Справа № 607/10902/13-ц Головуючий у 1-й інстанції Процько Я.В.
Провадження № 22-ц/789/62/15 Доповідач - Щавурська Н.Б.
Категорія - 50
05 лютого 2015 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Щавурської Н.Б.
суддів - Гурзель І. В., Фащевська Н. Є.,
при секретарі - Парандюк Ю.Б. , Панькевич Т.І.,
з участю сторін - прокурора Фігель О.Г.,апелянта ОСОБА_1 і його представника адвоката ОСОБА_2, позивача ОСОБА_3 і її представника адвоката ОСОБА_4,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, заступника прокурора Тернопільської області Антюка І. на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав, -
У травні 2013 року позивач ОСОБА_3 (після одруження ОСОБА_3) звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що у 2010 році вони з відповідачем розірвали шлюб, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з позивачем. Протягом останніх двох років відповідач не спілкується з сином, ухиляється від виконання обов'язків, пов'язаних з його вихованням, не цікавиться життям сина. Просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно сина ОСОБА_6, 2008 р.н.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 листопада 2014 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_6 та стягнено з нього 131,70 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В апеляційній скарзі заступник прокурора Тернопільської області Антюк І. просить скасувати рішення суду, вважаючи його винесеним з порушенням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, та недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими.
У судовому засіданні апелянти та їх представники апеляційні скарги підтримали, зіславшись на доводи, викладені у них.
Позивач ОСОБА_3 і її представник адвокат ОСОБА_4 відносно апеляційних скарг заперечили, просили їх відхилити, вважають рішення суду законним та обгрунтованим, таким, що скасуванню не підлягає. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційних скарг в їх межах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання сина за відсутності будь-яких перешкод з боку позивача у спілкуванні з дитиною.
Такий висновок, на думку колегії суддів, не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Так, судом встановлено, що позивач і відповідач є батьками ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).
Дитина проживає з матір'ю.
З квітня 2010 року ОСОБА_6 почав відвідувати дошкільний навчальний заклад № 19 Тернопільської міської ради.
Як вбачається з довідки № 308 від 30.01.2014 року, виданої Тернопільським дошкільним навчальним закладом № 19 Тернопільської міської ради, батько - ОСОБА_1 жодного разу не проводив сина у садок і не забирав його, за харчування дитини коштів не вносив, навчально-виховним процесом не цікавився. 30 січня 2014 року відповідач приніс дитині подарунок, залишив його у груповій кімнаті, а про зустріч з сином і не згадував ( а.с.69).
Орган опіки та піклування у своєму висновку, затвердженому рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 1096 від 17 жовтня 2014 року, визнав за доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина, мотивуючи такий висновок тим, що відповідач не опікується дитиною (а.с.13-14).
Відповідно до ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з п.1 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Виходячи зі змісту ст.164 СК Українита роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у постанові від 30.03.2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", обставинами які мають значення для справи, і які відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинен довести саме позивач, є винна поведінка батька і його свідоме нехтування своїми обов'язками.
Також, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 вищезгаданої постанови, позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Крім цього, в абз.2 п.18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду роз'яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до ст.9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не врахував відповідних роз'яснень, викладених у постанові Пленуму, дав невірну оцінку зібраним у справі доказам, в зв'язку з чим, на думку колегії суддів прийшов до помилкового висновку про доведеність факту умисного ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків.
Так, приймаючи до уваги висновок органу опіки і піклування від 17.10.2013 року (а.с.14), як доказ ухилення батька від виконання своїх обов'язків по відношенню до малолітнього сина, суд не врахував обставин, за яких такий висновок надавався, і зокрема, що даний висновок складений без врахування пояснень батька, без з'ясування проміжку часу та дійсних причин невиконання чи неналежного виконання ним своїх обов'язків, відносин, які існують між колишнім подружжям.
Разом з тим положення ст.19 СК України передбачає, що такий висновок не має для суду наперед встановленого значення, а оцінюється в сукупності з іншими доказами.
На думку колегії суддів, вищезгаданий висновок не може вважатись достатньо обгрунтованим і таким, що зроблений з врахуванням інтересів дитини, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 впродовж 2010-2011 років своєчасно сплачував аліменти на утримання свого неповнолітнього сина в розмірі 410 грн. щомісячно (а.с.37-38). Оскільки позивач змінила прізвище, перераховані кошти повертались ОСОБА_1 (а.с.37-38). Також, ним відкрито у банківській установі "дитячий" вкладний рахунок для накопичення коштів для сина до досягнення ним 16-річного віку (а.с.39). Як тільки отримав повідомлення з виконавчої служби про наявність заборгованості по аліментах, у жовтні поточного року намагався погасити вказану заборгованість шляхом направлення усієї суми 13744 грн. поштовим переказом позивачу, який однак в грудні 2014 року повернувся йому за закінченням терміну зберігання.
Як пояснив у судовому засіданні апелянт ОСОБА_1, він бажає брати участь у вихованні сина, однак враховуючи те, що з позивачем вони розлучилися, коли дитині не було ще й року, після розлучення проживали за різними адресами, бачилися рідко, оскільки при зустрічах з дитиною, позивач і її мати провокували сварки та скандали, що могло негативно вплинути на здоров'я сина, позивач утворила іншу сім'ю, дитина поступово його забула. Без участі колишньої дружини він не взмозі налагодити контакт з сином, оскільки не бажає його травмувати повідомленням, що саме він є батьком, а не теперішній чоловік позивача. В ході розгляду даної справи він звернувся до органу опіки та піклування про встановлення днів і годин побачень. Однак, не зважаючи на наявність відповідного рішення, позивач його не виконує. Колишня дружина всяко намагається уникати зустрічей сина з ним, не відповідаючи на телефонні дзвінки або повідомляючи про хворобу дитини чи відсутність за місцем проживання у зв'язку з від'їздом в село. Востаннє дозволила побачити сина взамін на отримання від нього згоди для виїзду за кордон в Республіку Болгарію .
За зверненням ОСОБА_1, органом опіки та піклування на засіданні опікунської ради при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради 17.10.2014 року прийнято рішення, яким встановлено графік побачень апелянта з сином ( а.с.135).
З пояснень позивача ОСОБА_3, даних в ході апеляційного розгляду справи, вбачається, що коли дитині було півтора року в її житті з'явився інший чоловік, з яким вона згодом одружилася, і якого їх син від шлюбу з ОСОБА_1 називає батьком. Тепер у них є спільна дитина. Про біологічного батька сину ОСОБА_6 в даний час повідомляти вона не вважає за потрібне. Колишній чоловік з сином спілкувався дуже рідко, а повністю перестав телефонувати і приходити, надавати матеріальну допомогу з грудня 2012 року. Вона також відносин з ним не підтримує.
Такі обставини як небажання повідомити сину (в доступній для нього формі) про існування біологічного батька ОСОБА_1, відсутність бажання налагодити контакт сина з батьком у зв'язку з невиконанням позивачем рішення органу опіки та піклування про призначення днів і годин побачень, факт звернення рішення про стягнення аліментів до виконання лише 26.12.2013 року (через сім місяців після того, як був поданий позов до суду), відмова матері отримати заборгованість по аліментах, надіслану поштовим переказом відповідачем (про що свідчить довідка поштового відділенні від 24.12.2010 року), а також перебування позивача в іншому шлюбі, в якому син сторін по даній справі теперішнього чоловіка позивача називає "батьком", на думку колегії суддів свідчать про небажання матері щоб біологічний батько (відповідач) спілкувався з сином, допомагав йому матеріально, а не про ухилення останнього від виконання своїх батьківських обов'язків.
Безпідставно, на думку колегії суддів, прийняті до уваги, як доказ ухилення ОСОБА_1 від батьківських обов'язків й показання свідків на стороні позивача ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10 в частині, що з 2010 року вони ніколи не бачили, щоб батько приходив до сина, оскільки переліченим свідкам невідомі дійсні стосунки, що існують між колишнім подружжям і причини такої відсутності батька. Крім цього, самі сторони по справі ствердили, що батько з сином до грудня 2012 року бачились дуже рідко, при цьому такі зустрічі відбувалися поза межами квартири (в парку).
Факт звернення відповідача в орган опіки та піклування про встановлення йому днів і годин побачень з сином та прийняття у зв'язку з цим 17.10.2014 року позитивного рішення в сукупності з поясненнями самого відповідача, що надавались в ході судового розгляду справи, показаннями свідків з його сторони ( ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15.) та діями матері, як свідчать про небажання, щоб батько спілкувався з сином колегія суддів вважає доказом наявних з боку позивача перешкод у виконанні відповідачем своїх батьківських обов'язків.
Зважаючи на те, що позивачем ОСОБА_3 не доведено факту умисного ухилення відповідача ОСОБА_1 від виконання ним батьківських обов'язків по відношенню до сина ОСОБА_6, ОСОБА_1 категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав, прагне брати участь у вихованні дитини (що стверджується зверненням його до органу опіки та піклування про встановлення йому побачень з сином, погашенням усієї суми заборгованості по аліментах з часу, коли він дізнався про розмір такої заборгованості і.т.п.), суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов до передчасного висновку про позбавлення відповідача батьківських прав, що потягло ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам ст.ст.213-214 ЦПК України та є підставою для скасування даного рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.10, 60, 303, 305 ч.2, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.2, 3, 4; 313, 314 ч.2, 316 ч.1, 317 ч.1, 319 ч.1, 325 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.150, 164 Сімейного кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1, заступника прокурора Тернопільської області Антюка І.- задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 листопада 2014 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області Н.Б. Щавурська