23 лютого 2015 року Справа № 1830/13/876
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого-судді Довга О.І.,
судді Ліщинський А.М.,
судді Запотічний А.М.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області ДПС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2012 року у справі № 2а-9296/12/1370 за позовом Приватного підприємства «Гал-Хліб» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Приватне підприємство «Гал-Хліб», звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002151552 прийнятого 24.10.2012 року відповідачем, Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням позивачем вимог чинного законодавства при проведенні перевірки, відсутністю передбачених законом підстав для її проведення, та безпідставним прийняттям оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2012 року у справі № 2а-9296/12/1370 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби №0002151552 від 24.10.2012 року.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права скаржник просить постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується наявними у справі повідомленнями про вручення повісток, а тому у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 197 КАС України їх неприбуття не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість, про що 12.10.2012 року складено акт №603/1520/30367405.
За результатами камеральної перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 24.10.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0002151552 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 20337,5 грн. (основний платіж - 16270 грн., штрафна санкція - 4067,5 грн.). Підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення є викладений у акті камеральної перевірки висновок відповідача про порушення позивачем п.3.1.1. п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 п.п.7.4.1, п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями, частини 1, 5 ст.203, п.1.2 ст.215 ст.228 Цивільного кодексу України, завищено податковий кредит у жовтні 2010 року на суму ПДВ 16270 грн., сформованого по постачальнику ПП «Промспецтех» (код ЄДРПОУ 3684884).
Згідно акта камеральної перевірки відповідач провів камеральну перевірку даних декларації позивача з податку на додану вартість за жовтень 2010р. (від 17.11.2010р. №50412), дод.5 розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до декларації за жовтень 2010р. (від 17.11.2010р. № 50410) у жовтні 2012 року та зробив висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства без використання жодних первинних документів позивача, і виключно на підставі акта «Про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Промспецтех» (36841884) з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування по податку на додану вартість за період з 25.11.2009р. по 01.07.2011р.» 160/231/36841884 від 20.07.2011р.), зареєстрованого в ДПІ у Ленінському р-ні М.Дніпропетровськ.
Відповідно до п.200.10 ст.200 ПК України, камеральна перевірка заявлених у податковій декларації даних проводиться податковим органом протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації.
З огляду на приписи п. 75.1 ПК України під час камеральної перевірки не можуть використовуватися документи первинного обліку платника податків, вивчення та оцінка укладених таким платником податків угод, оскільки дані про укладання таких угод не відображаються у податковій звітності, а отже, під час камеральної перевірки неможливо зробити висновок про реальність або фіктивність укладених платником податків правочинів.
Податковим законодавством не передбачено витребування будь-яких документів від платників податків до початку проведення камеральної перевірки, тобто ця перевірка проводиться за наявними в органу податкової служби документами (деклараціями) (п. 85.1ПКУ). Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (п. 85.2 ПКУ).
Оскільки предметом камеральної перевірки є правильність складання податкових декларацій, суд дійшов висновку, що документами, які мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші. А у разі якщо під час проведення камеральної перевірки буде виявлено порушення податкового законодавства, відповідач має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку позивача, як це визначено гл. ХІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 р. №41, на порушення якого відповідач актом камеральної перевірки визначив податкові зобов'язання позивача.
Разом з тим, в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
Належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів на підтвердження висновків суб'єкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача операцій з поставки товарів (робіт, послуг) згідно з п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України або згідно з ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», неправильного визначення позивачем об'єкту оподаткування ПДВ та дати виникнення податкових зобов'язань з ПДВ згідно з ст.ст.185, 187 Податкового кодексу України або згідно з ст.ст.3 і 7 Закону України «Про ПДВ» акт перевірки контролюючого органу не містить.
Позивачем долучено до матеріалів справи накладну від ПП «Промспецтех» від 29.10.2010р. на ротаційну електричну піч та хлібопекарський візок та податкову накладну, у якій зазначено податок на додану вартість в сумі 16270 грн.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Так, виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.
У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.
Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).
Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.
Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 року№143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями(іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.
У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит передбачено п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону.
У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону).
Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).
У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону).
Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.
Надані позивачем документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.
Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договору, укладеного позивачем з ПП «Промспецтех», в акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб ПП «Промспецтех» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України в частині створення та ведення господарської діяльності ПП «Промспецтех».
Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними» від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».
В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.
Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 0.06.2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.
Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Судом при винесенні рішення також взято до уваги, що на момент укладення договору ПП «Промспецтех» було зареєстровано платником ПДВ.
Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.
Відтак викладений у акті перевірки висновок відповідача про безтоварність та нікчемність правочину без дослідження первинних бухгалтерських документів та документів бухгалтерської і фінансової звітності є безпідставними та необґрунтованими.
Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дало суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. 160, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області ДПС залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2012 року у справі № 2а-9296/12/1370 без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Довга О.І.
Судді Ліщинський А.М.
Запотічний І.І.