Справа № 593/1512/14-ц Головуючий у 1-й інстанції Музика Я.М.
Провадження № 22-ц/789/232/15 Доповідач - Щавурська Н.Б.
Категорія - 46
12 лютого 2015 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Щавурської Н.Б.
суддів - Ходоровський М. В., Фащевська Н. Є.,
при секретарі - Парандюк Ю.Б.
з участю сторін - представника аплянта ОСОБА_1-адвоката ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3-ОСОБА_4, адвоката ОСОБА_5,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бережанського районного суду від 18 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину будинковолодіння, як частку у спільній сумісній власності подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок із надвірними будівлями, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що за час перебування в шлюбі з ОСОБА_3 за кошти, що є спільною сумісною власністю подружжя ними був придбаний житловий будинок по АДРЕСА_1. 13.06.2012 року шлюб їх розірвано. З підстав, що будинок набутий ними за час шлюбу, у зв'язку з чим є спільною сумісною власністю подружжя, однак титульним власником даного будинку в правовстановлюючих документах вказаний лише відповідач, просила визнати за нею право власності на ? даного будинку.
Відповідач ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом про визнання за ним права особистої приватної власності на жилий будинок, посилаючись на те, що даний будинок був придбаний ним хоча й під час шлюбу з ОСОБА_1, однак за його особисті кошти, які подарувала йому мати.
Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 18.12.2014 року в позові ОСОБА_1 відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено, визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення, вважаючи його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи. У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 апеляційну скаргу своєї довірительки підтримав, зіславшись на доводи, викладені в ній. Представники відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, адвокат ОСОБА_5 відносно апеляційної скарги заперечили, просили її відхилити, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованим, таким, що скасуванню не підлягає.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, дослідивши нові докази, неподання яких позивачем було зумовлено поважністю причин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відмовляючи у позові ОСОБА_1 і задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що дане будинковолодіння хоча й придбане за час шлюбу, однак не є об'єктом спільної сумісної власності, оскільки придбане за особисті кошти ОСОБА_3, які подарувала йому мати. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, що 02.09.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб. Від даного шлюбу у подружжя народилося двоє дітей (а.с.6, 7, 9).
11.10.2007 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7 зареєстрований за № 5481, з якого вбачається, що продавець ОСОБА_6 продав покупцеві ОСОБА_3 за плату в сумі 10000 грн. будинковолодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.31).
На підставі вказаного договору ОСОБА_3 видано технічний паспорт і зареєстровано право власності на будинок (а.с.20, 29-30, 32).
В даному будинковолодінні зареєстровані позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_3, двоє їх неповнолітніх дітей, 2006 і 2009 р.н. і сестра позивача ОСОБА_9 (а.с.12).
13.06.2012 року шлюб між сторонами у справі розірвано (а.с.8).
У відповідності до ст.57 Cімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції безпідставно послався як на доказ того, що будинок придбаний за особисті кошти відповідача, на договір завдатку від 29.09.2006 року на суму 300 доларів США, укладений між ОСОБА_10 (матір'ю відповідача) та продавцем ОСОБА_6, оскільки передача матір'ю відповідача будь-яких коштів продавцю жодним чином не стосується особи самого відповідача, у зв'язку з чим вказаний доказ не відповідає вимогам належності, встановленим ст.58 ЦПК України ( а.с.33).
Також, відповідно до вимог п.3 ч.1ст.208 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів передбачених частиною першою ст.206 ЦК України належить вчиняти у письмовій формі. Правовим наслідком недотримання передбаченої законом форми договору є відсутність у сторони права посилатись на показання свідків, як на доказ що підтверджує її заперечення (ч.1 ст.218 ЦК України). В даному випадку з врахуванням того, що договір дарування коштів в сумі 3000 доларів США відповідачу його матір'ю, про існування якого стверджує сторона відповідача не був укладений у формі, передбаченій законом (письмовій), безпідставними є й посилання суду, як на доказ передачі цих коштів ОСОБА_3 на показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13
За вказаних обставин, відповідачем ОСОБА_3 не доведено належними та допустимими доказами, що будинок по АДРЕСА_1 придбаний ним під час перебування в шлюбі, однак за кошти, що належали йому особисто, тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову не відповідає вимогам ст.ст.213, 214 ЦПК України.
Разом з тим, відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У відповідності з ч.1 ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Згідно вимог ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, а відповідно до ч.1 ст.70 цього ж кодексу у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором..
Доказом, що вказаний будинок був придбаний сторонами саме за кошти, що належали подружжю (сторонам по справі ОСОБА_1 і ОСОБА_3) є заява позивача ОСОБА_1 від 11.10.2007 року, посвідчена приватним нотаріусом Бережанського нотаріального округу ОСОБА_7 зареєстрована за № 5480, відповідно до змісту якої нею надавалася згода на придбання її чоловіком ОСОБА_3 спірного будинку саме за гроші, які є спільною сумісною власністю подружжя (а.с.77).
Таким чином, висновки суду першої інстанції в частині відмови позивачу в позові не грунтуються на вимогах закону.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом першої інстанції ухвалено з у зв'язку з недоведеністю обставин справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у зустрічному позові ОСОБА_3
Керуючись ст.ст.10, 60, 303 ч.ч.1, 2;, 307 ч.1 п.2; 309 ч.ч.2, 3, 4; 313, 314 ч.2, 316 ч.1, 317 ч.1, 319 ч.1, 325 ч.1 Цивільного процесуального кодексу, ст.60 Сімейного кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1- задовольнити.
Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2014 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину будинковолодіння, як частку у спільній сумісній власності подружжя - задовольнити. В зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок із надвірними будівлями - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області Н.Б. Щавурська