18 лютого 2015 року м. Київ К/800/50482/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів: Голубєвої Г.К., Шипуліної Т.М.,
секретар судового засідання Кохан О.С.,
за участю:
представника позивача - Балтяна С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2014 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року
у справі № 826/5463/14
за позовом Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Практика»
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Приватне акціонерне товариство «Науково-виробниче об'єднання «Практика» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000012203 від 08 січня 2014 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2014 року позов був задоволений повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 08 січня 2014 року № 0000012203, яким ПАТ «НВО «Практика» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)) у загальному розмірі 2921221,50 грн. Присуджено на користь ПАТ «НВО «Практика» здійснений ним судовий збір у розмірі 4782,00 грн. із Державного бюджету України.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2014 року було залишено без змін.
В касаційній скарзі ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року.
У запереченні на касаційну скаргу ПАТ «НВО «Практика», посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві провела документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «НВО «Практика» з питань дотримання вимог правильності обчислення , повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «Трансімпекс-Захід» за період з 01 січня 2013 року по 31 жовтня 2013 року, за результатами якої був складений акт № 357/26-57-22-03-07/24733539 від 16 грудня 2013 року.
За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, наказу Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», пунктів 8, 10, 11 та розділу 1 Правил перевезень вантажів вантажним автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, наказу Міністерства транспорту України від 29 грудня 1995 року № 488/346 «Про затвердження типових форм роботи вантажного автомобіля», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1947481,00 грн., в тому числі по періодах: за січень 2013 року - 1122840,00 грн., за березень 2013 року - 107272,00 грн., за квітень 2013 року - 680020,00 грн., за червень 2013 року - 37349,00 грн.
Зокрема, у акті перевірки було вказано, що ПАТ «НВО «Практика» (покупець) неправомірно включило до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість, сплачений у складі вартості товару, придбаного у ТОВ «Трансімпекс-Захід» (постачальника) згідно договору поставки № 5к від 04 січня 2013 року, оскільки при проведенні аналізу податкової звітності ПАТ «НВО «Практика» згідно деталізованої інформації по платнику податку на додану вартість щодо результатів ІС «Податковий Блок» та додатку № 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість станом на момент проведення перевірки за період, який перевірявся, встановлено розбіжності по задекларованим судам податкового зобов'язання контрагента позивача, тобто сума податкового зобов'язання ТОВ «Трансімпекс-Захід» за період, який перевірявся, не дорівнює сумі податкового кредиту ПАТ «НВО «Практика», розбіжність становить 1910132,00 грн. зазначені розбіжності між задекларованими показниками позивача та його контрагента виникли внаслідок того, що ТОВ «Трансімпекс-Захід» на запит ДПІ у м. Червонограді ГУ Міндоходів у Львівській області надало відповідь від 25 липня 2013 року № 25/7, до якої були долучені копії первинних бухгалтерських документів, а не їх оригінали, тоді як копії первинних бухгалтерський документів не вважаються первинними бухгалтерськими документами. Вказані обставини слугували підставою для висновку органу державної податкової служби про те, що ТОВ «Трансімпекс-Захід» не могло постачати продукцію ПАТ «НВО «Практика» за період, який перевірявся, реальність вчинення господарських операцій між ТОВ «Трансімпекс-Захід» та його контрагентами відсутня, а виписані ТОВ «Трансімпекс-Захід» первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги як первинні бухгалтерські документи в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
08 січня 2014 року ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000012203, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ПАТ «НВО «Практика» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 2921221,50 грн., у тому числі: 1947481,00 грн. - за основним платежем, 973740,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач правомірно включив до податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість, сплачений у складі вартості придбаних у ТОВ «Трансімпекс-Захід» товарів, на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, виданих належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, з урахуванням того, що реальність господарських операцій підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно положень абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що господарські операції з придбання позивачем (покупцем) товарів у ТОВ «Трансімпекс-Захід» (постачальника) згідно договору поставки продукції № 5к від 04 січня 2013 року мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими накладними, актами прийому металопрокату, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, міжнародними товарно-транспортними накладними, податковими накладними (зареєстрованими у Єдиному реєстрі податкових накладних), банківськими виписками з рахунку позивача, платіжними дорученнями в іноземній валюті або банківських металах, ліцензією АД № 037851 на проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінку протипожежного стану об'єктів, свідоцтвами про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, сертифікатом на систему управління якістю, сертифікатом відповідності, висновком від 28 лютого 2013 року №061/505ВНД, протоколом випробувань, договорами про переведення боргу, від 28 лютого 2013 року № 3 та № 4, від 22 березня 2013 року № 5, від 22 квітня 2013 року № 6 та від 24 квітня 2013 року № 7, укладеними між ТОВ «Трансімпекс-Захід» (первісним боржником), ПАТ «НВО «Практика» (новим боржником) та Компанією «Auto Partner sp.z o.o.» (Республіка Польща) (кредитор) (т.1 арк. справи 71-136, 185-225).
Вказані обставини знайшли своє підтвердження у акті перевірки та не заперечувались податковим органом.
Посилання податкового органу на ненадання контрагентом позивача на запит податного органу оригіналів первинних документів (за умови надання їх копій), були правомірно відхилені судами попередніх інстанцій як є безпідставні, оскільки зазначені обставини не позбавляють ПАТ «НВО «Практика» права на формування податкового кредиту на підставі наявних у нього оригіналів первинних бухгалтерських документів, виписаних на підтвердження реально здійснених господарських операцій.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.
Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ Г.К. Голубєва
_____________________ Т.М. Шипуліна