22 січня 2015 року м. Київ К/800/5984/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Карася О.В., Рибченка А.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Глухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року
у справі № 818/6898/13-а
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Глухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного
управління Міндоходів у Сумській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі також - позивач, ФОП ОСОБА_4) звернувся до суду з адміністративним позовом до Глухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області (надалі також - відповідач, ДПІ0 ), в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 14 вересня 2012 року № 0001561701.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 14 вересня 2012 року № 0001561701.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року - без змін.
Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 14 вересня 2012 року № 0001561701 (збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати фізичних осіб в сумі 59314,56 грн. та застосовані фінансові санкції в сумі 14828,64 грн.), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 31 серпня 2012 року № 964/172/НОМЕР_2, про порушення позивачем вимог підпункту 54.3.1 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) у зв'язку із відсутністю дій щодо подання декларації з орендної плати за землю та сплати орендної плати на підставі укладеного договору оренди земельної ділянки від 26 грудня 2011 року, укладеного між позивачем та Глухівською міською радою Сумської області.
Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно з підпунктом 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є, зокрема землекористувачі.
За змісту пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Пунктом 288.2 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки.
Згідно з пунктів 288.3 та 288.4 статті 288 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
З аналізу наведених норм слідує, що підставою для нарахування платниками податків орендної плати за землю є укладений договір про оренду земельної ділянки.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 12 червня 2013 року, яке набрало законної сили 2 липня 2013 року, визнано недійсним з моменту укладення договір оренди землі від 26 грудня 2011 року, укладений між фізичною особою ОСОБА_4 та Глухівською міською радою Сумської області.
Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
З огляду на те, що відповідач у оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні розрахував суму грошового зобов'язання з орендної плати саме на підставі договору оренди, укладеного між позивачем та Глухівською міською радою від 26 року 2011 року, який був визнаний недійсним з моменту його укладення рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області, яке набрало законної сили, - суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про необґрунтованість донарахування грошових зобов'язань на підставі такого рішення.
Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.
Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Глухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча: Н. Є. Блажівська
Судді: О.В.Карась
А.О. Рибченко