18 лютого 2015 року м. Київ К/9991/16280/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (далі - ДПІ)
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.06.2011
та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012
у справі № 2а-8433/10/1070
за позовом ДПІ
до товариства з обмеженою відповідальністю "Вітапласт-Компані" (далі - Товариство)
про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У жовтні 2010 року ДПІ звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила стягнути з Товариства на користь Державного бюджету України 466 000 грн., сплачених за надання маркетингових послуг на підставі нікчемного правочину.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.06.2011 у позові відмовлено з посиланням на недоведеність податковим органом обставин, з якими закон пов'язує нікчемність правочину (зокрема, у випадку його укладення з наміром порушити інтереси держави), а також з підстав пропуску податковим органом установленого статтею 250 Господарського кодексу України (далі - ГК) строку застосування адміністративно-господарських санкцій при зверненні з даним позовом.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 назване рішення суду першої інстанції змінено в частині посилання на пропуск ДПІ зазначеного строку як на підставу для відмови у позові; в решті рішення суду першої інстанції зі спору залишено без змін.
Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права (зокрема, положенням статей 207, 208, 250 ГК, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що порядок оформлення спірного договору, аналіз схеми товарно-грошових потоків відповідача свідчать про укладення Товариством цього правочину виключно з метою збагачення за рахунок мінімізації податкових зобов'язань та отримання внаслідок цього податкової вигоди.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги ДПІ, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 29.11.2005 по 30.06.2009, а також валютного та іншого законодавства за той самий період.
Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 16.11.2009 № 1358/23-2/33921922, в якому викладено висновок про укладення відповідачем у перевіреному періоді з приватним підприємцем ОСОБА_1 договору від 06.08.2007 № 16 про надання маркетингових послуг без мети настання відповідних цьому правочину правових наслідків.
На обґрунтування цього висновку ДПІ посилається на те, що зазначений правочин не опосередковувався реальним виконанням, про що свідчить: неналежне оформлення первинних документів (відсутня інформація про зміст, обсяг наданих послуг, одиницю виміру, подані звіти не містять необхідного маркетингового аналізу, конкретних рекомендацій для підприємства); відсутність у відповідача економічного ефекту від операцій з придбання цих послуг (як-от збільшення обсягів продажів, розширення ринків збуту, оптимізація роботи підприємства тощо).
Відповідно до частини першої статті 207 ГК господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною першою статті 208 ГК передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведені законодавчі положення у розрізі функцій податкової інспекції, що полягають у здійсненні контролю за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів, застосовуються до правочинів, вчинених виключно з метою ухилення від оподаткування.
При цьому для правильної кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування.
Адже якщо укладення та виконання договору є частиною такого механізму - зокрема, у випадку, коли єдиною метою укладення правочину є податкова економія - то до учасників такого правочину слід застосовувати штрафні санкції в порядку статті 208 ГК. У разі ж якщо ухилення від оподаткування спричинено подальшими діями з отриманими на виконання правочину активами або відображенням результатів такого правочину у податковому обліку платника, то такі дії становлять самостійний склад податкового правопорушення як підставу для притягнення платника до відповідальності саме за порушення норм податкового законодавства. Іншими словами, правочин є таким, що порушує публічний порядок у сфері оподаткування, у разі, якщо власне вчинення та виконання правочину є необхідною умовою для побудови схеми ухилення від оподаткування.
Наведене, у свою чергу, свідчить на користь висновку про те, що умовою застосування наслідків недійсності господарського зобов'язання в порядку статті 208 ГК за позовом податкового органу є доведеність останнім наявності протиправного умислу у всіх учасників правочину. Адже про відсутність господарської мети під час укладення та виконання правочину не може бути відомо лише одній особі, оскільки у разі добросовісності хоча б одного з учасників правочину для нього буде досягнута ділова мета (зокрема, у вигляді переходу права власності на товар від постачальника до покупця, отримання результату від поставки робіт та послуг), що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок.
Однак у розглядуваній справі ДПІ пред'явлено позов лише до одного з учасників спірного правочину (до Товариства), що не відповідає наведеним умовам застосування штрафних санкцій за позовом податкового органу в порядку статті 208 ГК.
За наслідками дослідження наявних у матерілах справи доказів суди також встановили, що реальний характер господарських операцій з надання приватним підприємцем ОСОБА_1 маркетингових послуг відповідачеві у рамках виконання розглядуваного договору підтверджується необхідними первинними документами, складення яких відповідає змісту цих господарських операцій (замовленнями відповідача, актами здачі-приймання послуг, звітами про надання маркетингових послуг, які містять передбачену у договорі інформацію, платіжними дорученнями про оплату придбаних послуг відповідачем). Як з'ясували суди, зазначені первинні документи оформлені у відповідності з вимогами чинного законодавства та містять усі обов'язкові реквізити.
Відносно доводів податкового органу про невикористання Товариством результатів маркетингових досліджень слід зазначити, що сфера цих досліджень відповідає напряму та сфері діяльності позивача з реалізації лікарських та медичних засобів. Господарський характер розглядуваних операцій визначається не фактичним отриманням доходу в конкретному податковому (звітному) періоді, а направленістю цих операцій на отримання доходу, тобто до уваги береться саме намір та цілі діяльності підприємства, пов'язані з отриманням доходу (прибутку), а не її результат. Оцінка ж господарських операцій платника у світлі їх економічної доцільності, раціональності та ефективності не належить до компетенції податкового органу.
Таким чином, слід погодитися з висновком судів про відсутність підстав для застосування до відповідача розглядуваних штрафних санкцій.
У той же час, як вірно зазначив апеляційний суд, висновок про безпідставність застосування штрафних санкцій у зв'язку з пропуском строку не може поєднуватися із висновком про відсутність правопорушення. Адже в останньому випадку звільнення особи від відповідальності є наслідком відсутності факту протиправності діяння як обов'язкової підстави для застосування до суб'єкта заходів відповідальності. Початок перебігу строку застосування штрафу визначений моментом виявлення правопорушення, а його сплив - часом вчинення правопорушення; у разі недоведеності такого порушення строк застосування штрафних санкцій не може розпочатися, а відтак і не може бути пропущений.
З урахуванням викладеного суди цілком правомірно відмовили у задоволенні позову ДПІ.
Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, тотожні тим доводам, які були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій; їм надано належну правову оцінку, підстави для її неприйняття у касаційного суду відсутні.
Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено.
У зв'язку з цим підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області відхилити.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 у справі № 2а-8433/10/1070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько