
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська Ізоляторна Компанія», м. Львів
про: стягнення 4064,11 грн. заборгованості за Договором-заявкою на міжнародне перевезення вантажу № 17 від 10.06.2014 року
Суддя Кидисюк Р.А.
Секретар Никитюк І.С.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Іванюк Й.І. (довіреність №03.12-122 від 12.02.2015 р.)
Представнику відповідача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 03.03.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-шведське підприємство «Діана Інтернаціональ ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська Ізоляторна Компанія» про стягнення 4064,11 грн. заборгованості за Договором-заявкою на міжнародне перевезення вантажу № 17 від 10.06.2014 року.
Ухвалою суду від 16.01.2015 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 03.02.2015 року. Ухвалами суду від 03.02.2015 року та від 17.02.2015 року розгляд справи відкладався на 17.02.2015 року та на 03.03.2015 року відповідно.
Позовні вимоги обґрунтовуються невиконанням відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем в частині вчасної та повної оплати вартості наданих послуг згідно Договору-заявкою від 10.06.2014 р., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 3649,71 грн. інфляційних збитків та 414,40 грн. 3 % річних за період з серпня 2014 р. по грудень 2014 р.
Позивач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив. 02.03.2015 р. на адресу суду надійшла заява вх.№8689/15 позивача на виконання ухвали суду від 17.02.2015 р., відповідно до якої позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив розглянути справу без участі представника позивача за наявними у справі документами. Також повідомив, що на момент підписання цієї заяви, копія відзиву на позову від відповідача не отримана. За таких обставин, позивач не має змоги надати будь-які заперечення з приводу відзиву.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, подав через канцелярію суду заяву вх.№8873/15 від 03.03.2015 р. про долучення до матеріалів справи копії платіжного доручення №11803 від 11.02.2015 р. на суму 36217,00 грн. на підтвердження погашення заборгованості згідно рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.2014 р. у справі №914/3728/14.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.11.2014 р. у справі №914/3728/14 встановлено, що 10.06.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-шведське підприємство «Діана Інтернаціональ ЛТД» (експедитор) укладено договір-заявку на міжнародне перевезення вантажу №17. Відповідно до договору-заявки дата і час завантаження: 12.06.2014р.; Тип вантажу: скляні ізолятори; тип транспорту: 1а/м, вантажний, заднє завантаження; реєстраційні дані транспортного засобу: ВО1667АВ / 00981ТІ; ПІП подія, його моб.телефон: Скорих Ігор, 0969635146; адреса завантаження: м.Львів, вул.Зелена, 301; адреса митного оформлення: м.Львів, с.Малехів; адреса вивантаження, контактні особи, їх телефони: ENSTO NOR AS PROF. BARKELANDS VEI 26 A 1081 OsloNorvegia, Tel: 047 22 90 44 00, Fax: 047 22 90 44 65; термін доставки: 16-17.06.2014р.; вартість перевезення 2 100 євро; умови та строки оплати: в гривнях по курсу НБУ на день розвантаження. Протягом 30 робочих днів з дня розвантаження та при наявності оригіналів рахунку, актів виконаних робіт та копії CMR. Ціна включає ПДВ.
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань в повному обсязі та належним чином підтверджується міжнародною товаро-транспортною накладною CMR А №002857. Пунктом 9 укладеного договору-заявки передбачено, що для оплати за надані послуги експедитор зобов'язаний надати замовнику пакет оригінальних документів: рахунок, акт виконаних робіт та копію CMR з відміткою вантажоодержувача. Вказані документи були надіслані на адресу відповідача 01.07.2014р. і отримані ним 03.07.2014р. Підтвердженням отримання відповідачем документів є накладна кур'єрської служби доставки з відміткою одержувача про їх отримання. Відповідно до підписаного обома сторонами та скріпленого їх мокрими печатками акту приймання виконаних робіт від 17.06.2014р. транспортні послуги згідно замовлення №17 від 10.06.2014р. за маршрутом м. Львів (Україна) - Норвегія в червні 2014р. виконані в повному обсязі, а сторони претензій одна до одної претензій не мають. Вартість наданих послуг відповідно до вказаного акту: 33390,00 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.11.2014 р. у справі №914/3728/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-шведське підприємство «Діана Інтернаціональ ЛТД» задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-шведське підприємство «Діана Інтернаціональ ЛТД» заборгованість в розмірі 33 390,00 грн., судовий збір в розмірі 1827,00 грн. та 1000,00 грн. витрат на послуги адвоката.
Станом на час звернення позивача з позовною заявою до суду відповідач вказану заборгованість (встановлену рішенням суду від 26.11.2014 р. у справі №914/3728/14) не погасив.
На підставі положень ст. 625 ЦК України відповідно до долученого до позовної заяви розрахунку позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача 3649,71 грн. інфляційних збитків та 414,40 грн. 3 % річних за період з серпня 2014 р. по грудень 2014 р.
03.03.2015 р. представником відповідача через канцелярію суду подано заяву вх.№8873/15 від про долучення до матеріалів справи копії платіжного доручення №11803 від 11.02.2015 р. на суму 36217,00 грн. в якості доказу погашення заборгованості згідно рішення Господарського суду Львівської області від 26.11.2014 р. у справі №914/3728/14.
Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Пунктом 2.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 (із змінами і доповненнями) «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.11.2014 р. у справі №914/3728/14 встановлено, що позивачем належно виконано свої зобов'язання за Договором-заявкою від 10.06.2014 р., що підтверджується міжнародною товаро-транспортною накладною CMR А №002857. У свою чергу відповідач свого обов'язку стосовно вчасної та повної оплати вартості наданих послуг протягом 30 робочих днів з дня розвантаження та з моменту отримання від замовника пакету оригінальних документів: рахунку, акту виконаних робіт та копії CMR з відміткою вантажоодержувача, не виконав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
За умовами ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з ч. 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням зазначеного, суд вважає підставними та обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3 % річних за період з серпня 2014 р. по грудень 2014 р.
Разом з тим, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку розміру штрафних санкцій, що підлягають до стягнення з відповідача, суд дійшов висновку, що нарахування 3649,71 грн. інфляційних збитків здійснено неправильно.
Так, відповідно до п.3.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 (із змінами і доповненнями) «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» для визначення індексу за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають певний період, перемножити між собою.
Всупереч вказаним положенням, позивачем помилково розраховано індекс інфляції за кожний місяць окремо, при цьому враховуючи суму нарахованої інфляції за попередній період.
Здійснивши перерахунок розміру інфляційних нарахувань, що підлягають до стягнення з відповідача, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині у розмірі 372,22 грн.
Нараховані позивачем 414,40 грн. 3 % річних підлягають до стягнення з відповідача у повному обсязі.
Що стосується заявлених до стягнення 1214,00 грн. понесених позивачем витрат на правову допомогу адвоката, то слід зазначити наступне.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем до матеріалів справи долучено копії Договору про надання правової допомоги від 18.12.2014 р., Акту приймання-передачі наданих послуг №1/12 від 26.09.2014 р. на суму 1214,00 грн., свідоцтва №507 про право на заняття адвокатською діяльністю від 16.05.2008 р. та квитанції до прибуткового касового ордера №01-12 від 26.12.2014 р. на суму 1214,00 грн.
Пунктом 6.5. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 (із змінами і доповненнями) «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Враховуючи вищенаведене, зважаючи на те, що адвокат Лоза Віктор Миколайович жодного разу не з'явився в судове засідання, а також те, що ціною позову є 4064,11 грн., враховуючи складність справи та невірне нарахування позивачем розміру інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що витрати на послуги адвоката явно завищені, тому з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача 200,00 грн. витрат на послуги адвоката.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
У відповідності до ст. 49 ГПК України судовий збір слід покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 610, 625, 909 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 175, 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська Ізоляторна Компанія» (79000, м. Львів, вул. Новаківського О., будинок 14; р/р26001001307510 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528; код ЄДРПОУ 30823262) на користь стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-шведське підприємство «Діана Інтернаціональ ЛТД» (46002, м. Тернопіль, вул. Гріга, будинок 2; р/р2600400018 в філіалі ВАТ «Укрексімбанк», МФО 338879; код ЄДРПОУ 19350040) 372,22 грн. інфляційних нарахувань, 414,40 грн. 3 % річних, 353,62 грн. судового збору та 200,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
У відповідності до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 10.03.2015 р.
Суддя Кидисюк Р.А