03 лютого 2015 року м. Київ К/800/44606/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Борисенко І.В.
Моторного О.А.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Збаразької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014
у справі № 2а-1970/1614/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Польське підприємство «Енергія-КВ»
до Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області
про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Польське підприємство «Енергія-КВ» звернулось до суду з позовом про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.01.2011 № 0000022300 Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області, правонаступником якої є Збаразька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Тернопільській області.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.07.2011 в задоволенні позову відмовлено, з підстав правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014 рішення суду першої інстанції скасовано; прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ «Спільне Українсько-Польське підприємство «Енергія-КВ» за період з 27.08.2008 по 30.06.2010, складено акт № 1340/23/35969900 від 27.12.2010, в якому зафіксовані порушення, зокрема, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7, п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за травень 2009 року в сумі 7 735 грн.
На підставі результатів проведеної перевірки, 11.01.2011 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022300 про нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 9 668,75 грн., в т.ч.: 7 735 грн. основного платежу та 1 933,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Також судами встановлено, що 10.02.2009 між позивачем (орендар) та АТ «Інвестиція» (Польща) (орендодавець) було укладено договір, за умовами якого орендар приймає, а орендодавець передає в строкове платне користування обладнання - лінію для брикетування соломи. Згідно з договором, розмір орендної плати складає 6 780 доларів США за місяць.
Відповідно до додатку № 1 від 09.03.2009 до договору термін сплати орендних платежів настає з 01.08.2009 та сплачується орендарем щомісячно в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця.
Отримання обладнання засвідчено вантажно-митною декларацією № 403000004/9/000195 від 24.02.2009 та актом приймання-передачі обладнання для виробництва брикетів з пресованої соломи від 09.03.2009 № 1, податок на додану вартість за ввіз зазначених основних засобів сплачено з вартості ввезеного обладнання визначено у розмірі 423 500 грн. Податок на додану вартість, сплачений на митниці, віднесено позивачем до складу податкового кредиту та відображено у декларації з податку на додану вартість.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для донарахування позивачу податку на додану вартість податковим повідомленням-рішенням № 0000022300 від 11.01.2011 стало неправомірне віднесення позивачем сум податкового кредиту по імпортній операції з контрагентом - АТ «Інвестиція» (Польща), а позивач в позовній заяві посилається на операції з контрагентами: ПП «Ната-Вар», ПП «Торгівельна компанія «Бізнес-Холдінг», ПП «Вілмат-Електрик», однак вказані відносини були предметом розгляду іншої адміністративної справи та не відносяться до нарахувань по спірному податковому повідомленню-рішенню.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням норм чинного законодавства та з неповним з'ясуванням обставин формування платником податків податкового кредиту в перевіряємому періоді, тому підлягає скасуванню.
Згідно зі ст. 188 Митного кодексу України імпорт - це митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень.
Відповідно до ст. 189 цього Кодексу ввезення товарів на митну територію України в режимі імпорту передбачає: подання митному органу документів, що засвідчують підстави та умови ввезення товарів на митну територію України; сплати податків і зборів, якими обкладаються товари під час ввезення на митну територію України відповідно до законів України; дотримання вимог, передбачених законом, щодо заходів нетарифного регулювання та інших обмежень.
Як встановлено матеріалами справи, переміщення товару позивачем було здійснено в митному режимі імпорту і відповідає умовам, визначеним ст. 189 Митного кодексу України.
Відповідно до пп. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку із ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту. З метою оподаткування до імпорту також прирівнюється, зокрема, ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов'язане із поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів.
Згідно з пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пп. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.
Отже, правовий аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» дає підстави дійти висновку про те, що ввезення імпортного майна (в тому числі, об'єкту оренди) для його використання на митній території України, є об'єктом оподаткування та має наслідком нарахування і сплату податку на додану вартість.
В судовому порядку встановлено, що позивачем сплачено до бюджету суми податку на додану вартість при імпорті товару на митну територію України, що підтверджено оформленою належним чином вантажно-митною декларацією.
Таким чином, виходячи з положень пп. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3 та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ввезення товарів на митну територію України на підставі договору оренди з метою оподаткування прирівнюється до імпорту, а суми податку на додану вартість, сплачені при такому імпорті товарів, включаються до складу податкового кредиту звітного періоду.
Викладене дозволяє погодитись з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, але з підстав, викладених в цій ухвалі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Збаразької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області відхилити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді І.В. Борисенко
О.А. Моторний