Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі колегії суддів:
ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3.,
при секретарі
судового засідання ОСОБА_4.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 19 лютого 2015 року касаційні скарги прокурора та захисника у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянку України, раніше не судиму,
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина
України, судимого вироком Броварського
міськрайонного суду Київської області від 24 грудня
2013 року за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у
виді позбавлення волі на строк чотири роки з
позбавленням права керувати транспортними
засобами строком на два роки.
за участю прокурора ОСОБА_11.,
захисника ОСОБА_7,
встановив:
У касаційних скаргах:
- прокурор, не оспорюючи фактичних обставин, а також правильність кваліфікації дії засуджених, виклав вимогу про скасування судових рішень із призначенням нового розгляду у суді першої інстанції. Мотивував вимогу тим, що судами безпідставно звільнено засуджених від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.ст. 75, 76 КК України, оскільки вчинений ними злочин є тяжким. Вказує, що до ОСОБА_5 необхідно було застосувати положення ст. 79 КК України та при призначенні покарання ОСОБА_6 невірно застосовано ст. 70 КК України, оскільки він 24 грудня 2013 року був засуджений до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки і покарання мав відбувати реально, тому рішення суду про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням повинно було прийматися після визначення остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України. Також вказав, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 419 КПК України, оскільки залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, суд своє рішення належним чином не мотивував та не зазначив підстави, через які доводи скарги визнано необґрунтованими; -
захисником ОСОБА_7 зазначена вимога про зміну судових рішень щодо ОСОБА_5 та перекваліфікацію її дії з ч. 4 ст. 368 на ч. 2 ст. 190 КК України, а також про призначення їй покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Обґрунтовуючи свою позицію, вказує на те, що ОСОБА_5 входила до складу районної призивної комісії, але не очолювала її. Зазначає, що рішення цієї комісії не є остаточним, оскільки остаточне рішення про непридатність ОСОБА_9 до військової служби було прийнято постановою лікарської обласної комісії. Також вказав, що рішення про непридатність ОСОБА_9 до військової служби, засуджена приймала не як член комісії, а як лікар-терапевт, а тому вважає, що вона не є службовою особою та не може нести відповідальність за ст. 368 КК України.
Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від
17 квітня 2014 року:
- ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими обов'язками, на строк два роки, без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю два роки, з покладенням на неї обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України; -
ОСОБА_6 засуджено за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, та без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю два роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України цей вирок та вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2013 року прийнято рішення виконувати самостійно.
Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 червня 2014 року апеляційні скарги прокурора та захисника залишено без задоволення, вирок суду - без зміни.
За вироком суду ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_5, обіймаючи посаду лікаря-терапевта Броварської центральної районної лікарні, входила до складу районної призивної комісії в якості лікаря, що організовує роботу медичного персоналу з медичного огляду призовників, тобто була наділена організаційно-розпорядчими обов'язками під час проведення чергового призову громадян району на строкову військову службу в Збройні Сили України весною 2013 року, тобто будучи службовою особою наділеною організаційно-розпорядчими обов'язками, під час телефонної розмови 25 квітня 2013 року, усвідомлюючи, що зробила відповідні записи щодо непридатності до військової служби у Збройних Силах України у особовій медичній справі ОСОБА_9, повідомила, що зможе звільнити останнього від проходження строкової служби за винагороду у розмірі 2 000 грн.
ОСОБА_5 в період часу з 24 квітня 2013 року по 29 квітня
2013 року розповіла ОСОБА_6 про свій намір отримати неправомірну вигоду від ОСОБА_9, в результаті чого у ОСОБА_6 виник умисел, спрямований на пособництво в отриманні ОСОБА_5 неправомірної вигоди від ОСОБА_9
В подальшому, о 17-ій год. 29 квітня 2013 року ОСОБА_5 разом із ОСОБА_6, знаходячись поблизу супермаркету по вул. Короленка, 60, у м. Броварах, зустрілися з ОСОБА_9, який за попередньою домовленістю із ОСОБА_5 та за її вказівкою передав ОСОБА_6 неправомірну вигоду у розмірі 2 000 грн.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора частково та заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника, пояснення захисника, який підтримав подану ним скаргу та заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора, перевіривши матеріали провадження та наведені у скарзі доводи, суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 368 КК України та ОСОБА_6 - за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 КК України підтверджуються сукупністю зібраних у кримінальному провадженні, перевірених у судовому засіданні та наведених у вироку доказах, що у касаційному порядку прокурором не оспорюються, як і правильність кваліфікації їх дій.
Твердження у касаційній скарзі захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 368 КК України замість як за ч. 2 ст. 190 КК України, оскільки вона не є службовою особою, а отже і суб'єктом злочину за який її засуджено, є безпідставними, виходячи з наступного.
Так, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 в одержанні неправомірної вигоди службовою особою, поєднане з вимаганням, підтверджуються доказами, здобутими у кримінальному провадженні, належно оцінених судом.
Судом першої інстанції перевірялись заперечення щодо вчинення злочину ОСОБА_5 саме як службовою особою, що не знайшли свого підтвердження. Так, судом встановлено, що ОСОБА_5 була керівником медичної комісії Броварського ОМВК, а також членом призовної комісії, якою було визнано ОСОБА_9 непридатним до проходження служби у мирний час та обмежено придатним у військовий.
Згідно із наказом Міністерства оборони України № 402 ОСОБА_5, як член призовної комісії у період її роботи, організовує огляд призовників, забезпечує консультації лікарів, перевіряє якість записів лікарів, робить висновки про придатність призовника до військової служби, бере участь у складанні звіту про роботу комісії. Рішення про надання відстрочки приймається саме призовними комісіями, які підпорядковані обласним. При призові весною 2013 року, районною призовною комісією на підставі акту дослідження стану здоров'я Броварської ЦРЛ, було прийнято рішення про непридатність ОСОБА_9 до військової служби, та на підставі всіх наявних документів це рішення підтверджено обласною комісією.
Отже, кваліфікація дій ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 368 КК України є правильною.
Перегляд вироку суду в суді апеляційної інстанції провадився у передбаченому законом порядку. Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Перевірялись й судом апеляційної інстанції доводи захисника про те, що ОСОБА_5 не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 368 КК України, які були спростовані тим, що її статус службової особи наділеної організаційно-розпорядчими обов'язками повністю підтверджує посадова інструкція, накази та розпорядження про те, що вона входить до складу призовної комісії у якості лікаря, що організовує роботу медичного персоналу з медичного огляду призовників. Також було встановлено, що саме у зв'язку із вчиненням ОСОБА_5 дій, які входили до її службових обов'язків та за які вона отримала неправомірну вигоду, ОСОБА_9 було визнано непридатним до проходження служби у Збройних Силах України.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що до засудженого ОСОБА_6 неправильно застосовано положення ст. 70 КК України, то вони не заслуговують на увагу виходячи з наступного.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2013 року засуджено ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів строком на два роки. До набрання вироком законної сили відповідно до вимог ст.ст. 176, 177 КПК України ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з покладенням на нього відповідних обов'язків.
Так, у разі, коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме положення ч. 4 ст. 70 КК України, та зазначено, що вироки Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2013 року та вирок суду у даному провадженні від 17 квітня 2014 року виконуються самостійно.
Не заслуговують на увагу й доводи скарги прокурора про безпідставне незастосування до засудженої положень ст. 79 КК України, оскільки як убачається з ували суду, ОСОБА_5 не заперечувала проти застосування до неї положень ст. 75 КК України і вирок у цій частині в апеляційному порядку нею не оскаржувався.
Судом при призначенні покарання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повною мірою враховано тяжкість вчиненого злочину, дані про особи засуджених, які позитивно характеризуються, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувають, не судимі, щиро розкаялися у вчинені злочину, а також повністю визнали та підтвердили обставини його вчинення. Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд визнав перебування на їх утриманні спільної малолітньої дитини - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3. Обставин, які б обтяжували покарання засуджених, судом не встановлено.
Апеляційний суд, при перегляді кримінального провадження, ретельно перевірив викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора, за змістом аналогічні доводам у касаційній скарзі, щодо безпідставного застосування до засуджених положень ст. 75 КК України, та щодо необхідності звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання на підставі ст. 79 КК України, а також про неправильне застосування ст. 70 КК України при призначенні покарання ОСОБА_6, і правильно визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі мотиви такого рішення, з чим погоджується і колегія суддів.
Суд вважає, що призначене покарання відповідає вимогам статей 50, 52, 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6, попередження вчинення ними нових злочинів є відповідним скоєному. Підстав вважати таке покарання невідповідним внаслідок м'якості суд не вбачає.
З огляду на те, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, касаційні скарги прокурора та захисника задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 376, 433, 434, 436 КПК України, суд,
ухвалив:
Вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від
17 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від
18 червня 2014 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
___________________ ___________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3