10 лютого 2015 року м. Київ К/800/56578/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Вербицької О.В.
Моторного О.А.
при секретарі Калініні О.С.
за участю представника позивача - Рубахи А.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області
на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014
та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.08.2014
у справі № 815/4295/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація ЮКАС»
до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація ЮКАС» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 18.07.2014 № 0002462201 та № 0002472201.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.08.2014, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, як такі, що відповідають правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Корпорація ЮКАС» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, складено акт № 1884/15-54-22-01/30739045 від 07.07.2014, в якому зафіксовано порушення: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальному розмірі 403 975 грн.; п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальному розмірі 425 236,87 грн.
На підставі результатів проведеної перевірки, 18.07.2014 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0002462201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 531 546,09 грн., в т.ч.: 425 236,87 грн. основного платежу та 106 309,22 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
- № 0002472201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 504 968,75 грн., в т.ч.: 403 975 грн. основного платежу та 100 993,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Донараховуючи грошові зобов'язання спірними податковими повідомленнями-рішеннями, податковий орган виходив з безпідставності формування позивачем у спірному періоді податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість, згідно податкових накладних, виписаних ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ», через неможливість здійснення зустрічної перевірки останнього, відсутності платника податків за місцем своєї реєстрації та відсутність у нього фактичної можливості надання послуг, вказаних у договорі.
Матеріалами справи встановлено, що 25.02.2013 між ТОВ «Корпорація ЮКАС» та ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» був укладений договір про надання послуг № 132 РС.
На підтвердження реальності отримання від вказаного контрагента товарів та послуг за вказаним договором, позивачем надані до матеріалів справи акти приймання-передачі виконаних робіт, рахунки на оплату вартості наданих послуг, специфікації постачальника про характер наданих послуг та податкові накладні ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» за конкретними поставками послуг, банківські та платіжні документи про проведення оплати поставлених товарів та транспортних послуг ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» в тому числі ПДВ, звіти про характер та фактичне надання послуг контрагентом.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).
Згідно положень пп. пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності; витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Однак, як встановлено в судовому порядку з підтвердженням матеріалів справи, отримані від ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» відповідно до договору послуги (організація збору, транспортування, переробка та утилізація тари та пакувальних матеріалів) безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача та підтверджені належним чином складеними первинними документами, тому донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток є безпідставним.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. п. 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної перевірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податку.
Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватися лише неможливістю проведення зустрічної звірки даних контрагента через відсутність його за юридичною адресою та відсутністю в нього основних фондів, складських приміщень, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.
Оскільки, судами попередніх інстанцій з підтвердженням матеріалів справи встановлено фактичне здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ», за результатами яких першим отримано належним чином оформлені податкові накладні, а також встановлено факт використання наданих послуг у власній господарській діяльності позивача, тому податковим органом безпідставно донараховані йому грошові зобов'язання з податку на додану вартість.
За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.08.2014 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді О.В. Вербицька
О.А. Моторний