18 лютого 2015 року м. Київ К/800/55188/14
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
при секретарі Стадницькій Ю.Є.,
за участю представників сторін:
позивача - Розума Е.В.,
відповідача - не з'явились,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - ДПІ)
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.12.2013
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014
у справі № 808/8665/13-а
за позовом публічного акціонерного товариства "Запорізький завод металевих конструкцій" (далі - Товариство)
до ДПІ
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов подано про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.11.2013 № 0002271500, № 0002281500 та № 0002291500.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.12.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014, позов задоволено. У прийнятті цих рішень попередні судові інстанції виходили з того, що за наявності належним чином оформлених вантажних митних декларації, які засвідчують експорт товару платником, визначені у зовнішньоекономічному договорі умови поставки товару не впливають на кваліфікацію розглядуваних операцій як експортних та не можуть обмежувати право платника на застосування нульової ставки в порядку підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України (далі - ПК). Також в оскаржуваних рішеннях судами зроблено висновок про реальність виконання господарських операцій з придбання позивачем товару у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Созидатель» (далі - ТОВ «Созидатель»), у зв'язку з чим відсутні підстави для невизнання права позивача на податковий кредит за цими операціями.
Посилаючись на невідповідність висновків судів, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень зі спору, положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. Основними доводами касаційної скарги є те, що передача товару у власність нерезидента відбулася на митній території України, у зв'язку з чим зазначені операції мають бути включені платником до об'єкта оподаткування ПДВ на підставі пункту 185.1 статті 185 ПК. Також ДПІ зазначає, що неподання платником сертифікаційних документів на придбаний товар та оформлених належним чином товарно-транспортних накладних у процесі його перевезення є об'єктивним спростуванням фактичного виконання господарських операцій.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог ДПІ з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питання правомірності нарахування суми від'ємного значення ПДВ, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду по декларації за червень 2013 року, з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника в банку по деклараціям за січень-квітень, червень, серпень-грудень 2012 року, січень, березень-червень 2013 року.
За наслідками цієї перевірки податковим органом складено акт від 15.10.2013 № 361/154-120/05402588 та прийнято:
податкове повідомлення-рішення від 01.11.2013 № 0002271500, за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 9 698 382 грн. із застосуванням 4 849 191 грн. штрафних санкцій;
податкове повідомлення-рішення від 01.11.2013 № 0002281500, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ у розмірі 4 456 873 грн.;
податкове повідомлення-рішення від 01.11.2013 № 0002291500, відповідно до якого позивачеві нараховано грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 10 234 885 грн. (у тому числі 8 187 908 грн. за основним платежем та 2 046 977 грн. за штрафними санкціями).
Однією з підстав для прийняття зазначених актів індивідуальної дії став висновок податкового органу про відсутність у позивача права на застосування нульової ставки ПДВ при оподаткування операцій з поставки Товариством металевих конструкцій підприємствам-нерезидентам. При цьому відповідач зазначає, що при виконанні Товариством поставок товару на умовах FCA FREE CARRIER (франко-перевізник) відповідно до умов зовнішньоекономічних контрактів передача товару у власність нерезидентів відбувалася на складі Товариства, тобто на митній території України, у зв'язку з чим з огляду на положення підпункту «а» пункту 185.1 статті 185, підпунктів «а», «б» пункту 186.1 статті 186 ПК зазначені операції підлягають оподаткуванню за основою ставкою ПДВ.
Втім суди цілком об'єктивно визнали наведену правову позицію податкового органу такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Так, відповідно до підпункту «а» підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 ПК за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту.
Згідно зі статтею 82 Митного кодексу України експорт (остаточне вивезення) - це митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов'язань щодо їх зворотного ввезення.
Частиною другою статті 83 Митного кодексу України передбачено, що для поміщення товарів у митний режим експорту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, повинна:
1) подати митному органу, що здійснює випуск товарів у митному режимі експорту, документи на такі товари;
2) сплатити митні платежі, якими відповідно до закону обкладаються товари під час вивезення за межі митної території України у митному режимі експорту;
3) виконати вимоги щодо застосування передбачених законом заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
4) у випадках, встановлених законодавством, подати митному органу дозвіл на проведення зовнішньоекономічної операції з вивезення товарів у третю країну (реекспорт).
Наведені законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що необхідною умовою застосування платником нульової ставки ПДВ є фактичне вивезення товару за межі митної території України та оформлення необхідних документів на підтвердження фактичного виконання експортної операції.
При цьому законодавчо установленими вимогами щодо експортера є: сплата експортних платежів, дотримання заходів економічної політики, вивезення товарів за межі митної території України та виконання інших вимог, установлених Митним кодексом України та іншими нормативними актами з питань митної справи.
Умови поставки та окремі положення зовнішньоекономічних контрактів, у рамках виконання яких здійснюється експорт, не належать до кваліфікуючих ознак експортної операції.
У справі, що переглядається, експорт позивачем товару засвідчений вантажними митними деклараціями з відміткою митного органу про вивезення товару за межі митної території України в повному обсязі; у графі 2 цих декларацій Товариство зазначено відправником/експортером товарів.
ДПІ не наведено жодних доводів, які б ставили під сумнів фактичне виконання розглядуваних експортних операцій.
На підставі цього суди дійшли цілком об'єктивного висновку про те, що за умови належного документального підтвердження платником експорту товару відсутні підстави для позбавлення його права на застосування нульової ставки ПДВ.
Іншим мотивом для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про безтоварний характер операцій з придбання позивачем металопродукції у рамках господарських правовідносин з ТОВ «Созидатель». При цьому ДПІ послалася на неподання позивачем доказів сертифікації придбаної продукції, а також на відсутність у Товариства належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на підтвердження факту перевезення продукції у процесі її поставки.
За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Слід зазначити, що податкове законодавство не містить вичерпного переліку первинних облікових документів, які є підставою для визнання у податковому обліку витрат платника (у тому числі й по сплаті ПДВ). Основним критеріям є наявність в облікових документах обов'язкових реквізитів, що дозволяють ідентифікувати господарську операцію. При цьому за певних умов відсутність (або неналежне оформлення) окремого первинного документа не може розцінюватися як доказ безтоварності господарської операції за наявності інших доказів на підтвердження протилежного.
У розглядуваному випадку, як вірно зазначили суди, власне відсутність у платника сертифікаційних документів на придбану продукцію є свідченням недотримання учасниками договору законодавства у сфері стандартизації та сертифікації, однак сама по собі не може слугувати достатнім свідченням безтоварності господарської операції з поставки товару.
Так само і недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних не є достатньою підставою для висновку про безтоварний характер розглядуваних операцій з поставки продукції позивачеві. Товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Товариством даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.
У зв'язку з цим суди правомірно задовольнили позов, скасувавши оспорювані податкові повідомлення-рішення.
Норми матеріального права застосовано судами правильно, висновки, покладені в основу прийняття оскаржуваних рішень зі спору, відповідають установленим у справі обставинам на наявним у ній доказам, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.
2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.12.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 у справі № 808/8665/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько