04 лютого 2015 року м. Київ К/800/55258/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Зайцева М.П.,
суддів: Вербицької О.В., Костенка М.І.,
секретаря - Загороднього А.А.,
за участю представника позивача - Погорілого О.І.,
представника відповідача - Ісаєва С.П.,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року у справі № 826/12304/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Формула" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Формула" (далі - ТОВ "Сервісна компанія "Формула") звернулось в Окружний адміністративний суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 травня 2014 року № 0005122203.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2014 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2014 року скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у травні 2014 року ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Сервісна компанія "Формула" з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Транслем" та ТОВ "Деймос ІНВ" за період з 01 січня 2014 року по 31 січня 2014 року, за результатами якої складено Акт перевірки від 15 травня 2014 року №183/1-26-50-22-03-36958905 (далі - Акт).
Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.3, 198.6, статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України) та заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 704 690 грн.
На підставі вищезазначеного Акту відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 29 травня 2014 року № 0005122203, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 704 690 грн. основного платежу та 352 345 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Пунктом 201.10. статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ "Транслем" укладено договір на інформаційно - технічне обслуговування від 01 листопада 2013 року №01/11-2, згідно якого останній зобов'язується виконувати роботи з супроводження господарської діяльності замовника, в тому числі обслуговування програмного забезпечення на об'єктах замовника з метою забезпечення безперебійної працездатності серверів на обладнанні замовника на об'єктах замовника; процесінг, обробка, маршрутизація, обмін даними, підтримка працездатності баз даних, форматизація та систематизація отриманих даних; консультування з питань технічного забезпечення господарської діяльності замовника. Перелік об'єктів та виконання робіт узгоджені додатками №1, №2.
На виконання умов договору між сторонами 31 січня 2014 року складено акт здачі - прийняття наданих послуг №15316 та протокол погодження вартості виконаних робіт №15316; виконавцем виписано податкову накладну від 31 січня 2014 року №15316 на загальну суму 1 658 700 грн., у тому числі ПДВ 276 450 грн.
Крім того, 01 листопада 2013 року між позивачем та ТОВ "Транслем" укладений договір з сервісного обслуговування №01/11-1, відповідно до якого останній виконує роботи з сервісного обслуговування комп'ютерної і офісної техніки замовника, її ремонту та постачає запасні частини і витратні матеріали на умовах даного договору та додатків до нього.
На виконання умов договору між сторонами 31 січня 2014 року складено акт здачі - прийняття наданих послуг №15315 та протокол погодження вартості виконаних робіт №15315; виконавцем виписано податкову накладну від 31 січня 2014 року №15315 на загальну суму 991 000 грн., у тому числі ПДВ 165 166 грн.
В обґрунтування використання вказаних послуг в господарській діяльності, позивач зазначив, що на його товаристві великий штат робітників, які для виконання завдань, повинні бути забезпечені відповідними технічними засобами та інформаційно - технічним сервісним обслуговуванням. Оплата отриманих послуг підтверджується відповідними платіжними дорученнями та векселями.
Щодо господарських операцій позивача з ТОВ "Деймос ІНВ", на підставі яких позивачем сформовано дані податкового обліку, судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ "Деймос ІНВ" укладено договір постачання нафтопродуктів №05/11-13, відповідно до якого останній зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти. Товар поставляється покупцю партіями, у кількості і по ціні, визначеними додатковими угодами на умовах: FCA - станція відправлення, CPT - станція призначення, EXW - нафтобаза зберігання, - франко - термінал естакада наливу. Відвантаження товару виконується залізничним транспортом, якщо додатковими угодами сторін не визначений порядок відвантаження товару іншими видами транспорту. Послуги по відвантаженню товару зі станції відправлення надаються вантажовідправником, вказаного в залізничній накладній.
На виконання умов договору позивач залізничним транспортом отримав від ТОВ "Деймос ІНВ" бензин автомобільний А-95 у кількості 61,903 т. на загальну суму 902 545,74 грн., у тому числі ПДВ 150 424,29 грн. та дизельне паливо у кількості 57,665 т. на загальну суму 675 891,47 грн., у тому числі ПДВ 112 648,58 грн., що підтверджується актами прийому - передачі нафтопродуктів, видатковими накладними та податковими накладними.
Також, 09 листопада 2012 року між позивачем та ТОВ "Укртермінал" укладений договір зберігання №9/11, згідно якого останній зобов'язується зберігати нафтопродукти в асортименті.
В підтвердження виконання, надано акти прийому нафтопродуктів на зберігання від 13 січня 2014 року, акти прийому нафти або нафтопродуктів по кількості форми №5-ПН 13 січня 2014 року, залізничні накладні від 05 січня 2014 року паспорти якості від 05 січня 2014 року №9,№10.
Крім того, доказом використання нафтопродуктів у власній господарській діяльності позивачем надані договори оренди автозаправних станції від 12 червня 2012 року №120612, від 21 травня 2013 року №2556, від 01 липня 2013 року №120613, 29 жовтня 2013 року №291013, від 31 жовтня 2013 року №131013-59а.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обгрунтованого висновку, що господарські операції позивача з зазначеним вище контрагентом здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, та підтверджуються необхідними документами.
Стосовно посилань відповідача на акт ДПІ у Київському районі м Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області від 28 березня 2014 року № 195/05-64-22-02/38844515 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Транслем" щодо господарських взаємовідносин із платниками податків за період січнь та лютий 2014 року" та акт ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області від 26 березня 2014 року № 179/05-66-15-01/38357200 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Деймос ІНВ" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями та постачальниками, їх реальності та повноти відображення в обліку з податку на додану вартість за січень, лютий 2014 року", колегія суддів вважає, що складання актів про неможливість проведення зустрічної звірки, не може вважатися безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.
Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.
Будь-яких інших належних доказів податковим органом надано не було, відтак відповідач дійшов хибних висновків про відсутність правових підстав для формування податкового кредиту позивача у січні 2014 року по господарським операціям з ТОВ "Транслем" та ТОВ "Деймос ІНВ".
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що вище наведені господарські операції мали реальний характер, були пов'язані із господарською діяльністю позивача, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку, тому формування позивачем податкового кредиту ґрунтувалося на вимогах чинного законодавства України.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для його скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2014 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді