03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/1903/2015 Головуючий в суді 1 інстанції - Тітов М.Ю.
Доповідач - Ящук Т.І.
26 лютого 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Басюк Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
встановила:
В жовтні 2013 року позивач ПАТ «Банк «Демарк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року позов задоволено : стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Демарк» заборгованість по кредиту - 24 669,15 доларів США, заборгованість по відсотках - 427,63 доларів США, заборгованість по щомісячній комісії - 1262 грн. 50 коп., пеню по кредиту - 28 558 грн. 11 коп., штраф за порушення строку сплати відсотків - 30 грн., пеню по відсотках - 4 грн. 57 коп., а також витрати по сплаті судового збору - 2304 грн. 54 коп.
Не погоджуючись з рішенням, відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по нарахованій комісії за користування кредитом у розмірі 1262 грн. 50 коп. - відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду у цій частині обставинам справи, порушення норм процесуального права.
Вказувала, що щомісячна комісія, передбачена п. 3.5.2. кредитного договору, не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тому є всі підстави вважати дану умову нікчемною згідно з положенням ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Однак, суд першої інстанції на даний факт уваги не звернув.
Крім того, відповідач не була присутня в судовому засіданні та не приймала участі у розгляді справи, оскільки перебувала на лікарняному, про що направляла клопотання про відкладення розгляду справи, однак суд розглянув справу у її відсутність.
В судовому засіданні апелянт та її представник підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити.
Представник апелянта ОСОБА_4 вказав, що у даному випадку апеляційний суд має підстави вийти за межі доводів апеляційної скарги, оскільки умови кредитного договору про сплату щомісячної комісії є нікчемними. Враховуючи, що позичальником ОСОБА_3 було сплачено щомісячну комісію на загальну суму 45 425 грн. 25 коп., то зазначена сума повинна бути зарахована у рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту та відсотках. У зв'язку з цим просив визначити суму заборгованості за кредитом - 23 476,78 доларів США замість 24 669,15 доларів США, що стягнута за рішенням суду, а в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та комісією - відмовити.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи в його відсутності та пояснення на апеляційну скаргу, в яких просив скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 03.09.2007 року між ВАТ «Банк «Демарк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 426-051, відповідно до якого відповідач отримала кредит в розмірі 25 000 доларів США, з кінцевим строком повернення до 31.08.2012 року, зі сплатою відсотків у розмірі 12% річних, які нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом і підлягають сплаті щомісячно, а також сплатою щомісячної комісії в розмірі 631 грн. 25 коп.
10.11.2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, відповідно до якої відсоткова ставка за кредитним договором була встановлена в розмірі 13% річних.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що строк повернення кредиту настав 31.08.2012 року, проте відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконує, у встановлений строк кредит не повернула, відсотки за користування кредитом не сплатила у повному обсязі.
Станом на 18.10.2013 року заборгованість по сплаті кредиту становить 24 669,15 доларів США, залишок нарахованих та несплачених відсотків з 01.09.2013 року по 18.10.2013 року складає 427,63 доларів США, заборгованість по сплаті щомісячної комісії, нарахованої з 01.09.2013 року по 18.10.2013 року становить 1262 грн. 50 коп.
Крім того, виходячи із положень п. 6.3, 6.4 кредитного договору, суд першої інстанції визнав обґрунтованим нарахування 28 558 грн. 11 коп. пені за прострочення сплати кредиту, 30 грн. штрафу за перші два дні прострочення сплати відсотків, та 4 грн. 57 коп. пені, нарахованої починаючи з третього дня прострочення сплати відсотків.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними, обґрунтованими і такими, що відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 525, 526, 533, 611, 1054 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо нікчемності умов п. 3.5.2 кредитного договору і що така нікчемність тягне за собою перерахунок сплачених позичальником сум на погашення кредиту - колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до умов п.3.5.2 кредитного договору позичальник щомісячно сплачує банку за користування кредитом комісію в розмірі 631 грн. 25 коп.
Як вбачається з матеріалів справи №2/756/1845/14 за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Банк «Демарк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору від 03.09.2007 року, розглянутої Оболонським районним судом м. Києва, звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_3 серед інших підстав для визнання кредитного договору недійсним посилалась на невідповідність пункту 3.5.2 кредитного договору про зобов'язання сплачувати щомісячну комісію вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено.
Вказаним рішенням суду встановлено, що істотні умови кредитного договору №426-051 від 03.09.2007 року визначено сторонами, договір підписано ними, з дотриманням та у відповідності до ст. 626-628, 638 ЦК України без будь-яких застережень з боку позивача щодо умов, на яких він укладається. Підписанням оспорюваного кредитного договору без будь-яких застережень, отриманням коштів у кредит ОСОБА_3 підтвердила, що вона обізнана та погодилась з усіма умовами кредитного договору. Підстав для визнання спірного кредитного договору недійсним судом не встановлено.
В суді апеляційної інстанції при розгляді даної справи ОСОБА_3 підтвердила, що за умовами кредитного договору вона повинна була протягом строку договору щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом та комісію, а суму кредиту - сплатити наприкінці дії договору, в строк до 31.08.2012 року.
Як вбачається з розрахунку суми заборгованості по кредиту, наданого позивачем ПАТ Банк «Демарк», ОСОБА_3 з часу отримання кредиту та до 18.09.2013 року виконувала умови кредитного договору, сплачуючи проценти за користування кредитом та комісію. За вказаний період нею було сплачено: кредиту - 330,85 доларів США; процентів на суму 19 409,4 доларів США; комісії - 45 425 грн. 25 коп., а також пеню за прострочення сплати відсотків - 6995 грн. 98 коп.
Таким чином, судом першої інстанції було вірно встановлено, що залишок заборгованості по кредиту становить 24 669,15 доларів США, нараховані та несплачені відсотки за період з 01.09.2013 року по 18.10.2013 року - 427,63 доларів США; щомісячна комісія за вересень та жовтень 2013 року - 1262 грн. 50 коп.
Крім того, посилання представника апелянта на положення абзацу 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки кредитний договір був укладений між сторонами 03 вересня 2007 року, а частину четверту ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено вказаним абзацом Законом України № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22.09.2011 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено розмір заборгованості позичальника на підставі наданого позивачем розрахунку, підстав для сумніву у правильності якого не вбачається, з урахуванням наданого позивачем до суду апеляційної інстанції розрахунку заборгованості, із переліком щомісячно сплачених сум за період з часу укладення договору до 20.10.2013 року, а також обґрунтованих розрахунків відсотків та пені.
Матеріали справи не містять доказів тих обставин, що сума погашеного кредиту є більшою, ніж зазначено у розрахунку заборгованості.
Як вбачається з розрахунку по пені на суму 28 558 грн. 11 коп., пеня нарахована відповідно до умов п.6.3 кредитного договору - за порушення строків погашення кредиту, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Враховуючи, що сума кредиту мала були сплачена до 31.08.2012 року, а пеня нарахована за період з 19.10.2012 року по 18.10.2013 року, то порушень умов договору та норм матеріального права при нарахуванні суми пені колегія не вбачає.
Доводів щодо неправильності нарахування заборгованості по процентах, пені та штрафу - апеляційна скарга не містить. Підстав для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру пені - колегія суддів не вбачає, оскільки підстави, визначені вказаною нормою для її застосування, колегією не встановлені, а жодних доводів щодо розміру пені апелянтом не наведено.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що ним допущено порушення матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.
Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню чи зміні не підлягає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-308, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 грудня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: