Ухвала
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого ОСОБА_7,
суддів:ОСОБА_8 і ОСОБА_9,
за участю прокурора ОСОБА_10,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 лютого 2015 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 17 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року щодо ОСОБА_5, -
Вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 17 січня 2014 року
ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що судимості не мав,
засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України із застосуванням ст.ст. 69, 77 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку 1 рік та покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року вирок залишено без зміни.
ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він працюючи з 9 грудня 2010 року на посаді Рудківського міського голови Самбірського району Львівської області та будучи наділеним, відповідно до ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваженнями, представляти територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, здійснюючи керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету, обіймаючи посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих повноважень, здійснюючи функції представника влади, маючи 7 ранг в межах 4 категорії посад органів місцевого самоврядування та будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, керуючись корисливими спонуканнями, у період з 28 вересня по 11 жовтня 2011 року в м. Рудки Самбірського району Львівської області одержав від фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 хабар в сумі 400 євро, що згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ на час одержання хабара, становило 4 339,40 грн. за дачу вказівки працівникам апарату виконавчого комітету Рудківської міської ради прийняти до розгляду її заяву та документи на встановлення у м. Рудки чотирьох апаратів поповнення рахунків мобільних телефонів для розгляду їх виконавчим комітетом Рудківської міської ради Самбірського району, подальше внесення на засідання вказаного виконавчого комітету питання про надання дозволу на встановлення у м. Рудки чотирьох апаратів поповнення рахунків мобільних телефонів та отримання рішення виконавчого комітету з цього питання.
У касаційній прокурор не оскаржуючи доведеність вини засудженого та правильність кваліфікації його дій, порушує питання про скасування судових рішень у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, внаслідок м'якості.
Обґрунтовуючи скаргу прокурор зазначає про те, що суд при призначенні покарання засудженому належно не мотивував своє рішення, всупереч вимог ст. 54 КК України не позбавив ОСОБА_5 рангу державного службовця, призначив покарання без урахування вимог ст. 65 КК України, лише формально пославшись на вказаний закон. Також прокурор твердить про істотні порушення апеляційним судом вимог кримінально-процесуального законодавства, зокрема вимог ст. 377 КПК України, оскільки апеляційний суд залишив вирок без зміни не врахувавши доводів прокурора в апеляційній скарзі.
Заслухавши доповідача, прокурора, яка частково підтримала касаційну скаргу прокурора та просила скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий апеляційний розгляд, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі прокурором не заперечуються.
Доводи прокурора про неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання та про м'якість призначеного ОСОБА_5 покарання, колегія суддів вважає необґрунтованими.
За змістом ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Частиною другою зазначеної статті стверджується, що на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, то він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд при вирішенні питання про можливість призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України та про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України у відповідності до вимог вказаних законів, урахував ступінь тяжкості злочину, особу засудженого, наявність обставин, які пом'якшують покарання, зокрема з'явлення зі зізнанням та щире каяття.
Підставою для прийняття рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України стали обставини, виключно передбачені законом, зокрема, те, що суд вирішив призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, також суд урахував обставини вчинення злочину, а саме, ініціативні дії хабародавця, невеликий розмір хабара, особу ОСОБА_5, який за місцем роботи та проживання характеризується позитивно. Застосування судом ст. 75 КК України стало підставою для урахування вимог ст. 77 КК України щодо незастосування додаткового покарання у виді конфіскації майна.
Приймаючи до уваги сукупність цих обставин, рішення місцевого суду про можливість виправлення ОСОБА_5 без реального відбування основного покарання зі встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК України є вмотивованим та обґрунтованим.
Крім того, статті 69, 75 КК України не містять заборони на їх застосування лише тому, що засуджений вчинив тяжкий злочин.
Рішення щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_5 покарання суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України,http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_267/ed_2011_03_09/pravo1/T012341.html?pravo=1" \l "267" \t "_blank" \o "Кримінальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2341-III від 05.04.2001 належним чином мотивував.
Підстав для скасування оскаржуваного вироку у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості чи неправильного застосування закону, як про це зазначено в касаційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.
Не позбавлення за вироком суду ОСОБА_5 рангу державного службовця на підставі ст. 54 КК України, також не можна вважати неправильним застосуванням закону, як про це зазначає прокурор, оскільки застосування додаткового покарання відповідно до ст. 54 КК України є правом, а не обов'язком суду, з чим погоджується колегія суддів. У даному випадку призначене засудженому покарання є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Перевіркою матеріалів кримінальної справи істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які давали б підстави для скасування чи зміни судових рішень, не встановлено.
Не допустив таких порушень й апеляційний суд при розгляді апеляції прокурора.
Розглядаючи апеляцію прокурора, апеляційний суд в ухвалі зазначив її суть, коротко виклав пояснення осіб, які брали участь у засіданні, і докладно - мотиви прийнятого судом рішення, ретельно вивчив усі доводи, що містяться в апеляції, проаналізував їх та зіставив з наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 377 КПК України 1960 року апеляційний суд, погоджуючись із рішенням місцевого суду щодо призначеного ОСОБА_5 покарання, зазначив підстави, із яких апеляцію прокурора визнано необґрунтованою.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень кримінально-процесуального закону не допущено й покарння засудженому призначено згідно з вимогами ст. 69 КК України, то касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 394, 396 КПК України 1960 року, п. 11 Розділу XI «Перехідних положень» КПК України, колегія суддів, -
Вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 17 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9