19 лютого 2015 року м. Київ К/800/38421/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Олексієнка М.М., Штульман І.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 до Васильківського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (Васильківський МВ ГУ МВС), Головного управління юстиції у Київській області, Державної виконавчої служби України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області (далі - Васильківський відділ ДВС), третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивачі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до суду із вказаним позовом.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2013 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним довготривале невиконання в повному та фактичному обсязі Васильківським МВ ГУ МВС і Васильківським відділом ДВС рішення Васильківського міського суду Київської області від 31.01.2002 року у цивільній справі №2-7/02 в період з 31.01.2002 року по 15.02.2007 року. В іншій частині позову відмовлено.
В касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять змінити рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги і скасувати вказане рішення в іншій частині, а також скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині незадоволених позовних вимог та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд в цій частині.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Васильківського міського суду Київської області від 31.01.2002 року у цивільній справі №2-7/2002 частково задоволено позов ОСОБА_5 до Васильківського МВ ГУ МВС про витребування майна.
Зобов'язано Васильківський МВ ГУ МВС повернути ОСОБА_5 вилучені у неї речі і документи.
Васильківським відділом ДВС 22 квітня 2002 року прийнято постанову №226-4 про повернення виконавчого листа №2-7 від 05.03.2002 року, виданого Васильківським міським судом Київської області, про зобов'язання Васильківського МВ ГУ МВС повернути позивачу вилучені речі згідно переліку, вказаному в рішенні суду, у зв'язку з неможливістю подальшого виконання рішення суду у справі №2-7/2002.
Васильківським МВ ГУ МВС позивачу було повернуто частину речей на суму 3448,35грн. а речі на суму 45652,47грн. і документи ГО «Любава» не повернуто.
Виконання рішення Васильківського міського суду Київської області від 31.01.2002 року в період з 31.01.2002 року по 15.02.2007 року було покладено на Васильківський відділ ДВС та Васильківський МВ ГУ МВС і це рішення фактично та повно ними виконано не було, а виконано лише в частині компенсації витрат в розмірі 1050грн. та повернуто 6% вилученого майна.
У зв'язку з невиконанням рішення від 31.02.2002 року в повній мірі ОСОБА_5 звернулася до Європейського суду з прав людини.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2007 року №24476/02 у справі «Погребна проти України» скарги заявника задоволено частково.
Вирішено, що у цій справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та стаття 13 Конвенції, а також, що (а) держава-відповідач має виконати частину рішення від 31 січня 2002 року, яка не стосується виплати присуджених коштів, і сплатити заявниці протягом трьох місяців з дня коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції 1 700 євро як компенсацію за нематеріальну шкоду та судові витрати, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто із заявниці;
(б) ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу,
(в) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки.
Відхилено інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.
Після прийняття рішення Європейським судом з прав людини його виконання в частині рішення від 31 січня 2002 року, яке не стосується виплати присуджених коштів і сплати заявниці 1 700 євро протягом трьох місяців з дня, коли рішення стало остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, здійснювалось підрозділом примусового виконання рішень Васильківського відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області та Васильківським МВ ГУ МВС.
З огляду на викладене суди дійшли правильного висновку, що є протиправним довготривале невиконання в повному та фактичному обсязі Васильківським МВ ГУ МВС, Головним управлінням юстиції у Київській області, Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, Васильківським відділом ДВС рішення Васильківського міського суду Київської області від 31.01.2002 року у справі №2-7/02, а тому і позов у цій частині підлягає задоволенню.
Статтею 17 Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Рішення та проміжні Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи не є джерелом права.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині:
- визнання протиправними дій та бездіяльності ДВС України щодо не виконання та не дотримання вимог рішення Комітету Міністрів Ради Європи №26 від 26.09.2012 року та проміжної Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи від 06.03.2008 року в частині вжиття термінових заходів на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 15.02.2007 року по заяві №25476/02 у справі «Погребна проти України» і не припинення триваючого порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;
- визнання протиправними дій і рішення Головного управлінням юстиції у Київській області, Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, Васильківського відділом ДВС, що проявилися в порушені і не дотриманні прав та інтересів позивача на належне виконання і дотримання вимог рішення Комітету Міністрів Ради Європи №26 від 26.09.2012 року та проміжної Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи від 06.03.2008 року.
Судами попередніх інстанцій було також правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо не дотримання відповідачами обов'язків і зобов'язань, гарантованих Законом України «Про приєднання України до Статуту Ради Європи»; ст. 1, п. 1 ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; ст. 3, 8, ч. 1 ст. 9, ст. 19, 41, 68, ч. 5 ст. 124 Конституції України; Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколу №2, 4. 7 та 11 до Конвенції»; ст. 15, 16, 17, 18, 19 Закону України «Про міжнародні договори України»; ст. 26,27 «Віденської конвенції про право міжнародних договорів»; ст. 6, 7 Закону України «Про правонаступництво України»; ст. 17 Загальної декларації прав людини ООН від 10.12.1948 року при довготривалому, протиправному не виконанні рішення Васильківського міського суду Київської області від 31.01.2002 року у справі №2-7/02 в період з 31.01.2002 року по 15.02.2007 року, оскільки норми законодавства, на які посилається позивач, передбачають приєднання України до Статуту Ради Європи та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також містять загальні права позивача.
При таких обставинах колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки вони підтверджені встановленими обставинами справи та наявними в матеріалах справи доказами.
Доводи касаційної скарги зроблених цими судами висновків не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
С у д д і: В.І. Бутенко
М.М. Олексієнко
І.В. Штульман