04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"16" лютого 2015 р. Справа№ 925/1784/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лобаня О.І.
суддів: Федорчука Р.В.
Майданевича А.Г.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 16.02.2015 року,
розглянувши апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення господарського суду Черкаської області від 27.11.2014 року
у справі № 925/1784/14 (суддя Скиба Г.М.)
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до 1) підрозділу примусового виконання рішень відділу державної
виконавчої служби Головного управління юстиції у
Черкаській області
2) Головного управління юстиції у Черкаській області
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1) Державна казначейська служба України
2) Головне управління Державної казначейської служби України у
Черкаській області
за участю прокурора міста Черкаси
про стягнення 178 773,67 грн. інфляційних втрат та 3% річних.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 27.11.2014 року по справі № 925/184/14 позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління юстиції у Черкаській області, треті особи Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, за участю прокурора міста Черкаси про стягнення 178 773,67 грн. інфляційних втрат та 3% річних задоволено повністю. Провадження стосовно підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області - припинено.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 27.11.2014 року Державна казначейська служба України звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Черкаської області від 27.11.2014 року у справі № 925/1784/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також, скаржник просив поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Черкаської області від 27.11.2014 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 року відновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу прокуратура міста Черкаси підтримала подану апеляційну скаргу Державної казначейської служби України у повному обсязі та просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким, у задоволенні позову відмовити.
Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Позивач просив суд апеляційної інстанції в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні 16.02.2015 року прокурор надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу та відзив прокуратури міста Черкаси на підставі доводів викладених в них та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Черкаської області від 27.11.2014 року по справі № 925/184/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 у судовому засіданні 16.02.2015 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів викладених у своєму відзиві на скаргу та просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 27.11.2014 року.
Представники підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області, Головного управління юстиції у Черкаській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області у судове засідання 16.02.2015 року не з'явились, про час та місце розгляду справи відповідачі та треті особи були повідомлені належними чином про що, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення.
При цьому, від Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області до Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання в якому їхній представник просить розглядати справу за відсутності представника.
Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області та Головне управління юстиції у Черкаській області про причини неявки своїх представників у судове засідання суд не повідомили.
Враховуючи викладене, заслухавши пояснення прокурора та позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки відповідачі та треті особи про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, участь представників що не з'явились, у судовому засіданні 16.02.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових доказів та відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.
Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін що з'явились в судове засідання, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_2 звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області та Головного управління юстиції у Черкаській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України та Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області про стягнення 178773,67 грн., в тому числі 117159,98 грн. інфляційних, 61613,69 грн. 3% річних, та відшкодування судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 13.05.2010 року по 03.09.2014 року, впродовж більше чотирьох років, підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області протиправно та безпідставно не виконував судове рішення у справі №01-03/4079, що позбавило позивача законного права на мирне володіння своїм майном, завдало майнової шкоди, вимагало додаткових зусиль та особистого часу для складання листів, скарг, заяв, заперечень, участі у судових засіданнях тощо. За цей період у зв'язку з інфляційними процесами в Україні кошти знецінилися, чим позивачу завдано значної матеріальної шкоди.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 28.02.2003 року по справі № 14-01/2467 було визнано неправомірною бездіяльність районного відділу ДВС Соснівського РУЮ у м. Черкаси при відкритті виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Черкаської області від 19.11.2002 року у справі № 01/2467, визнано недійсною постанову районного відділу ДВС Соснівського РУЮ у м. Черкаси від 28.11.2002 року про зупинення виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Черкаської області від 19.11.2002 року у справі № 01/2467, зобов'язано ВДВС Соснівського РУЮ у м. Черкаси виконати наказ.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 13.12.2004 року по справі № 14-01/2467 було визнано неналежним виконання наказу господарського суду Черкаської області від 19.11.2002 року у справі № 01/2467 відділами ДВС Соснівського РУЮ у м. Черкаси, Печерського РУЮ у м. Києві, Державного казначейства України та відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, визнано недійсною постанову районного відділу ДВС Соснівського РУЮ у м. Черкаси від 11.03.2003 року про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Черкаського області від 19.11.2002 року у справі № 01/2467 у зв'язку з передачею відділу ДВС Печерського РУЮ у м. Києві, зобов'язано ВДВС Соснівського РУЮ у м. Черкаси виконати наказ.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 22.04.2005 року по справі № 14-01/2467 було визнано недійсною постанову державного виконавця ВДВС Соснівського РУЮ у м. Черкаси від 11.03.2005 року про зупинення виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Черкаського області від 19.11.2002 року у справі № 01/2467, внесено зміни до наказу від 19.11.2002 року в частині виключення реквізитів рахунку Державного казначейства, видано новий наказ.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 02.06.2005 року по справі № 14-01/2467 було визнано недійсною постанову державного виконавця ВДВС Черкаського МУЮ від 11.03.2005 року про відмову у відкритті виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Черкаського області від 22.04.2005 року у справі №01/2467, зобов'язано районний ВДВС Черкаського МУЮ виконати наказ.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 01.08.2005 року по справі № 14-01/2467 було зобов'язано ВДВС Черкаського МУЮ відновити виконавче провадження та виконати наказ.
12.08.2005 року державним виконавцем була винесена постанова про відновлення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Черкаської області по справі № 01/2467 від 19.11.2002 року.
Постановою ВДВС Черкаського МУЮ від 31.10.2005 року наказ господарського суду Черкаської області від 19.11.2002 року по справі № 01/2467 на підставі п. 5 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» повернутий стягувачу.
Постановою ВДВС у Соснівському районі м. Черкас від 05.12.2005 року було відмовлено позивачу у відкритті виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Черкаської області у справі №01/2467 від 19.11.2002 року.
Листом від 17.02.2006 року № 791 ДВС у Соснівському районі міста Черкас відмовлено у відновленні виконавчого провадження з підстав пред'явлення наказу господарського суду Черкаської області від 19.11.2002 року № 01/2467 не за належністю.
Листом ДВС Черкаської області від 13.12.2006 року № 74-Ю повідомлено позивача про те, що з урахуванням принципу територіальності наказ від 19.11.2002 року у справі № 01/2467 підлягає виконанню відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби.
Листом Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 22.12.2006 року № 25/6-50-11247 позивач повідомлений, що на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби покладається виконання рішень, за якими боржниками є вищий чи центральні органи державної влади, та за якими стягненню підлягає сума боргу від десяти та більше мільйонів гривень.
Ухвалами господарського суду Черкаської області від 28.02.2003 року, від 13.12.2004 року, від 22.04.2005 року, від 02.06.2005 року, від 01.08.2005 року визнавалась бездіяльність державного виконавця неправомірною, постанови про припинення, закінчення, зупинення виконавчого провадження, відмову у відкритті виконавчого провадження - недійсними, орган ДВС зобов'язувався судом виконати наказ від 19.11.2002 року № 01/2467.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Макара та інші проти України» від 12.12.2013 року підтверджено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції стосовно позивача. Суд спонукав державу-відповідача виконати рішення національного суду (а.с. 70).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, виконавче провадження відкрито 23.01.2014 року (а.с. 71). Остаточно рішення виконано 04.09.2014 року, про що свідчить витяг з реєстру казначейства за 04.09.2014 року (а.с. 71 зворот).
Місцевий господарський суд вірно зазначив, що у даній справі, суд не досліджує дійсності рішення господарського суду Черкаської області від 21.09.2009 року у справі № 01-03/4079 (а.с. 12), оскільки рішення суду набрало законної сили та станом на 04.09.2014 року є виконаним.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
В ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати за рішенням суду. Рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні, оскільки 17.07.1997 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція, Європейська конвенція) є частиною національного законодавства України, і підлягає застосуванню нарівні з національним законодавством України. Сторони конвенції гарантують права і свободи передбачені конвенцією. Для забезпечення виконання положень Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод функціонує Європейський суд (Суд, Євросуд) з прав людини, який розглядає скарги, подані тільки після вичерпання всіх національних засобів захисту прав. Рішення Європейського суду підлягають обов'язковому виконанню сторонами.
Відповідно до положень ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Якщо зобов'язання виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені ст. 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно положень ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.
Законодавець у гл. 82 ЦК України не дає визначення шкоди. При цьому стаття 1192 ЦК України визначає способи відшкодування шкоди: або в натурі, або відшкодувати збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Законодавець у ст. 22 ЦК України вказує на способи відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Збитками в тому числі є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Враховуючи викладене вище, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач використав належний спосіб захисту свого порушеного права з посиланням на п. 8 ч.1 ст. 16 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач реалізував своє право на стягнення з Державного бюджету України втрат від інфляції, 3% річних та судових витрат, тобто, наявне грошове зобов'язання боржника, що було виконано лише 04.09.2014 року уповноваженою особою від імені держави, яка у спірних правовідносинах виступає Головне управління юстиції у Черкаській області.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, у відповідності до постанови Верховного суду України від 23.01.2012 року, постанови Вищого господарського суду України від 31.08.2011 року та інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012, чинне законодавство України не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 115 ГПК України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України та виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Статтею 5 названого Закону передбачено, що Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.
Статтею 9 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.2 ст. 598 ЦК України припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Місцевий господарський суд вірно зазначив, що вимога позивача про стягнення інфляційних збитків та 3% річних з простроченої суми (при наявному грошовому зобов'язанні) з боржника грунтується на положеннях цивільного законодавства України, а не на положеннях господарського чи іншого договору.
Відповідальність за порушення зобов'язання врегульована окремою главою ЦК України - гл. 51, яка знаходиться в розділі правових наслідків порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Так, на підставі наявного грошового зобов'язання (за рішенням суду, а не боргу за іншим договором) позивачем нараховано відповідачу 61613,69 грн. 3% річних за період прострочення з 13.05.2010 року по 03.09.2014 року (всього 1574 календарні дні), та 117159,98 грн. інфляційних втрат за період з 01.06.2010 року по 31.08.2014 року, які він просить стягнути з відповідача.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому стягненню підлягає 61613,69 грн. 3% річних та 117159,98 грн. інфляційних втрат на користь позивача.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що при розгляді даної справи та прийнятті рішення місцевий господарський суд вірно відхилив доводи відповідача про вже задоволені вимоги позивача за рішенням Європейського суду та виплату йому шкоди, оскільки Європейський суд з прав людини розглядав окремий спір позивача проти держави Україна.
Також, місцевий господарський суд вірно відхилив заперечення відповідача про неможливість задоволення таких вимог позивача у зв'язку з війною в Україні, оскільки в Україні не оголошувався військовий стан.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позов пред'явлено до належного відповідача - Головного управління юстиції у Черкаській області, яке діє на підставі Наказу Міністерства юстиції України від 10.04.2012 року №549/5 (а.с. 101) та є уповноваженим державою органом, що діє у спірних правовідносинах.
Крім того, органом уповноваженим на представництво України в Європейському суді з прав людини - є Міністерство юстиції України.
Так, Указом Президента України від 06.04.2011 року № 395/2011 «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України» було встановлено, що одним із основних завдань Міністерства юстиції України є забезпечення представництва інтересів держави у судах України, здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб'єктів та України, здійснює офіційне опублікування нормативно-правових актів, чинних міжнародних договорів України, рішень Європейського суду з прав людини щодо України в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України», забезпечує підготовку документів та представництво інтересів держави в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та звітує перед Комітетом міністрів Ради Європи про стан виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України, забезпечує виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Місцевий господарський суд вірно зазначив, що відсутність коштів у відповідача чи відсутність механізму списання коштів відповідача при відсутності фінансування його діяльності з державного бюджету не можуть бути підставою незадоволення грошових вимог позивача та невиконання грошового зобов'язання відповідача.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов стягнувши з держави за рахунок державного бюджету, де уповноваженою особою від імені держави виступає Головного управління юстиції у Черкаській області, що діє в інтересах відділу примусового виконання рішень через Головне управління державної казначейської служби України у Черкаській області на користь позивача, та вірно припинив провадження стосовно підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції, оскільки внаслідок перетворення у відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області, відділ не є юридичною особою, а лише підрозділом відповідача (а.с. 86).
Судова колегія не приймає до уваги доводи прокуратури міста Черкаси щодо пропуску позивачем встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності до заявлених вимог за період з 13.05.2010 року по 03.09.2014 року (3% річних), та за період з 01.06.2010 року по 31.08.2014 року (інфляційних втрат), з огляду на таке.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Враховуючи, що позивач своєчасно реалізував своє право на звернення до суду за захистом свого порушеного права, яке полягало у завданні йому збитків, завданих органом державної виконавчої служби і вказане право захищено судом шляхом стягнення суми збитків з Державного бюджету України, про що є рішення господарського суду Черкаської області, тому не можна вважати строк, який тече після пред'явлення позову та ухвалення рішення, позовним.
З ухваленням судового рішення від 21.09.2009 р. у справі № 01-03/4079 у відповідача виник обов'язок його виконати, проте вказане рішення було виконане лише 04.09.2014 року, не з вини позивача.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 27.11.2014 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Державної казначейської служби України слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Черкаської області від 27.11.2014 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення господарського суду Черкаської області від 27.11.2014 року у справі № 925/1784/14 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Черкаської області від 27.11.2014 року у справі № 925/1784/14 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 925/1784/14 повернути до господарського суду Черкаської області.
Головуючий суддя О.І. Лобань
Судді Р.В. Федорчук
А.Г. Майданевич
Дата підписання 23.02.2015 року