"05" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/43899/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Моторного О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року
у справі № 2а-8025/10/1570
за позовом Приватного підприємства «Транском»
до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби
про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року, адміністративний позов Приватного підприємства «Транском» (далі - ПП «Транском»; позивач) до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС; відповідач) задоволено. Визнано неправомірними дії податкового органу щодо проведення невиїзної перевірки позивача та складання за результатами цієї перевірки акту № 95/23-214/3164825 від 22 липня 2010 року. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 008422301/0 від 10 серпня 2010 року.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Транском» з питань підтвердження відомостей при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Триллиум», з яким сформовано податковий кредит в березні, квітні та травні 2010 року, за результатами якої складено акт № 95/23-214/31648258 від 22 липня 2010 року.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 008422301/0 від 10 серпня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 400 817,00 грн. (997 704,00 грн. - основний платіж, 403 113,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення товариством частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних у ТОВ «Триллиум» транспортних послуг за нікчемним правочином.
Задовольняючи адміністративний позов, суди виходили з того, що твердження податкового органу про фіктивний характер розглядуваних операцій спростовується поданими позивачем належним чином оформленими податковими накладними та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).
Також, судові інстанції дійшли висновку про протиправність проведеної перевірки, позаяк вона здійснена ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС з порушенням строку, встановленого підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР.
Проте, колегія суддів вважає зазначені доводи судів попередніх інстанцій передчасними, виходячи з таких підстав.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання робіт (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Згідно з пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Правила), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
При цьому розділом 1 Правил визначено, що товарно-транспортною документацією є комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортною накладною є єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Дорожнім листом є документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.
За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суди першої та апеляційної інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки не перевірили наявність у позивача товарно-транспортних накладних та дорожніх листів як обов'язкових первинних документів бухгалтерського обліку, які, відповідно, підтверджують реальність здійснення даного виду господарських операцій.
Зокрема, суди не вимагали від позивача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин у справі.
Крім того, на переконання колегії суддів, є передчасним висновок судових інстанцій про неправомірність проведеної контролюючим органом перевірки товариства.
Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 11 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.
Як свідчить акт № 95/23-214/31648258 від 22 липня 2010 року, оспорювана перевірка проводилась з огляду на те, що за результатами автоматизованого співставлення даних, визначених позивачем у деклараціях з податку на додану вартість за березень - травень 2010 року, станом на 21 липня 2010 року встановлено розбіжності з даними податкового обліку ТОВ «Триллиум».
А відтак, для правильного вирішення спору суду слід перевірити дотримання відповідачем при проведенні даної перевірки порядку, закріпленого в наказі Державної податкової адміністрації України від 18 квітня 2008 року № 266 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Що стосується вимоги ПП «Транском» про визнання протиправними дій ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС щодо складання акту перевірки, то варто зазначити, що діяльність із складання актів перевірок є службовою діяльністю працівників органу державної податкової служби на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання платником податків податкової дисципліни. Наявність акту перевірки чи включення до його змісту певних висновків самі собою не створюють жодних перешкод для діяльності платника податків.
Виходячи з наведеного, дії контролюючого органу щодо складання акту перевірки не порушують права чи інтереси особи, не впливають на її суб'єктивні права та обов'язки, у зв'язку з чим підстави для задоволення цієї позовної вимоги відсутні.
Згідно з частинами 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.
В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби задовольнити частково.
Скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Моторний О.А.