19 лютого 2015 року м. Київ К/800/55383/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Олексієнка М.М.,
Бутенка В.І.,
Штульман І.В.,
здійснивши попередній розгляд справи за адміністративним позовом представника прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - ДПС України) до ОСОБА_5 про примусове видворення за касаційною скаргою відповідача на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 липня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року,
У липні 2014 року представник ДПС України звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив, примусово видворити громадянина Сирії ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з України.
Посилався на те, що відповідач добровільно залишати Україну не бажає, хоча рішенням від 16 липня 2014 року його зобов'язано покинути територію України до 18 липня 2014 року за вчинене правопорушення, передбачене статтею 204-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року, позов задоволено. Примусово видворено громадянина Сирії ОСОБА_5 за межі території України.
У касаційній скарзі відповідач, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що він має правові підстави до залишення на Україні, оскільки відповідно до Рекомендацій з питань міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сірійську Арабську Республіку, ООН рекомендує всім країнам зберігати мораторій на повернення в Сирію до зміни ситуації в країні. Крім того, він є батьком дитини-громадянки України.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.
Як установлено судами, громадянин Сирії ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, 15 липня 2014 року о 15 годині 30 хвилин був затриманий прикордонним нарядом відділу прикордонної служби «Стужиця» за спробу незаконного перетину державного кордону з України в Словаччину у складі групи осіб без документів, що посвідчують особу. За вчинений проступок рішенням начальника прикордонного загону від 16 липня 2014 року його примусово повернуто та зобов'язано покинути територію України до 18.07.2014 року. У встановлений строк відповідач добровільно територію України не покинув, тому ДПС України звернулося в суд з позовом про примусове видворення.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач добровільно не виконує рішення суб'єкта владних повноважень про залишення території України до 18 липня 2014 року, тому підлягає примусовому видворенню.
Висновок судів відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Статтею 31 цього Закону визначені умови, за яких забороняється примусове повернення чи примусове видворення або видача чи передача іноземця та особи без громадянства до країни, де їх життю або свободі загрожує небезпека. Зокрема, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
Відповідач не вказав обставини, які б давали підстави до заборони його примусового видворення.
Згідно фактичних обставин справи, ОСОБА_5 15 липня 2014 року затриманий прикордонним нарядом при намаганні незаконно перетнути державний кордон з України в Словацьку республіку. Свої дії пояснював бажанням потрапити до країни західної Європи в пошуках кращого життя.
З урахуванням зазначених обставин та норм права, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок судів не спростовують і не дають підстав вважати рішення такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.
Зокрема, як зазначалося вище, відповідачем не наведені обставини, які б давали підстави віднести його до осіб, що потребують захисту. Те, що він перебуває в процедурі визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спростовується матеріалами справи, дослідженими судами. Згідно повідомлення Державної міграційної служби України від 25 липня 2014 року № 5/1-8561 ОСОБА_5 з клопотанням про надання статусу біженця не звертався.
На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 липня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: М.М. Олексієнко
В.І. Бутенко
І.В. Штульман